Михайло Волошин: Про мовне питання
01/30/2005 | Стаття
Дуже болюча тема. Є всі підстави вимагати, наполягати, або навіть примушувати людей знати й поважати українську мову. Мова дійсно багато й багато років зазнавала... скажімо так, як воно є – глумління. Так. Правильніше не скажеш. Тому не дивно, що навколо цієї теми розгортаються досить пристрастні суперечки. І знаєте – мені зараз дуже тяжко писати. Тяжко писати не українською, а тяжко на душі. І вже не вперше тяжко. Тягарем висить відчуття, що мене звинувачують за російську. І ось приходиться болісно шукати в собі: а може я не щирий, може я своєю українською лише виправдовуюсь перед більш достойними неї?
Мене можна назвати російськомовним, хоча моя рідна мова – українська. Я народився в Дніпрі й прожив там до сімнадцяти років. Розмовляв українською з батьками, закінчив українську школу... Але моя українська - далеко не та, якою я зараз пишу. Дуже багато написаних тут слів у своєму звичайному житті я не використовував. І не тому, що виріс у наполовину руськомовному місті. В своєму дитинстві я дуже багато часу проводив у своєї бабусі в селі. Звичайному українському селі. Але й там українська мова дуже відрізняється від тієї, якою я зараз пишу.
Так скажіть мені – де вона справжня українська? Чию мову хто повинен вивчати? У свій час, коли ще був студентом та ще існував Союз, я мав змогу та бажання до подорожей. Бував на Західній Україні, на Київщині, на Півдні, де й зараз живу. І скрізь українська мова відрізняється. Якщо я на своїй рідній дніпропертовщині скажу комусь „та пішов ти в дупа" – на мене навіть не образяться. Тому що не зрозуміють. Хіба що "пішов ти..." - – дуже знайомий для всіх вислів. А от слова на цю нову літеру „Г” (пробачте, на моєму комп’ютері її немає) – я зможу використовувати хіба що завчивши їх. Ну що поробиш: ніколи в моєму житті не було таких слів! Ні одне моє українське слово не промовлялося так. Та не це головне...
В свої сімнадцять я переїхав до Одеси. Одеса – російськомовне місто. Так історично склалося. Російська мова тут була спочатку – ніхто її не нав’язував. А також історично склалося, що ніхто в достатній мірі не пропагандував української – це вже напась усієї нашої держави. Зрозуміло, що тут я перейшов на російську – мову багатонаціональної Одеси.
Та ось прийшла Помаранчева революція. З’явилась та заявила про себе нова нація. Так – нова. Тому що Майдан поєднав та спаяв у єдиний сплав багато різних людей, які вперше в своєму житті відчули свою єдність. Відчули себе українцями – громаданами суверенної, незалежної та свободної України, якою можна пишатись. Ще місяць-півтора тому, коли я дописував щось там на сайт „Майдан” – я писав звичною мені російською мовою. І мої замітки, нарівні з такими ж, написаними кимось іншим українською мовою, були голосом про одне й те ж. Тому що писалось це від серця, писалось про те, що я чи ще хтось інший бачив, що давно у багатьох наболіло. І зовсім не грало ролі, якою мовою було це написано - це були живі слова, а писались вони тими літерами, до яких людина звикла. Зустрічались, навіть, англійська мова та білоруська. Частково державна українська мова була для мене штучною. Я вже написав чому – це одна сторона. З другої сторони – я був свідком, як поспіхом вигадувались наукові терміни. Тому що українською мовою їх просто не існувало. Звичайно ж вони були дуже й дуже штучними. Не живими. Це наше горе.
Але за ці останні декілька місяців українська мова для мене ожила, наповнилась силою. Я зараз навіть не помічаю, якою мовою написано текст. У мене з’явилось бажання перейти на українську, писати нею. Я хочу, щоб моя Україна була сильною та квітучою державою. І я намагаюсь робити все, що мені по силам, щоб це було так! У мене немає найбільш зараз необхідної професії – чи то журналіста, чи правовика. І тому, коли я роздумував, що б я зміг дійсно реальне та корисне зробити для своєї дивної країни, я прийшов до висновку, що потрібно переходити на українську мову. Коло моїх інтересів лежить в одній маловідомій області. Я адмін російськомовного сайту та форума цього напрямку, маю в інеті декілька своїх книг з цієї сфери. Звісно, книги писались російською. Але зараз у мене з’явилось бажання перекласти їх на українську, перекласти другі книги цієї тематики на українську та вже в подальшому писати тільки українською. Задля розвитку своєї країни. Я вже почав перекладати з російської та поступово освоювати тонкощі української. Насправді – це не так вже й легко гарно писати мовою, якою вже не користувався двадцять три роки. Але це щире бажання - зробити те, що мені по силам для своєї країни, для її піднесення. А значить - для себе, тому що це моя країна і я в ній живу та буду жити далі.
А ось тут найболючіше. Мовне питання дійсно складне. Коли з такими ось намірами заходиш на той же нинішній „Майдан” (це лише приклад – якби то тільки один „Майдан” – якось би змирились) та заходиш на форумі в тему про мову... стає дуже сумно. І ти вже не знаєш – чи потрібно тобі це все, чи не потрібно. Коли читаєш, що ті, хто користується російською - більш схильні до Росії, що вільне користування російською, наприклад – як офіційною в майже зовсім російськомовмому регіоні, буде віддаляти людей від своєї рідної країни, чомусь сумуєш. Особливо прикро читати, коли таким темам дають відмітку „важливо”, "цікаво", а тем, де хоч якось хто скаже в захист російської мови України - пишуть щось на зразок „офтопік”, або в кращому разі просто ігнорують. Не така вже й жаль тієї російської – не в ній діло. В людях. І сумуєш тому що розумієш: людина, з якої ти в свої сімнадцять років брав приклад та дуже її поважав, яка наділа помаранчевий шарфик, коли прийшла рознарядка від ректора йти на мітинг за Януковича, та пішла зовсім на інший мітинг, а також яка коренний одесит і все своє життя розмовляла російською (як і її батьки), та яка навряд чи в свої шістдесят років стане інтенсивно освоювати українську – ця людина в моїй країні залишиться наузбіччі.
Звісно ні, в Одесі цього все одно не буде – таке вже це місто. Але все одно сумно.
І все одно я вважаю та вірю, що українська зараз сама підніметься. Силами тих людей, які хочуть підняти свою країну. І це будуть кращі її сини та доньки. А за кращими тягнуться й інші. Це закон. Не треба когось лишати права гордо називати себе українцем, якщо він розмовляє по-іншому. Я теж, коли приїжджаю до мами – розмовляю не так, як пишу зараз, хоча й українською. Є багато важливіших задач. Якщо у людей нарешті будуть рівні можливості – те, що буде краще – воно само переможе. І я впевнений, що переможцем буде нова українська нація зі своєю українською мовою, яка природнім шляхом відбере все краще з усіх діалектів та мов усих своїх людей.
З повагою до всіх своїх співвітчизників
Михайло Волошин, Одеса.
Мене можна назвати російськомовним, хоча моя рідна мова – українська. Я народився в Дніпрі й прожив там до сімнадцяти років. Розмовляв українською з батьками, закінчив українську школу... Але моя українська - далеко не та, якою я зараз пишу. Дуже багато написаних тут слів у своєму звичайному житті я не використовував. І не тому, що виріс у наполовину руськомовному місті. В своєму дитинстві я дуже багато часу проводив у своєї бабусі в селі. Звичайному українському селі. Але й там українська мова дуже відрізняється від тієї, якою я зараз пишу.
Так скажіть мені – де вона справжня українська? Чию мову хто повинен вивчати? У свій час, коли ще був студентом та ще існував Союз, я мав змогу та бажання до подорожей. Бував на Західній Україні, на Київщині, на Півдні, де й зараз живу. І скрізь українська мова відрізняється. Якщо я на своїй рідній дніпропертовщині скажу комусь „та пішов ти в дупа" – на мене навіть не образяться. Тому що не зрозуміють. Хіба що "пішов ти..." - – дуже знайомий для всіх вислів. А от слова на цю нову літеру „Г” (пробачте, на моєму комп’ютері її немає) – я зможу використовувати хіба що завчивши їх. Ну що поробиш: ніколи в моєму житті не було таких слів! Ні одне моє українське слово не промовлялося так. Та не це головне...
В свої сімнадцять я переїхав до Одеси. Одеса – російськомовне місто. Так історично склалося. Російська мова тут була спочатку – ніхто її не нав’язував. А також історично склалося, що ніхто в достатній мірі не пропагандував української – це вже напась усієї нашої держави. Зрозуміло, що тут я перейшов на російську – мову багатонаціональної Одеси.
Та ось прийшла Помаранчева революція. З’явилась та заявила про себе нова нація. Так – нова. Тому що Майдан поєднав та спаяв у єдиний сплав багато різних людей, які вперше в своєму житті відчули свою єдність. Відчули себе українцями – громаданами суверенної, незалежної та свободної України, якою можна пишатись. Ще місяць-півтора тому, коли я дописував щось там на сайт „Майдан” – я писав звичною мені російською мовою. І мої замітки, нарівні з такими ж, написаними кимось іншим українською мовою, були голосом про одне й те ж. Тому що писалось це від серця, писалось про те, що я чи ще хтось інший бачив, що давно у багатьох наболіло. І зовсім не грало ролі, якою мовою було це написано - це були живі слова, а писались вони тими літерами, до яких людина звикла. Зустрічались, навіть, англійська мова та білоруська. Частково державна українська мова була для мене штучною. Я вже написав чому – це одна сторона. З другої сторони – я був свідком, як поспіхом вигадувались наукові терміни. Тому що українською мовою їх просто не існувало. Звичайно ж вони були дуже й дуже штучними. Не живими. Це наше горе.
Але за ці останні декілька місяців українська мова для мене ожила, наповнилась силою. Я зараз навіть не помічаю, якою мовою написано текст. У мене з’явилось бажання перейти на українську, писати нею. Я хочу, щоб моя Україна була сильною та квітучою державою. І я намагаюсь робити все, що мені по силам, щоб це було так! У мене немає найбільш зараз необхідної професії – чи то журналіста, чи правовика. І тому, коли я роздумував, що б я зміг дійсно реальне та корисне зробити для своєї дивної країни, я прийшов до висновку, що потрібно переходити на українську мову. Коло моїх інтересів лежить в одній маловідомій області. Я адмін російськомовного сайту та форума цього напрямку, маю в інеті декілька своїх книг з цієї сфери. Звісно, книги писались російською. Але зараз у мене з’явилось бажання перекласти їх на українську, перекласти другі книги цієї тематики на українську та вже в подальшому писати тільки українською. Задля розвитку своєї країни. Я вже почав перекладати з російської та поступово освоювати тонкощі української. Насправді – це не так вже й легко гарно писати мовою, якою вже не користувався двадцять три роки. Але це щире бажання - зробити те, що мені по силам для своєї країни, для її піднесення. А значить - для себе, тому що це моя країна і я в ній живу та буду жити далі.
А ось тут найболючіше. Мовне питання дійсно складне. Коли з такими ось намірами заходиш на той же нинішній „Майдан” (це лише приклад – якби то тільки один „Майдан” – якось би змирились) та заходиш на форумі в тему про мову... стає дуже сумно. І ти вже не знаєш – чи потрібно тобі це все, чи не потрібно. Коли читаєш, що ті, хто користується російською - більш схильні до Росії, що вільне користування російською, наприклад – як офіційною в майже зовсім російськомовмому регіоні, буде віддаляти людей від своєї рідної країни, чомусь сумуєш. Особливо прикро читати, коли таким темам дають відмітку „важливо”, "цікаво", а тем, де хоч якось хто скаже в захист російської мови України - пишуть щось на зразок „офтопік”, або в кращому разі просто ігнорують. Не така вже й жаль тієї російської – не в ній діло. В людях. І сумуєш тому що розумієш: людина, з якої ти в свої сімнадцять років брав приклад та дуже її поважав, яка наділа помаранчевий шарфик, коли прийшла рознарядка від ректора йти на мітинг за Януковича, та пішла зовсім на інший мітинг, а також яка коренний одесит і все своє життя розмовляла російською (як і її батьки), та яка навряд чи в свої шістдесят років стане інтенсивно освоювати українську – ця людина в моїй країні залишиться наузбіччі.
Звісно ні, в Одесі цього все одно не буде – таке вже це місто. Але все одно сумно.
І все одно я вважаю та вірю, що українська зараз сама підніметься. Силами тих людей, які хочуть підняти свою країну. І це будуть кращі її сини та доньки. А за кращими тягнуться й інші. Це закон. Не треба когось лишати права гордо називати себе українцем, якщо він розмовляє по-іншому. Я теж, коли приїжджаю до мами – розмовляю не так, як пишу зараз, хоча й українською. Є багато важливіших задач. Якщо у людей нарешті будуть рівні можливості – те, що буде краще – воно само переможе. І я впевнений, що переможцем буде нова українська нація зі своєю українською мовою, яка природнім шляхом відбере все краще з усіх діалектів та мов усих своїх людей.
З повагою до всіх своїх співвітчизників
Михайло Волошин, Одеса.
Відповіді
2005.01.30 | Сергій Вакуленко
Re: Михайло Волошин: Про мовне питання
Стаття:>
> Мене можна назвати російськомовним, хоча моя рідна мова – українська. Я народився в Дніпрі й прожив там до сімнадцяти років. Розмовляв українською з батьками, закінчив українську школу... Але моя українська - далеко не та, якою я зараз пишу. Дуже багато написаних тут слів у своєму звичайному житті я не використовував. І не тому, що виріс у наполовину руськомовному місті. В своєму дитинстві я дуже багато часу проводив у своєї бабусі в селі. Звичайному українському селі. Але й там українська мова дуже відрізняється від тієї, якою я зараз пишу.
То цілком нормальна ситуація. У більшості мов літературний варіянт дуже й дуже різниться від реґіональних варіянтів та від місцевих говірок. Пам'ятаю, я був колись в Альпах (австрійська земля Зальцбурґ) разом із гуртом инших чужинців зі Східної Європи, то хтось із тамтешніх мешканців пожартував: "Знаєте, що нас усіх об'єднує? Ми всі мусіли вивчати німецьку мову в школі" (тобто літературну, звісно). Таке саме становище в усіх країнах з активно вживаними діялектами (як-от в Італії чи в Еспанії). Натомість у Франції, принаймні по містах, досягнуто відносної мовної одностайності.
> Так скажіть мені – де вона справжня українська? Чию мову хто повинен вивчати? У свій час, коли ще був студентом та ще існував Союз, я мав змогу та бажання до подорожей. Бував на Західній Україні, на Київщині, на Півдні, де й зараз живу. І скрізь українська мова відрізняється. Якщо я на своїй рідній дніпропертовщині скажу комусь „та пішов ти в дупа" – на мене навіть не образяться. Тому що не зрозуміють. Хіба що "пішов ти..." - – дуже знайомий для всіх вислів.
Властиво, носії всіх говірок повинні вивчати "усереднену" літературну мову. Найближче до літературного стандарту, мабуть, стоять полтавські говірки, але й вони не тотожні з тим стандартом (та й не всі однакові — бо то мішані, з елементами північних і південно-західних говірок, поєднаними в різних пропорціях).
> А от слова на цю нову літеру „Г” (пробачте, на моєму комп’ютері її немає) – я зможу використовувати хіба що завчивши їх. Ну що поробиш: ніколи в моєму житті не було таких слів! Ні одне моє українське слово не промовлялося так. Та не це головне...
Не знаю, чи не вуха в тому завинили. Я так само східняк (слобожанин), і справді не чув від моєї бабусі слів на кшталт ґанок чи ґудзик, бо в слобожанських говірках їх просто немає (кажуть крильцо та пугвиця), але цей звук дуже ясно звучав у моєї ж таки бабусі в словах на кшталт дриґати абощо. Скажімо, коли я почав вивчати англійську, моя бабуся хитро на мене подивилася й запитала: "А скажи, коли жиди між собою ґерґочуть, ти що-небудь розумієш?"
До речі, про клавіятуру: найпростіший спосіб: натиснути на лівий Alt і вистукати цифрами, що на правому боці клавіятури (не згори) шифр 0180. Велике Ґ — те саме, але шифр 0165.
>
> В свої сімнадцять я переїхав до Одеси. Одеса – російськомовне місто. Так історично склалося. Російська мова тут була спочатку – ніхто її не нав’язував. А також історично склалося, що ніхто в достатній мірі не пропагандував української – це вже напась усієї нашої держави. Зрозуміло, що тут я перейшов на російську – мову багатонаціональної Одеси.
Не згоден. У тієї історії, яка "склалася", були свої складачі. Численні формальні заборони української мови за царату — то хіба не накидання натомість російської? І те саме робили потім комуністи, хоча й проголошували на словах рівність мов.
>
З другої сторони – я був свідком, як поспіхом вигадувались наукові терміни. Тому що українською мовою їх просто не існувало. Звичайно ж вони були дуже й дуже штучними. Не живими. Це наше горе.
Я був свідком багатьох термінологічних дискусій, і маю сказати, що, на спільну думку більшості учасників, то не наше горе, а наше щастя. Терміни, що існують в инших мовах, постали історично й часто не відповідають сьогоднішнім потребам, тому що наука швидко крокує вперед. Ми маємо шанс, запроваджуючи українську термінологію, робити її відповідною теперішньому рівневі розуміння відповідних явищ.
>
> А ось тут найболючіше. Мовне питання дійсно складне. Коли з такими ось намірами заходиш на той же нинішній „Майдан” (це лише приклад – якби то тільки один „Майдан” – якось би змирились) та заходиш на форумі в тему про мову... стає дуже сумно. І ти вже не знаєш – чи потрібно тобі це все, чи не потрібно. Коли читаєш, що ті, хто користується російською - більш схильні до Росії, що вільне користування російською, наприклад – як офіційною в майже зовсім російськомовмому регіоні, буде віддаляти людей від своєї рідної країни, чомусь сумуєш. Особливо прикро читати, коли таким темам дають відмітку „важливо”, "цікаво", а тем, де хоч якось хто скаже в захист російської мови України - пишуть щось на зразок „офтопік”, або в кращому разі просто ігнорують. Не така вже й жаль тієї російської – не в ній діло. В людях. І сумуєш тому що розумієш: людина, з якої ти в свої сімнадцять років брав приклад та дуже її поважав, яка наділа помаранчевий шарфик, коли прийшла рознарядка від ректора йти на мітинг за Януковича, та пішла зовсім на інший мітинг, а також яка коренний одесит і все своє життя розмовляла російською (як і її батьки), та яка навряд чи в свої шістдесят років стане інтенсивно освоювати українську – ця людина в моїй країні залишиться наузбіччі.
Тут я особисто розрізняв би дві речі: конкретні випадки та статистичну закономірність. Можна знайти безліч прикладів російськомовних людей — прихильників демократії, свободи, толерантних до української мови тощо. Але невблаганна статистика показує, що все-таки за своїми політичними та ідеологічними вподобаннями україномовна та російськомовна частини народу значно різняться. Зокрема, серед російськомовних частіше трапляються настрої на кшталт "Сталіна на вас треба!", не кажучи вже про "Опять на своей собачьей мове заговорили..." Тому Майдан має рацію. Але Майдан не є носієм нетерпимості: він не відкидає російськомовних за їхню російськомовність, він заперечує позицію тих російськомовних (що їх, за статистикою, не бракує), які, властиво, слабують на комплекс величі.
>
> Звісно ні, в Одесі цього все одно не буде – таке вже це місто. Але все одно сумно.
"Ніколи не кажи ніколи!"
2005.01.30 | Мірко
Про мовне питання та українську націю
Михайле!Подаю вам руку.
Я українець з Канади. В Україні перший раз був в жовтні, - як міжнародний спостерігач виборів. За свої гроші, на свій ризик, - бо таки відчув у собі обов'язок. А то, що лучить серця наші, це те що ми українці. А спільна мова українців може бути лише одна, - українська.
Це почуття яке сьогодні в тебе - я на сто відсотків поділяю. Таке уже пережив. Із таких самих міркувань, я в 1995-му році почав писати повість українською мовою. Немов узяв себе за карк та поволік себе по тернині само-досконалення знання мови. Благословлю і тебе на цей тернистий шлях. А другим тернистим шляхом був пошук за видавництвом яке (через інтернет) хотіло б видати цю повість. По докінченню писання це взяло ще додаткових 3-4 років. У 2003-му році вийшла на світ книжка "Скарб Ярослава", вид. Джура, Тернопіль. А свого видавця я вперше зустрів у листопаді, зараз по першім турі виборів. З'явився я на двірці в Тернопілі, і зателефонував. Власник видавництва негайно поїхав по мене на двірець. Ніколи себе не бачивши та не чувши, ми привіталися на двірці немов браття. - Знай що значить нація, знай що значить народ! Хоч живу в Coquitlam, British Columbia, але в новій Україні я не чужий!
Мій видавець назвав мій твір пророцтвом помаранчевої револуції, - навіть окладинка помаранчева! А на окладинці ПСМ, пістолет котрим застрілився Кірпа! На інтернеті знайдеш мою першу, недосконалу, редакцію твору, а може десь у книгарні знайдеш?
п. с. Маю особисту прозьбу - чи хтось міг би знайти мені підручник або словар вітрильництва чи мореплавства?
2005.01.31 | Габелок
Re: Скарб Ярослава
Пан Петрів, Вашу книжку в Інтернетрях можна прочитати тут:http://www.vesna.org.ua/txt/petriwm/ckap6/
Дякую за неї й за натхнення, яку Ви нам надаєте.
До пана Волошина.
В тому той справа, що вивчити українську мову не є так складно. Інша справа, що у багатьох немає бажання. Приводяться доводи, що ми теж громадяни України й ми не бажаємо говорити українською. Я думаю, що справа є такою, що ніхто нікого не примушує говорити українською. З іншого боку українська мова є офіційною мовою України й усі державні службовці мусять знати українську мову й в усіх справах з державою громадянам потрібно знання української.
Арґументи, що деякі громадяни хочуть, щоб російська була другою офіційною мовою, й що ці громадяни мають право так хотіти, не витримують того контрарґумента, що у демократії більшість вирішує такі питання. Наскільки я знаю, в Україні більшість її громадян хочуть мати тільки одну офіційну мову - українську.
Я вважаю, що для України конче мати тільки одну офіційну мову - українську.
Що до реґіональних мов, то це інша справа, як на мене - відкрита до дискусій.
І в кінці кінців, коли наша армія перейде на українську мову?
2005.01.31 | PaleFox
Неправда ваша
Габелок пише:> Арґументи, що деякі громадяни хочуть, щоб російська була другою офіційною мовою, й що ці громадяни мають право так хотіти, не витримують того контрарґумента, що у демократії більшість вирішує такі питання. Наскільки я знаю, в Україні більшість її громадян хочуть мати тільки одну офіційну мову - українську.
Витримують, пане Габелку, витримують. Бо, по-перше, - а ви чи хтось інший питали у цих самих громадян про це? Соціологічні опитування показують якраз протилежне, наскільки мені відомо: більшість українців виступає за офіційний статус для російської мови. По-друге, сучасна демократія - це не необмежена влада більшості. Якби так, в Україні і зараз би існувала смертна кара. Сучасна демократія - ліберальна, яка не може не зважати на права людини взагалі та інтереси окремих меншин зокрема.
2005.02.01 | Мірко
Re: Неправда ваша
На жаль пане PaleFox ви маєте рацію. Конституція (зі змінами) стоїть понад волею будь якої більшості. Хіба коли більшості вдастся змінити конституцію, ( а в Україні, видно, це цілком легко).Повертаймося до багатонаціонального багатомовного СССР бо з маленької України творити міні-СССР це безглуздо. По правилі останний етап етноциду це самоліквідація. Станемо і ми перед творцем поруч із Картагенами, Хититами, Ірокуа, та Черокі, і сотками інших народів по котрих лише назви лишилися.
2005.02.01 | PaleFox
Багато - не погано
Мірко пише:> Повертаймося до багатонаціонального багатомовного СССР бо з маленької України творити міні-СССР це безглуздо. По правилі останний етап етноциду це самоліквідація. Станемо і ми перед творцем поруч із Картагенами, Хититами, Ірокуа, та Черокі, і сотками інших народів по котрих лише назви лишилися.
Ні, ми не повернемося до багатонаціонального багатомовного СРСР. Хоча б тому, що в СРСР було більше за десяток народів, чисельністю більших за мільйон, а в Україні - тільки два. Маленька Україна - це наразі 48 млн. населення. Трохи менше, ніж в маленьких Британії та Франції. П"ята чи шоста країна в Європі за чисельністю мешканців. Крихітка така собі. Хоча значно більша за Іспанію, Бельгію, Фінляндію, а надто Швейцарію та Ірландію. Сподіваюсь, ми і станемо поруч із цими країнами, що якось переживають наявність декількох державних мов.
Пане Мірку, ви ж мешкаєте у Канаді. Скажіть, будь ласка, скільки людей у вашому місті, в вашій провінції (приблизний відсоток) мають за рідну мову французську? А скільки їх у всій країні? Чи не вважаєте ви за потрібне скасувати державний статус французської мови? Чи вам украй заважає цей статус? Чи не погрожує він утраті ідентичності канадців? Чи не доцільно було б просто ігнорувати побажання та почуття канадських франкофонів?
2005.02.02 | Мірко
Re: Багато - не погано
Сервус пане Pale FoxVive le Quebec Libre?
У моєму місті може 5%. В моїй провінції так само. А в Квебеку 90%, скажім 8 мілйонів. По моєму традиційному розумінні нації-народу, у Канаді лишилися два народи, - анґлійці та французи. (Нас нема багато, - нас вже подолати!) А французам загрожує асиміляція. Лишуться куріозні залишки як із іх побратимів "Cajuns" в Америці. Їхні вожді знали що щезнуть вони в анґломовнім середовищу північної америки як і сотня інших народів. Тому боролись вони за незалежність, але дарма, перемагає море анґломовної "культури". Перемагає американський доляр. За пів століття з народу створится лиш - чудерняцький акцент.
C'est tout, mon ami.
2005.02.02 | PaleFox
Re: Багато - не погано
Мірко пише:> C'est tout, mon ami.
C'est la vie.
2005.02.03 | Мірко
Re: Багато - не погано
Pale Fox ecrit>C'est la vie.<
Au contraire, monsieur, - C'est la morte!
2005.02.07 | Mika_Y
Re: Про мовне питання та українську націю
Я не знавець тієї термінології, яка Вас цікавить (вітрильницької, мореплавської).Хіба що можу описати вам, з чого складається байдарка, бо плаваю на ній влітку по Дніпру. Інколи навіть напинаю на ній імпровізоване вітрило з власних штанів
Якщо колись щось таке раптом знайду у мережі – повідомлю. Втім майже уся ця термінологія запозичена з російської мови, а росіяни запозичували її від голандців та англійців. Тому, якщо Ви трохи знаєте російську, пошукайте російську вітрильницьку і мореплавську термінологію. Бо усі оті „російські” галс, шпангоут, фордевинд, бакштаг, рангоут, фок, бизань, боцман, штурман – усе так само і в українській, тільки замість рос. літери „и” укр. літера „і”, а замість “ы” - „и”. Відмінності, наскільки я знаю, є лише у тих термінах, які не були запозичені з європейських мов. Наприклад, якщо російською „машинное отделение”, то українською – „машинне відділення”, якщо російською „подводная лодка”, то українською – „підводний човен”.
А ще можу порадити Вам пошукати твори укр. письменника радянських часів Миколи Трублаїні. Наскільки я пам’ятаю з курсу укр. літератури, він писав пригодницькі книжки для молоді на морську тематику, бо сам колись був моряком. Я навіть тоді читав якусь його повість. Називалася вона, здається, „Рожева чайка”, хоч я і не впевнений в цьому – давненько то вже було. Щось таке про північні моря, підводні човни і американських шпигунів. Радянської пропаганди там не так багато як морських термінів
P.S.
Мірко пише:
Буду дуже вдячний якщо поправлятимете мою мову та граматику.
(MY) У своїх дописах Ви пишете „канадійський”, „канадієць”. Це впливи польської мови.
В українській такі конструкції творяться лише від тих географічних назв, які закінчуються на „-ія”:
Англія: англійський, англієць
Італія: італійський, італієць
Австралія: австралійський, австралієць.
І то не від усіх:
Естонія: естонський, естонець
Словакія: словацький, словак
Від назви „Канада” похідні творяться так само, як і, наприклад, від назви „Полтава”: канадський, канадець. Ви ж, сподіваюсь, не кажете на полтавські галушки „полтавійські галушки” чи на п’єсу Котляревського “Наталка Полтавка” – “Наталка Полтавійка”
2005.02.08 | Мірко
Re: Про мовне питання та українську націю
Дякую за мовну заувагу і за пояснення. Тут вживають і так і так, але вірю що ви праві. У мене вітрильник троха більших розмірів, МакҐреґор 26-ка (8 метрів) хоч витягаю його з води та перевожу причіпкою (trailer) де воно сидить під дахом в моїм ґаражі.2005.02.24 | Сахаров
Re: Про вітрильник
Мірку, я маю 27-ку. На Дніпрі. Побудував сам. Не можна сказати, що перегоновий, а от щоб тинятися Дніпром і не мати клопоту у будь-яких умовах - саме те - міцний і надійний. А ви якими водами ходите?2005.02.24 | Мірко
Re: Про вітрильник
В мене МакҐреґор 26. Таких випускав американський завод яких 2000 річно. Корпус із волокношкла (fiberglass). Балст водяний, кіль підйомний, Вага разом з причіпкою "trailer" яких 1000кґ. Так можу однього дня виходити на море а на другий день на будь яке озеро. Переважно ходжу на море недалеко Ванкувера. Тут прекрасний фйорд -Індіянський Залив- поміж горами буквально в передмісті Ванкувера. А так протока Джорджія, і Гау Саунд із кількома островами. Це ніби море, але в порівнанню тихе, бо загороджене від самого Тихого Океану величезним Ванкуверським островом. Нема нічого приємнішого за нічліг при якорі в затишній затоці при якімсь гористім безлюднім островчику.2005.02.24 | Сахаров
Гарне місце
Подивився мапу - місце гарне. Простору багато, від океану прикрите.У 92-му я був на Острові Принца Едварда і був вражений тим, як мало вітрильників там у марині. А внутрішня затока там велика і закрита. Здавалося б, де ще бути вітрильникам. А не було.
У мене кільова яхта з постійним баластом. Випор близько двох тонн. Склопластик (фібергласс) і сендвіч фібергласс-поліуретан, який я робив сам. 4 спальні місця з варіантом на 5. Площа вітрил (без спінакера) - 22кв. метри. Ходжу Дніпром. З виходом у море проблеми немає, проблема з вільним часом, якого теж немає. На Дніпрі є чудові місця - ще збереглися незіпсовані затоки. Але їх стає все менше.
2005.02.24 | Mika_Y
Пан Мірко елєгантсько розсікає
форштевенем свого МакГрегора води Ванкуверської протокиА Ви де по Дніпру тиняєтесь? Якщо буваєте в околі кільканадцяти кілометрів від кременчуцької греблі, то може бути, я Вам якось відсалютую
До речі, линва і українською линва, а не "лінь". Хоча може Вам і краще знати.
Вибачте: коли читав Ваше повідомлення, відповіді Мірка ще не було, і свою відповідь я послав не подивишись наново тему. А Мірко вже, виявляється, відповів! Я гадав, що він як звичайно допише вранці.
2005.02.24 | Мірко
Re: Пан Мірко елєгантсько розсікає
Знайшов уже що банка є для сидіння, бімс це поперечний звязок набора корпуса, бушприт для тих кому ніс за короткийНе знаю наказів та назв напрямків плавби.
2005.02.24 | Mika_Y
А "осадку" краще б назвати "заглибкою" :)) (-)
2005.02.25 | Сахаров
А галоші - мокроступами :)) (-)
2005.02.25 | Mika_Y
А "галоші" - калошами :))) Щодо
"заглибки", то це був просто жарт (можливо несмішний чи незрозумілий), навіяний деякими словами з міркового допису, нпр., "нашпановувати", "водотяжність". В разі, якщо Ви гадаєте, що мені "свербить" щось усталене переіменовувати, то помиляєтесь2005.02.25 | Сахаров
Хіба я когось конкретно звинуватив?(-)
2005.02.25 | Mika_Y
Конкретно - ні, але невеличку підозру посіяли :) (-)
2005.02.25 | Сахаров
Re: Пан Мірко елєгансько розсікає
Кіль - це головна поздовжна балка корпусу, його основа, а не десь підсподу. Підсподу знаходиться фальшкіль. Подовжні ще й стрингери, поперечні - бімси і шпангоути, стерном "крутить" не кермо, а штурвал або румпель, шкот не нашпановують а добирають, навпаки - травлять. Щоглу дійсно тримають форштаги, ахтерштаг та ще й бакштаги. Поперечні - ванти (топванти, контрванти, ромбаванти, корінні ванти). Водотяжність називається випором, осадка - правильно. "Напрямки плавби" відносно вітру, тобто курси відносно вітру - левентик (коли дме у писок), бейдевінд - гострий курс, може бути гострий, перегоновий і повний), галфвінд або "піввітру" - 90 градусів до курсу), бакштаг - повніше від галфвінду (гострий і повний), фордевінд - коли дме у сраку. Міняти курс гостріше до вітру - "приводитись", повніше - "увалювати". Рея - це рангоутне дерево у прямокутному вітрильному озброєнні (у сучасному озброєнні реї немає, хібащо на великих вітрильниках). Взагалі усе, на чому тримається вітрило (щогла, гік, гафель, є ще рейок) називається рангоутом. Коли треба зменшити крен (поперечний нахил), яхту відкреняють, коли треба змінити диферент (поздовжне відхилення від горизонталі) - диферентують. Рифштерти і рифсезні - зав'язки, якими підбирається (сезнюється)зайве "пузо" вітрила при його рифленні(зменшенні площі). Є ще рифбанти (нашивки на вітрило, де кріпляться рифштерти), рифкренгельси (більші отвори з арматурою у вітрилі), рифлюверси - менші отвори з арматурою (коли рифштерти не пришивають), штикболт - кінець (линва), яким через рифкренгельс біля кінця (ноку) гика кріплять вітрило при рифленні, патентриф - машинка для накручування вітрила на гік при рифленні (інша система рифлення, при цій системі гікашкоти кріпляться або до ноку гіка, або до так званого бугеля(зараз бугель не використовується). У системі "lazy jack" кінці, які тягнуть, щоб зарифити вітрило, називаються рифшкентелями. Таль, що кріпиться у передній третині гіка, щоб запобігти скручуванню головного вітрила (mainsale)- грота, називається відтяжкою гика (може бути кінцем (rope) з блоками - таллю, а може бути гвинтовою зі штурвальчиком або навіть гідравлічною). Таль, якою управляють гротом, називається гікашкотом, кінці (линви), якими управляють переднім вітрилом (стакселем), називаються стаксельшкотами. Стаксельшкоти проводяться крізь кіпи - блоки або кільця, які пересуваються по погону для регулювання точок кріплення кіп. По погону (поперечному) пересуваються і блоки, крізь які проходить гікашкот. На погоні гікашкоту знаходиться каретка, до якої кріпляться блоки гікашкоту. У англійській системі проводки гікашкотів погону немає. Взагалі, Ви ж знаєте, тих назв сила силенна і систем проведення шкотів, рифлення і тому подібне, способів розкріплення щогли існує принаймні кілька. Так, замість гіка може бути фішбоун, у стаксельному озброєнні гіків взагалі немає, можуть бути тільки рейкИ (не рЕйки) або ті ж фішбоуни. Все це має свої назви. І вигадувати аби тільки вигадати нову систему назв - справа ялова. Не приживеться. Хай ті, кому свербить створювати нову термінологію, заспокояться.2005.02.27 | Мірко
Re: Пан Мірко елєгансько розсікає
Дякую за досить вичерпну відповідь. А як дієсловa "to tack" "to gybe". Ну і такі слова як "port" "starbord", "genoa", "centerboard", "bow" "stern". Там де ви пишете Г чи це вимовляється Г чи Ґ? Багато слів анґлійського походження, тільки там де у нас F то у вас Х.2005.02.27 | Сахаров
Словник!!!
На жаль, жодного українсько-англійського словника я не знайшов. Знайшов англійсько-російськийhttp://www.stugna.kiev.ua/index.php?pirs=other&st=dictionary
2005.02.27 | Мірко
Переклад
Пропоную нашим патріотам на цім сайті і не лише, взятися так по одній букві і створити український. Менше базікання а більше роботи!Дуже дякую за лінк!
2005.02.24 | Сахаров
Вітрильництво і мореплавство
На жаль специфічної україномовної термінології з вітрильництва і мореплавства не існує. Все, що лишилося - чардак (палуба, deck) з думи про Байду, щогла, вітрило. Бо триста років флот був російським, а російська флотська термінологія була запозичена з голандської і до того ж перекручена. То ж зараз і голандці не впізнають більшість тих слів. У поляків же, наших сусідів, вітрильницька і мореплавська термінологія запозичена з англійської. Отак склалося. Сьогодні українські спортсмени-вітрильники за інерцією і звичкою користуються російською термінологією. Хоч за великим рахунком, яка вона російська - вона таки на 90% голандська. То ж чому нею не користуватися? Цікаво порівняти назви в російсько-українській і польській термінології. Гік - бом, стаксель - фок, палуба(чардак) - поклад, утка - кнага, шкот - шот, лебідка - кабестан, кокпіт - кокпіт, вітрило - жагель, шпігат - спічгат, лінь - линва, якір(котва) - котва, фальшборт - фальшборт. Видно, що більш старі назви у російсько-укранській термінології голандські, пізніші - англомовні. Так вже склалося.2005.02.24 | Мірко
Re: Вітрильництво і мореплавство
Знайшов сайт із коротким списком слів. http://www.geocities.com/prysjan/Треба над термінологією попрацювати. Погоджуюсь що посередні чужомовні запозичення так покручені що взе цілком незрозумілі. Кидаймо виклик нашій маринарці (нашому флоту?) над тим попрацювати.
2005.03.01 | Габелок
Re: Що мене дивує
Стаття пише:>> І сумуєш тому що розумієш: людина, з якої ти в свої сімнадцять років брав приклад та дуже її поважав, яка наділа помаранчевий шарфик, коли прийшла рознарядка від ректора йти на мітинг за Януковича, та пішла зовсім на інший мітинг, а також яка коренний одесит і все своє життя розмовляла російською (як і її батьки), та яка навряд чи в свої шістдесят років стане інтенсивно освоювати українську – ця людина в моїй країні залишиться наузбіччі.
>
> Звісно ні, в Одесі цього все одно не буде – таке вже це місто. Але все одно сумно.
Перше зауваження.
Хто в Одесі примушує кого говорити українською?
З іншого боку, може це не стосується "шістедесятилітніх одеситів", але скарги про вивчення української чути повсюдно не залежно від віку. Вивчити англійську, французьку, німецьку, іспанську, португальську, польську... ні пари з вуст про мовні проблеми. Доходить справа до української й починаються розмови про труднощі, які переходять в скарги про націоналізм й таке інше. Пам'ятаєте, коли Ющенко виступав у Харкові на заводі Малишева? Коли хтось попроси його перейти на російську? (Начебто хтось не розумів української. Та звичайно розуміли, просто коли та людина попросила перейти на російську, на справді те прохання перекладалося "Я проти української мови, я не терплю українську мову...") Могли б ви уявити собі, щоб хтось попросив Януковича перейти на українську? (Та до речі й попросили. На одному з перших засідань уряду після призначення Януквича прем'єром, один з його міністрів запитав чому Янукович не веде засідання уряду державною мовою. Вгадайте через скільки секунд той міністр втратив роботу? Чи не є це дискрімінацію за мовною ознакою? Як зреагувало суспільство? Та ніяк.) Чомусь коли просять перейти на російську - пов'язують це з правами людини, коли на українську - з націоналізмом. Совєтсько - царська спадщина, яка заклала нам у підсвідомість, що російська мова, це мова прогресивна, міжнародна, українська - гуцульська, німецько-фашистська... Й так це лишається. Це стосується не тільки тих людей, які відкрито говорять про "собачу мову", але й людей, які думають, що вони зовсім не є мовними ксенофобами, включаючи й мене. Помаранчева революція мусить йти з середини.
Друге зауваження. Це стосується наукових термінів. Щойно справа доходить до браку певних наукових термінів в українсьій мові, як одні відчувають, що українська мова є хуторянською й через те соромляться, інші почувають те ж саме, але відчувають себе зверхньо по відношенню до української мови. Але коли в російській бракує якихось термінів, то немає проблем. Російська позичає ті терміни з інших мов. Для української це - хуторянство, для російської це - нормально. Рівноправність мов? Перш за все я не бачу рівного ставлення до мов у наших головах.
Та звичайно ж це нормально для будь-якої мови позичати терміни з інших мов. Англійська не 70 відсотків складається за французських слів. Чи є якісь проблеми в цьому? Та звичайно ж ні. Доходить до української й починається. То у вас багато польських запозичень, то у вас не вистачає термінів. Що за нонсенс?! Годі вже паньство. Годі бути хуторянами в головах. Прокидайтесь, ваша мова не краща й не гірша ніж будь-яка інше мова. (Російська до речі, й у словникову запасі на 80 відсотків болгарською з граматичними впливами лядських племен (перші слов'янські поселення теперішньої Росії були ляхи (науковий термін) - кривичи й в'ятичи. Ну й ще впливи давньоруської мови теж були. Волошин вжив один раз термін по-руські у значенні по-російські. Я не згоден з цим. Я зараз теж пишу по-руські. Я є руський, або українець, але я не русскім або росіянином.)
Вітаю,
Габелок