Глибокий знавець укр. мови - про її пекучі проблеми
03/04/2005 | raw_stick
Дуже часто не помічаємо, що наша, начебто "правильна", українська мова рясніє справжніми покручами. Про це - перекладач і письменник Андрій Содомора.
"НАЙПЕРШЕ – НЕ ЗАШКОДЬ!"
("Львівська газета", четвер 03 березня 2005 року)
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/03/03/3185/
“Ну що б, здавалося, слова...”
НЕЩОДАВНО на зустрічі за “круглим столом” “Хто допоможе пам’яткам Львова?” я подумав, наскільки потрібними були б схожі дискусії з мовних проблем. І не лише дискусії – дійове реагування на кричущі огріхи супроти самого духу української мови; належало б хоч якось контролювати те, як ми щоденно говоримо і пишемо, що чуємо і читаємо.
Б’ючи на сполох через зведення модерних споруд, які у прямому та переносному значенні принижують поставу древнього Львова, назагал спокійно слухаємо те, що мало б разити слух. Скажімо, занепокоєні тим, що у церковній архітектурі затирають національні риси, ми водночас національною називаємо ту мову, яку самі ж, невміло “очищуючи”, “українізуючи”, позбавляємо автентичності й поваги – навіть у високій, духовній, сфері. “Намагаючись, без належного знання справи, позбутися хиб, – у ще прикріші впадаємо” (Горацій). Утім, оминаючи згадану, як чимало й інших мовних проблем, виокремлю тут лише три, можливо, найнебезпечніші для української мови тенденції і у приватному, і в офіційному мовленні чи писанні. Поведемо мову про так зване калькування, щоправда, не окремих слів чи висловів, як-от: “рахувати (“считать”) замість “вважати”, “наступним чином” (“следующим образом”) замість “так”; “скоріше всього”(“скорее всего”) замість “найвірогідніше”, “відділення” (“отделение”) замість “відділ”, “відділок”, “філія” тощо; “тим не менше” (“тем не менее”) замість “і все ж”, “і все-таки”, – йтиметься про те, що, приховане, підточує саму серцевину нашої мови: про калькування на рівні морфології та синтаксису.
Почнімо з дієслова – з дії. Їй же передує заклик – відлуння споконвічного дійового Слова. Без тієї дієслівної форми, звучного та емоційного заклику, годі й уявити собі нашу пісню – козацьку, стрілецьку, побутову: “Заспіваймо!..”, “Роздуймо, браття, вогонь завзяття!”, “Кріпім, кріпім серця!”, безліч інших. Згадаймо й знаний усім Gaudeamus! (“Веселімося!”), а ще – близькі нам “Будьмо!”, “Тримаймося!”, “Шануймося!” тощо. Але, хоч як це сумно, виходить нині з ужитку дієслівний заклик саме в такій, місткій і лаконічній, дієслівній формі, що так яскраво віддзеркалює історично притаманне нам чуття громади, адже говоримо тут саме про заклик, а не про наказ, імператив, як нині класифікують цю форму підручники. Йдеться про щось чи не протилежне до прямого наказу: не наказуємо ж, ставши осторонь, комусь іншому, а спонукаємо себе й водночас – громаду, почуваючись її невід’ємною часткою (згадаймо вчорашній Майдан...).
Зайве доводити, що ми втрачаємо, а, може, й уже втратили цю граматичну форму, байдуже спостерігаючи, як переривається глибинний зв’язок слова з тією чи іншою рисою нашої ментальності. Навіть у документах найвищої державної ваги – кальки з російської (тут, як і в інших мовах, цю форму передають описово): “Будемо гідні тієї високої місії, будемо достойні!”; “Давайте привітаєм один одного!”; “Підставимо йому плече!”; “Зустрінемо Великодні свята у чистому місті!”; “Піднімемо ж чарку за диплом!”; “Тому давайте поставимо кожну “чашу” на належне їй місце” (із мовознавчого збірника)... Слова українські, дух – російської мови (“Будем достойны!”, “Давайте поприветствуем!”, “Подставим ему плечо!”, “Встретим праздник Великого Октября!”). Таке ж – чи не на всіх рівнях нашого офіційного та приватного писання й мовлення, включно з гумористичним “Давайте жити дружньо!” А мало б звучати: “Будьмо гідні!..”, “Привітаймо!..”, “Підставмо!..”, “Живімо (Жиймо)!..”; або – з підсиленням: “Тож будьмо...”, “Будьмо ж...”. От і закрадається страх, що й те наше “Будьмо!” поступиться вже звичному для вуха “Давайте будемо!” – й недаремно: хіба ж уже не кажемо “Давайте не будемо!” (“Давайте не будем!”) замість “Годі про те!”, “Полишімо!” тощо?..
Ще разючіше дисонує з пісенністю нашої мови те, що діється нині у ступенюванні прикметників. Поволі, але невідхильно втрачаємо властиве українській мові суфіксальне ступенювання: під впливом російської переважає й тут немилозвучна (саме для української, а не російської!) описовість із прислівниками “більш”, “найбільш”, “самий”, вживання вищого ступеня у значенні найвищого (“кращі студенти” замість “найкращі” чи “зразкові”) тощо. Зайві й тут докази, і все ж – декілька прикладів: “більш повний пакет”, “більш чіткі перспективи”, “більш великі (більш малі) прибутки”, “більш великі (більш малі) прибутки”, “за більш меншими цінами”, “більш вільно себе почуваючий студент”, “більш довгі” руки в одного, “більш короткі” – у другого з боксерів, “найбільш розважальна з музичних, і найбільш музична з розважальних програм”... А тим часом українській, як і старогрецькій мові (гляньмо у переклади Бориса Тена), притаманне розлоге, мелодійне, з побічними наголосами слово, скажімо: “тихоплинний, тихоплинніший, найтихоплинніший, щонайтихоплинніший” (уявімо собі таке в російській мові!)...
Можна б і посміятися з усіх тих “більш”, “менш”, якби за своє легковажне ставлення до мови ми не платили такої високої ціни: всі ті дивогляди вже набули повноправного статусу в сучасних підручниках, правописах. Скажімо, нарівні зі “зручніший” – “більш зручний” (годі й вимовити, що вже казати про найхарактернішу ознаку нашої мови – милозвучність?) От і перекладає з латини студентка-медалістка: “Перше ребро більш широке і більш коротке, ніж інші” – дивується, чому це неприпустимо для української мови. Врешті, втрачаємо слух. Тож варто хоч інколи брати до рук камертон – народну пісню, прислів’я, приказки. Хто ж бо відому нам пісню проспівав би в такому от ключі: “Одна гора високая, а друга більш низька, / Одна дівка далекая, а друга більш близька”?.. Втім неважко здогадатися, котра з цих двох форм, суфіксальна чи описова, переважить за нинішніх тенденцій. “Ось ту, більш жовту”, – чую мимохідь з уст львів’янина, який купує цитрину, – начебто для “міської” мови вже й не годиться: “ось ту, жовтішу”.
Третя “больова точка” (мова – живий організм) – засилля канцеляризмів у вигляді пасивних конструкцій, що домінують у російському діловодстві, мовленні загалом: чомусь не “я сказав”, “ми встановили”, а неодмінно “мною було сказано”, “нами встановлено”, “президентом підписано”... Навіть тоді, коли йдеться про геть не “канцелярські” справи, норовимо умертвити мову: “Групою військовослужбовців було покладено вінок до пам’ятника Великому Кобзареві”. Можна б і продовжити в такому “стилі”: “...і ними ж було схилено голови” (можна б – із теплом, по-людському: “Наші вояки поклали вінок... вклонилися...). “Жодна жива людина так не скаже”, – чую голос Григорія Кочура з однієї з його рецензій (ішлося саме про ті “більш”, “менш”) ще з початку шістдесятих. Тепер, на жаль, уже скаже, ба, ще й іншого спровадить на той манівець...
“Мовна практика диктує норму мовлення”, – словами Горація міг би хтось опонувати цим роздумам. Слушне твердження, з одним лише суттєвим застереженням: якщо над тією практикою не тяжить (чи, за інерцією, не продовжує тяжіти) диктат іншої мови, якщо в мовний організм не втручається щось чужорідне, що призводить до невідворотних, руйнівних змін. “Яке життя, така й мова”, – стверджував Сенека. Але справедливо й навпаки: “Яка мова – таке життя, такі й ми”. Почнімо ж, схоже до лікаря, з того, що найзагрозливіше для здоров’я: годі ж зарадити всьому й одразу. Пам’ятаймо, одначе, ще одне вельми важливе в тому мистецтві гасло: Primum non nocere – “Найперше – не зашкодь!”
"НАЙПЕРШЕ – НЕ ЗАШКОДЬ!"
("Львівська газета", четвер 03 березня 2005 року)
http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/03/03/3185/
“Ну що б, здавалося, слова...”
НЕЩОДАВНО на зустрічі за “круглим столом” “Хто допоможе пам’яткам Львова?” я подумав, наскільки потрібними були б схожі дискусії з мовних проблем. І не лише дискусії – дійове реагування на кричущі огріхи супроти самого духу української мови; належало б хоч якось контролювати те, як ми щоденно говоримо і пишемо, що чуємо і читаємо.
Б’ючи на сполох через зведення модерних споруд, які у прямому та переносному значенні принижують поставу древнього Львова, назагал спокійно слухаємо те, що мало б разити слух. Скажімо, занепокоєні тим, що у церковній архітектурі затирають національні риси, ми водночас національною називаємо ту мову, яку самі ж, невміло “очищуючи”, “українізуючи”, позбавляємо автентичності й поваги – навіть у високій, духовній, сфері. “Намагаючись, без належного знання справи, позбутися хиб, – у ще прикріші впадаємо” (Горацій). Утім, оминаючи згадану, як чимало й інших мовних проблем, виокремлю тут лише три, можливо, найнебезпечніші для української мови тенденції і у приватному, і в офіційному мовленні чи писанні. Поведемо мову про так зване калькування, щоправда, не окремих слів чи висловів, як-от: “рахувати (“считать”) замість “вважати”, “наступним чином” (“следующим образом”) замість “так”; “скоріше всього”(“скорее всего”) замість “найвірогідніше”, “відділення” (“отделение”) замість “відділ”, “відділок”, “філія” тощо; “тим не менше” (“тем не менее”) замість “і все ж”, “і все-таки”, – йтиметься про те, що, приховане, підточує саму серцевину нашої мови: про калькування на рівні морфології та синтаксису.
Почнімо з дієслова – з дії. Їй же передує заклик – відлуння споконвічного дійового Слова. Без тієї дієслівної форми, звучного та емоційного заклику, годі й уявити собі нашу пісню – козацьку, стрілецьку, побутову: “Заспіваймо!..”, “Роздуймо, браття, вогонь завзяття!”, “Кріпім, кріпім серця!”, безліч інших. Згадаймо й знаний усім Gaudeamus! (“Веселімося!”), а ще – близькі нам “Будьмо!”, “Тримаймося!”, “Шануймося!” тощо. Але, хоч як це сумно, виходить нині з ужитку дієслівний заклик саме в такій, місткій і лаконічній, дієслівній формі, що так яскраво віддзеркалює історично притаманне нам чуття громади, адже говоримо тут саме про заклик, а не про наказ, імператив, як нині класифікують цю форму підручники. Йдеться про щось чи не протилежне до прямого наказу: не наказуємо ж, ставши осторонь, комусь іншому, а спонукаємо себе й водночас – громаду, почуваючись її невід’ємною часткою (згадаймо вчорашній Майдан...).
Зайве доводити, що ми втрачаємо, а, може, й уже втратили цю граматичну форму, байдуже спостерігаючи, як переривається глибинний зв’язок слова з тією чи іншою рисою нашої ментальності. Навіть у документах найвищої державної ваги – кальки з російської (тут, як і в інших мовах, цю форму передають описово): “Будемо гідні тієї високої місії, будемо достойні!”; “Давайте привітаєм один одного!”; “Підставимо йому плече!”; “Зустрінемо Великодні свята у чистому місті!”; “Піднімемо ж чарку за диплом!”; “Тому давайте поставимо кожну “чашу” на належне їй місце” (із мовознавчого збірника)... Слова українські, дух – російської мови (“Будем достойны!”, “Давайте поприветствуем!”, “Подставим ему плечо!”, “Встретим праздник Великого Октября!”). Таке ж – чи не на всіх рівнях нашого офіційного та приватного писання й мовлення, включно з гумористичним “Давайте жити дружньо!” А мало б звучати: “Будьмо гідні!..”, “Привітаймо!..”, “Підставмо!..”, “Живімо (Жиймо)!..”; або – з підсиленням: “Тож будьмо...”, “Будьмо ж...”. От і закрадається страх, що й те наше “Будьмо!” поступиться вже звичному для вуха “Давайте будемо!” – й недаремно: хіба ж уже не кажемо “Давайте не будемо!” (“Давайте не будем!”) замість “Годі про те!”, “Полишімо!” тощо?..
Ще разючіше дисонує з пісенністю нашої мови те, що діється нині у ступенюванні прикметників. Поволі, але невідхильно втрачаємо властиве українській мові суфіксальне ступенювання: під впливом російської переважає й тут немилозвучна (саме для української, а не російської!) описовість із прислівниками “більш”, “найбільш”, “самий”, вживання вищого ступеня у значенні найвищого (“кращі студенти” замість “найкращі” чи “зразкові”) тощо. Зайві й тут докази, і все ж – декілька прикладів: “більш повний пакет”, “більш чіткі перспективи”, “більш великі (більш малі) прибутки”, “більш великі (більш малі) прибутки”, “за більш меншими цінами”, “більш вільно себе почуваючий студент”, “більш довгі” руки в одного, “більш короткі” – у другого з боксерів, “найбільш розважальна з музичних, і найбільш музична з розважальних програм”... А тим часом українській, як і старогрецькій мові (гляньмо у переклади Бориса Тена), притаманне розлоге, мелодійне, з побічними наголосами слово, скажімо: “тихоплинний, тихоплинніший, найтихоплинніший, щонайтихоплинніший” (уявімо собі таке в російській мові!)...
Можна б і посміятися з усіх тих “більш”, “менш”, якби за своє легковажне ставлення до мови ми не платили такої високої ціни: всі ті дивогляди вже набули повноправного статусу в сучасних підручниках, правописах. Скажімо, нарівні зі “зручніший” – “більш зручний” (годі й вимовити, що вже казати про найхарактернішу ознаку нашої мови – милозвучність?) От і перекладає з латини студентка-медалістка: “Перше ребро більш широке і більш коротке, ніж інші” – дивується, чому це неприпустимо для української мови. Врешті, втрачаємо слух. Тож варто хоч інколи брати до рук камертон – народну пісню, прислів’я, приказки. Хто ж бо відому нам пісню проспівав би в такому от ключі: “Одна гора високая, а друга більш низька, / Одна дівка далекая, а друга більш близька”?.. Втім неважко здогадатися, котра з цих двох форм, суфіксальна чи описова, переважить за нинішніх тенденцій. “Ось ту, більш жовту”, – чую мимохідь з уст львів’янина, який купує цитрину, – начебто для “міської” мови вже й не годиться: “ось ту, жовтішу”.
Третя “больова точка” (мова – живий організм) – засилля канцеляризмів у вигляді пасивних конструкцій, що домінують у російському діловодстві, мовленні загалом: чомусь не “я сказав”, “ми встановили”, а неодмінно “мною було сказано”, “нами встановлено”, “президентом підписано”... Навіть тоді, коли йдеться про геть не “канцелярські” справи, норовимо умертвити мову: “Групою військовослужбовців було покладено вінок до пам’ятника Великому Кобзареві”. Можна б і продовжити в такому “стилі”: “...і ними ж було схилено голови” (можна б – із теплом, по-людському: “Наші вояки поклали вінок... вклонилися...). “Жодна жива людина так не скаже”, – чую голос Григорія Кочура з однієї з його рецензій (ішлося саме про ті “більш”, “менш”) ще з початку шістдесятих. Тепер, на жаль, уже скаже, ба, ще й іншого спровадить на той манівець...
“Мовна практика диктує норму мовлення”, – словами Горація міг би хтось опонувати цим роздумам. Слушне твердження, з одним лише суттєвим застереженням: якщо над тією практикою не тяжить (чи, за інерцією, не продовжує тяжіти) диктат іншої мови, якщо в мовний організм не втручається щось чужорідне, що призводить до невідворотних, руйнівних змін. “Яке життя, така й мова”, – стверджував Сенека. Але справедливо й навпаки: “Яка мова – таке життя, такі й ми”. Почнімо ж, схоже до лікаря, з того, що найзагрозливіше для здоров’я: годі ж зарадити всьому й одразу. Пам’ятаймо, одначе, ще одне вельми важливе в тому мистецтві гасло: Primum non nocere – “Найперше – не зашкодь!”
Відповіді
2005.04.04 | Оk
Re: Глибокий знавець укр. мови - про її пекучі проблеми
raw_stick пише:> Дуже часто не помічаємо, що наша, начебто "правильна", українська мова рясніє справжніми покручами. Про це - перекладач і письменник Андрій Содомора.
>
> "НАЙПЕРШЕ – НЕ ЗАШКОДЬ!"
>
> ("Львівська газета", четвер 03 березня 2005 року)
> http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/03/03/3185/
> “більш довгі” руки в одного, “більш короткі” – у другого з боксерів,
Так все ж у "другого" ((рос.)другого, но не второго), чи у цьому випадку "іншого", бо про третього, як я зрозуміла, не йдеться ("другого з боксерів") ?
2005.04.04 | Tizia
Re: Глибокий знавець укр. мови - про її пекучі проблеми
Оk пише:> > “більш довгі” руки в одного, “більш короткі” – у другого з боксерів,
> Так все ж у "другого" ((рос.)другого, но не второго), чи у цьому випадку "іншого", бо про третього, як я зрозуміла, не йдеться ("другого з боксерів") ?
Ні, якщо є два елементи, то вживається "один" і "другий", а якщо більше - "один", "інший".... Тобто "інший" імпліцитно передбачає більш, ніж два елементи.
2005.04.05 | Оk
Re: Глибокий знавець укр. мови - про її пекучі проблеми
Tizia пише:> Ні, якщо є два елементи, то вживається "один" і "другий", а якщо більше - "один", "інший".... Тобто "інший" імпліцитно передбачає більш, ніж два елементи.
Я не філолог, проте не можу з Вами погодитись. Вживання "інший" у випадку існування понад двох елементів робить вказівку на "інший" невизначеною, бо виникає запитання "котрий з ...?", (в такому випадку логічно вирізняти "один (певний) та іншІ (всі)".
За наявності двох елементів, якщо визначено перший, - інший може бути лише другим, зазначати це окремо мабуть є зайвим (веде до "перевизначення" (з механіки
2005.04.05 | ladalesia
Re: Глибокий знавець укр. мови - про її пекучі проблеми
Inshi rusyzmy yaki vzhe staly chastynoyu "ukr." movy --tam bulo 20 cholovik [tam bulo 20 liudey, osib.... ta vzhe khoch cholovikiv, a ne til'ky cholovik]
liubyi cholovik (liuBYI ne LIUbyi) -- zamist' kozhnyi -- po-nashomu, LIUbyi, LIUba, tse ne to shcho liuBYI - bud'-yakyi
dyvlius' televizor -- dyvlius' NA -- pam'iatayete pisniu Dyvlius ya na nebo , abo iz Shevchenka? des' NA podilosia
Tsi vyrazy dlia ukraintsiv v Ukrayini teper normal'ni, ale ne ukrains'ki. Tak, moya mova v diaspori "zastarila" (ha!) ale ne zrusyfikovana. Tse ne vyna ukraintsiv, til'ky zhal' i shkoda, shcho navit' ne znayut', shcho kazhut'.
2005.04.05 | Оk
Re: Глибокий знавець укр. мови - про її пекучі проблеми
ladalesia пише:> dyvlius' televizor -- dyvlius' NA -- pam'iatayete pisniu Dyvlius ya na nebo , abo iz Shevchenka? des' NA podilosia
Особисто я дивлюсь НА телевізор, якщо мене, наприклад, раптом зацікавить чи є на ньому пилюка.
Коли ж я дивлюсь телевізійну програму = "дивлюсь телевізор", сам телевізор, як об"єкт, мене менше цікавить і я НА нього не дивлюсь, тоді вже мабуть радше "у телевізор" (як "у люстерко"),імхо звичайно.
2012.01.23 | harnack
Re: Глибокий знавець укр. мови - про її пекучі проблеми
Оk пише:> ladalesia пише:
>
> > dyvlius' televizor -- dyvlius' NA -- pam'iatayete pisniu Dyvlius ya na nebo , abo iz Shevchenka? des' NA podilosia
>
>
> Особисто я дивлюсь НА телевізор, якщо мене, наприклад, раптом зацікавить чи є на ньому пилюка.
> Коли ж я дивлюсь телевізійну програму = "дивлюсь телевізор", сам телевізор, як об"єкт, мене менше цікавить і я НА нього не дивлюсь, тоді вже мабуть радше "у телевізор" (як "у люстерко"),імхо звичайно.
А ось цікаво: що би значило "дивитися НА сцену", "на людину", "на краєвид", "на небо/у небо"...
2012.01.26 | harnack
Та ось і нинішній МАЙДАН: захистимо /захистімо/ (л)
Майдан-Моніторинг – захистимо наші конституційні права!Уявімо лишень, що за різниця: Захистімо наші права. Інша енергія, українська.
http://maidan.org.ua/2012/01/majdan-monitorynh-%e2%80%93-zahystymo-nashi-konstytutsijni-prava/
Гляньмо лишень відколи оця гілка: але суржик собі - повсюдно панує й владарює.
2012.01.26 | Георгій
Чи Ви колись пeрeглядали українськe тeлeбачeння?
Отам царина суржику... Навіть "anchors" тeлeвізійних програм кажуть, "відбулося голосування по питанню," "самий головний напрямок," "у програмі любОї (тобто будь-якої. --ГП) політичної партії..."Моя покійна тeща, волинянка, хоча й була вчитeлeм матeматики, а нe української мови, під кінeць життя дeмонстративно припинила дивитися українськe ТБ, окрім сeріалів типу "рабині Ізаури."
2012.01.26 | Пан Коцький
Навіть українське BBC суржикомовне...
2012.01.26 | harnack
Бо навіть і святі Гузари - колаборанти з суржикофренією та
каснашизофренією. Звичайна етична настанова - вимагає активності і вчинків й опору проти шкідливості й недолугості. А педагогічна настанова та завдання - й поготів. А не інертності та пацієнтськості Гузарів: Гузар - українською, а "ведучий" кацапською. В Україні.http://www2.maidan.org.ua/news3/view.php3?site=maidan&bn=maidan_free&key=1327602373&trs=-1
2012.01.26 | Пан Коцький
Не можу з цим погодитись... (ред2)
harnack пише:> [...] Гузар - українською, а "ведучий" кацапською. В Україні.[...]
Блаженніший Любомир робить абсолютно правильно: в Україні до вкраїнських громадям (не обов'язково вкраїномовних) уживає лише вкраїнську. Якби так робили всі без винятку вкраїномовні принаймні в 90% щоденних побутових ситуацій (не комплексуючи й не звертаючи уваги на те, чи їм відповідають українською, чи ні), то ніхто не ставив би дурних запитань, чи конче володіти вкраїнською в Україні й чи вона взагалі комусь там потрібна...
Лише тоді, коли така ситуація стане нормою життя в Україні (україномовні спілкуються вкраїнською, російськомовні, тощо тою, якою можуть), і стане можливим визнати, що вкраїнська мова зайняла належне їй місце в Україні...
P.S. Звісно, ганьба телеведучому та каналові за мовлення російською в цьому випадку...P.P.S. Дуже перепрошую, не впізнав ведучого. То є білорус Сяргей Дарафееў (http://be.wikipedia.org/wiki/Сяргей_Дарафееў), в недалекому минулому досить відомий тележурналіст білоруського каналу АНТ. Його Бацька викинув з телеефіру в 2010-му році. Певен, що п. Дарафееў "заспіває" солов'їною скорше за п. Азарова...
2012.01.27 | harnack
Гузар чинить скверну проти мови - бо співпрацює з їзьікозлом
2012.01.28 | Георгій
Нe знаю. Тут такe: мовчатимe він-будe більшe місця для російсько
...мовних у тeлe- чи радіо- eтeрі... Дужe лeгко сказати, от нe коопeруй з московством ніяким робом, тікай від нього, тощо. Алe куди тікати (якщо Ви нe в Канаді і нe у США, звичайно), і чи від такого тікання московство зникнe? Можe навпаки, трeба іти до москвомовних і відвeрто, публічно протиставляти їхньому московству нашe українство?2012.01.28 | Адвокат ...
Згідний із Вами, Друже!
Сам так і роблю при найменшій нагоді.2012.01.30 | harnack
Ні: Гузар лиш уприроднює шизокомунікацію: російська/українська..
2012.01.30 | harnack
Бачу анонімну закоханість в первертність шизокомунікації
2012.01.28 | Mika_Y
Цікаво, а де в Україні нема царини суржику?
2012.01.28 | Адвокат ...
На зараз, на мій превеликий жаль, захист природнього права Украї
не є предметом моніторинґу.Як що Ви уважно читали текст, лінк на який навели, під моніторинґом зара є 6-ть статей чинної Конституції.
Ми сподіваємо сь на підтримку наших зусиль, долучення небайдужих людей і розширення кола прав і свобод, які ми плянуємо моніторити.
Стаття 10 Конституції України є першою у списку розширення моніторинґу.
2012.01.31 | harnack
Re: "На зараз": таки натепер, нанині, чи наразі - маємо
суржикофренію...І то на Майдані - де всезнайки просто не хочуть навіть прочитати привселюдні поради - як би то годилось краще...
Гірше - ніхто б теє ОТУТ ні не виправив, бо бач неввічливо чи непристойно абощо... Та отоді - чого мені очікувати й від всіляко неосвічених?
Я розумію - що то прикрий автоматизм (але ми роками отут його засуджуємо - треба було навчитись його уникати): і його не треба залишати щоб пишався мов якась нормальність, щоб отак підводив і інших.
Педагогічна етика та відповідальність - вимагають виправляти, бо інакше навіщо щось і взагалі чинити чи писати?
Ото отут - дарма пояснено:
http://www2.maidan.org.ua/news3/view.php3?site=maidan&bn=maidan_mova&key=1280498349&trs=-1
http://www2.maidan.org.ua/news3/view.php3?site=maidan&bn=maidan_mova&key=1301775866&trs=-1
2012.02.01 | Георгій
Панe докторe, a я ТЕПЕР став звeртати увагу на отe "зараз"
І я Вам вдячний за Вашу пильність і настирливість.2012.02.02 | harnack
Суржикософістика суржикорицарів (л)
Звідсіля:http://ua-etymology.livejournal.com/276277.html?thread=3759413#t3759413
Як собі зволієте: "вона зараз [треба: тепер/отепер/натепер] зафіксована в довідникових виданнях" саме суржикожертвами і суржиконосцями.
1) Якщо Ви відмовляєтесь жити в парадигмі:
дотепер-тепер-отепер-натепер-відтепер
(Де "відтепер" глибинно і логічно є можливим лиш якщо маємо саме "тепер" чи "отепер" чи "натепер" та їхню чітку українську темпоральність)...
2) А волієте жити в скандальній і неможливій антиукраїнській парадигмі суржикосфери і нестилю:
"дозараз" - "зараз" - "відзараз" (де "зараз" - абсурдне і логічно і темпорально, бо недоречно зазіхає на парадагму "тепер": бо "зараз" - не триває, так як не триває "незабаром", а "тепер" - триває)
3) То Ви не зрозумієте ні Шевченка ні Огієнка (ані решти) - і не зможете зрозуміти (а породити-згенерувати - й поготів) отаке, приміром, речення:
Зараз друже, бо отепер/тепер не можу. (Де "зараз" - саме часово, чергувально розташоване після "отепер")
Не диво - що Ви не розумієте Огієнка і вдаєтесь до суржикософізмів:
http://harnack.livejournal.com/2763.html#comments
Чи Шевченка:
http://www2.maidan.org.ua/news3/view.php3?site=maidan&bn=maidan_mova&key=1275574645&trs=-1
2012.02.03 | Георгій
"You talkin' to me?" (copyright R. de Niro, "Taxi Driver")
harnack пише:> Не диво - що Ви не розумієте Огієнка і вдаєтесь до суржикософізмів:
> http://harnack.livejournal.com/2763.html#comments
> Чи Шевченка:
> http://www2.maidan.org.ua/news3/view.php3?site=maidan&bn=maidan_mova&key=1275574645&trs=-1
http://www.youtube.com/watch?v=D4d8PHDG4yE