Наталія Курганова: Лист до міністра освіти про МОВУ
03/18/2005 | Пані
Шановний пане міністре!
Звертається до вас учитель української мови приватної гімназії “ОЧАГ” міста Харків Курганова Наталія Василівна.
Хочу підняти питання, яке здається мені важливим не тільки для освіти, але й для подальшого розквіту культури України.
У східних регіонах нашої держави до цього часу спостерігається активне протистояння російської мови українській, небажання визнавати українську мову єдиною державною мовою, незнання культурної спадщини предків-українців, безграмотність.
Звісно, це наслідки імперської політики Радянського Союзу, коли у школах України, переважно російськомовних, звільнювали дітей від вивчення мови за бажанням (точніше, небажанням) учня. Цей принизливий для народу і мови час, на щастя, минув. Але проблема не зникне сама по собі. Спроби подолання культурної кризи в пострадянській Україні виглядають штучним насадженням національних традицій на непідготовлений грунт.
Не можна ігнорувати той факт, що величезна кількість громадян України є російськомовними. Я й сама харків’янка, рідною мовою вважаю російську, але в роки навчання у школі сформувалася закоханість в українську мову. Це плід чудової, натхненної, талановитої праці моєї вчительки - Балабухи Алли Іванівни. Отже, слід починати залучання громадян нашої держави до української культури, прищеплення смаку до рідного слова корінного населення цієї землі ще з дитинства, з початкових класів школи.
Нещодавно відбувалися спроби вирішити проблему українізації засобом ігнорування вимог російськомовної частини населення держави, що призвело до зворотнього ефекту – небажання примусово оволодівати мовою, вимог визнати російську другою державною тощо.
Так, більшість шкіл тепер штучно–українські, навчання в них ведеться українською, хоч у переважній більшості випадків далеко тій мові до справжньої літературної.
Так, лякаючи абітурієнтів вступними іспитами, можна примусити їх посилено вивчати українську. Тільки після складання тих іспитів діти з жахом відсахнуться від українського слова, бо примус породжує бажання звільнитися від пут, але не любов і пошану до мови.
Я викладаю українську в початкових класах російськомовної школи і ясно усвідомлюю одне – якщо ми хочемо дійсно вирішити проблему вільного володіння мовою усіма громадянами держави, то повинні саме у маленьких російськомовних школярів викликати довіру до мови, любов до неї, щоб малому хотілося говорити, наче співати. І не примус, не ігнорування російськомовності дитини мусять бути нашим знаряддям.
Проблем з вивченням української в початкових класах російськомовних шкіл бачу багато.
1) – Викладають українську не фахівці-філологи, а, як правило, вчителі початкових класів. Ці вчителі переважно не є носіями мови, їх рідна – російська, мислять і спілкуються вони нею. Викладання української для них – додаткове навантаження, мова викладання – дивовижний суржик. Першочергове завдання – математика, російська, російське читання. Підготовка до уроків – до всіх одразу… Де вже там замислюватись про особливості викладання української як другої мови!
Початкові класи вимагають фахівців-філологів, що мали б час, вміння і мету – зробити вивчення української цікавим і особливо привабливим для найменших учнів.
2) Зібрати творчу спілку таких фахівці – україністів-філологів – викладачів російськомовних шкіл України, обговорити з ними знахідки, цікаві розробки, проблеми, потреби, пропозиції – це справді найнеобхідніший напрямок освітньої роботи в нашій країні. Кожен чесний фахівець, що навчає російськомовних учнів українській мові відчуває необхідність особливого підходу, особливих посібників, надцікавих книжок для читання, програм, вибудованих на співставленні особливостей рідної мови і мови української.
На щастя, ось уже 11 років я працюю в гімназії, де вчителів не шикують, не примушують працювати за хоч і невдалими, але зверху надісланими взірцями, де дають змогу розвиватись творчій особистості вчителя. Тож я маю змогу, натхнення і бажання працювати над цією проблемою – з першого до четвертого класу прищеплювати довіру, любов до української мови, знання з предмету не через примус, а через зацікавлення.
Довелося вирощувати (саме так, розвиваючи, як немовлятко до дорослості) власні підручники.
Особливо дороге для мене створіння - “Мій перший підручник з української мови” для першого класу. Крім того що він розрізний, індивідуальний і стає неповторним до кінця року в кожної дитини (“Це ж моя мова, мій підручник, він про мене!”), він побудований на вивченні української через співставлення, на основі рідної мови, на ідеї, що українська мова повинна стати для дитини “МОВОЮ ПРО МЕНЕ”, тобто “МОЄЮ”.
Жодна спроба вийти з цією книгою на рівень видавництва не мала успіху через одну причину – не вигідно видавати окремі книжки для російськомовних учнів, адже більшість шкіл україномовні.
Але ж ігнорування проблеми не є її вирішенням!
До речі, ще у червні 1999 року газета “Початкова освіта” друкувала перший варіант цієї нашої книжки (для семирічних першокласників) цілком. Після цього багато вчителів звертались до мене, брали й для своєї роботи такі книги. Але самовидавництво для звичайного вчителя – малодоступна справа, а чиновники усіляких інститутів вдосконалення, як відомо, не суттю цікавляться…
Можу запропонувати Україні справді якісні, незвичайно побудовані книги для читання українською в 2-му, 3-му класах і наш винахід – спільну для всіх учнів молодших класів, що має єдиний сюжет, книгу для читання влітку. Колись перша частина цієї книги одержала премію Сороса і навіть була видана, але то була перша редакція підручника. Тепер же це дійсно завершена багаторічна праця. Проте, на превеликий жаль, ці потрібні книги нікому не потрібні (вибачте за тавтологію).
Доля вчителя відома – робота, зошити і мізерні заробітки. Ні покровителів, ні коштів на видання. Мені пощастило більше: є ще і творчі розробки, і посібники, і книги – хоч для себе та своїх учнів. А так хочеться поділитися, допомогти країні тепер вже не на майдані, а щоденною працею.
Є видавництво, захоплене нашими книгами, але незрозуміло, як знайти авторів використаних у підручнику текстів і отримати дозвіл на друкування їхніх творів у книзі для читання. Для мене, вчителя, це просто неймовірно складне завдання, що не вирішити ніколи самотужки.
А може знайдеться видавець, що візьметься за хороші книжки потрібні дітям?
А може якось можна звернутись до спілки письменників України, чи можливо знайти там допомогу у цій справі?
Звідки мені знати? Я знаю свою роботу, а як зробити її власністю людей, яким вона потрібна?
Є в мене досвід, є думки щодо того, як саме успішно залучати до вивчення мови російськомовних учнів, є дійсно цікаві посібники, побудовані за принципом доступності дітям молодшого шкільного віку. Хочеться зробити і читання українською, і саму мову бажаними, цікавими для дитини наших регіонів.
Нам треба ретельно вивчати усі можливі шляхи залучення дітей до мови без примусу – якщо ми це зуміємо, через десять років мало хто захоче вимагати другої державної – краще ж бо мати другу рідну мову – і людина багатша, і країна дружніша.
У зв’язку із цим, пане міністре, звертаюсь до Вас по допомогу.
Куди мені звертатися з означеним у листі колом проблем?
Чи потрібний, на Вашу думку, підсумок багаторічної праці і життя мого сучасній системі освіти в Україні?
Я мрію залишити по собі ці, як мені здається, потрібні книги і розробки. Як це зробити?
!!! Я прагну побачити і почути однодумців, тих, хто дійсно хоче зробити нашу мову коханою для громадян Батьківщини і має думки і можливості втілювати їх у життя. Відгукніться, панове!
! ! ! Якщо є фахівці-філологи – викладачі української в російськомовних школах, особливо в початковій школі, і в них є бажання згуртуватись задля спільних пошуків цікавих шляхів вирішення наших спільних проблем – хочу іх чути, і прошу, щоб почули нас. Визнайте це проблемою, першочерговим завданням – і ситуація з мовою в країні має шанс суттєво покращитися.
! ! ! Я прошу Вас, пане міністре, покладіть край ігноруванню проблеми, давайте разом шукати шляхи її вирішення!
Я прагну побачити і почути однодумців, тих, хто дійсно хоче зробити нашу мову коханою для громадян Батьківщини і має можливості втілювати цей задум у життя.
Слід покласти край ігноруванню проблеми і разом шукати шляхи її розв”язання.
Курганова Наталія Василівна,
учитель української мови
початкових класів
приватної гімназії “ОЧАГ”
міста Харків.
тел 3452359 моб. 8-067-78-28-741
61018
Харків-18
вул Старицького 16, кв 67
e-meil:
tyamochka@mail.ru
Звертається до вас учитель української мови приватної гімназії “ОЧАГ” міста Харків Курганова Наталія Василівна.
Хочу підняти питання, яке здається мені важливим не тільки для освіти, але й для подальшого розквіту культури України.
У східних регіонах нашої держави до цього часу спостерігається активне протистояння російської мови українській, небажання визнавати українську мову єдиною державною мовою, незнання культурної спадщини предків-українців, безграмотність.
Звісно, це наслідки імперської політики Радянського Союзу, коли у школах України, переважно російськомовних, звільнювали дітей від вивчення мови за бажанням (точніше, небажанням) учня. Цей принизливий для народу і мови час, на щастя, минув. Але проблема не зникне сама по собі. Спроби подолання культурної кризи в пострадянській Україні виглядають штучним насадженням національних традицій на непідготовлений грунт.
Не можна ігнорувати той факт, що величезна кількість громадян України є російськомовними. Я й сама харків’янка, рідною мовою вважаю російську, але в роки навчання у школі сформувалася закоханість в українську мову. Це плід чудової, натхненної, талановитої праці моєї вчительки - Балабухи Алли Іванівни. Отже, слід починати залучання громадян нашої держави до української культури, прищеплення смаку до рідного слова корінного населення цієї землі ще з дитинства, з початкових класів школи.
Нещодавно відбувалися спроби вирішити проблему українізації засобом ігнорування вимог російськомовної частини населення держави, що призвело до зворотнього ефекту – небажання примусово оволодівати мовою, вимог визнати російську другою державною тощо.
Так, більшість шкіл тепер штучно–українські, навчання в них ведеться українською, хоч у переважній більшості випадків далеко тій мові до справжньої літературної.
Так, лякаючи абітурієнтів вступними іспитами, можна примусити їх посилено вивчати українську. Тільки після складання тих іспитів діти з жахом відсахнуться від українського слова, бо примус породжує бажання звільнитися від пут, але не любов і пошану до мови.
Я викладаю українську в початкових класах російськомовної школи і ясно усвідомлюю одне – якщо ми хочемо дійсно вирішити проблему вільного володіння мовою усіма громадянами держави, то повинні саме у маленьких російськомовних школярів викликати довіру до мови, любов до неї, щоб малому хотілося говорити, наче співати. І не примус, не ігнорування російськомовності дитини мусять бути нашим знаряддям.
Проблем з вивченням української в початкових класах російськомовних шкіл бачу багато.
1) – Викладають українську не фахівці-філологи, а, як правило, вчителі початкових класів. Ці вчителі переважно не є носіями мови, їх рідна – російська, мислять і спілкуються вони нею. Викладання української для них – додаткове навантаження, мова викладання – дивовижний суржик. Першочергове завдання – математика, російська, російське читання. Підготовка до уроків – до всіх одразу… Де вже там замислюватись про особливості викладання української як другої мови!
Початкові класи вимагають фахівців-філологів, що мали б час, вміння і мету – зробити вивчення української цікавим і особливо привабливим для найменших учнів.
2) Зібрати творчу спілку таких фахівці – україністів-філологів – викладачів російськомовних шкіл України, обговорити з ними знахідки, цікаві розробки, проблеми, потреби, пропозиції – це справді найнеобхідніший напрямок освітньої роботи в нашій країні. Кожен чесний фахівець, що навчає російськомовних учнів українській мові відчуває необхідність особливого підходу, особливих посібників, надцікавих книжок для читання, програм, вибудованих на співставленні особливостей рідної мови і мови української.
На щастя, ось уже 11 років я працюю в гімназії, де вчителів не шикують, не примушують працювати за хоч і невдалими, але зверху надісланими взірцями, де дають змогу розвиватись творчій особистості вчителя. Тож я маю змогу, натхнення і бажання працювати над цією проблемою – з першого до четвертого класу прищеплювати довіру, любов до української мови, знання з предмету не через примус, а через зацікавлення.
Довелося вирощувати (саме так, розвиваючи, як немовлятко до дорослості) власні підручники.
Особливо дороге для мене створіння - “Мій перший підручник з української мови” для першого класу. Крім того що він розрізний, індивідуальний і стає неповторним до кінця року в кожної дитини (“Це ж моя мова, мій підручник, він про мене!”), він побудований на вивченні української через співставлення, на основі рідної мови, на ідеї, що українська мова повинна стати для дитини “МОВОЮ ПРО МЕНЕ”, тобто “МОЄЮ”.
Жодна спроба вийти з цією книгою на рівень видавництва не мала успіху через одну причину – не вигідно видавати окремі книжки для російськомовних учнів, адже більшість шкіл україномовні.
Але ж ігнорування проблеми не є її вирішенням!
До речі, ще у червні 1999 року газета “Початкова освіта” друкувала перший варіант цієї нашої книжки (для семирічних першокласників) цілком. Після цього багато вчителів звертались до мене, брали й для своєї роботи такі книги. Але самовидавництво для звичайного вчителя – малодоступна справа, а чиновники усіляких інститутів вдосконалення, як відомо, не суттю цікавляться…
Можу запропонувати Україні справді якісні, незвичайно побудовані книги для читання українською в 2-му, 3-му класах і наш винахід – спільну для всіх учнів молодших класів, що має єдиний сюжет, книгу для читання влітку. Колись перша частина цієї книги одержала премію Сороса і навіть була видана, але то була перша редакція підручника. Тепер же це дійсно завершена багаторічна праця. Проте, на превеликий жаль, ці потрібні книги нікому не потрібні (вибачте за тавтологію).
Доля вчителя відома – робота, зошити і мізерні заробітки. Ні покровителів, ні коштів на видання. Мені пощастило більше: є ще і творчі розробки, і посібники, і книги – хоч для себе та своїх учнів. А так хочеться поділитися, допомогти країні тепер вже не на майдані, а щоденною працею.
Є видавництво, захоплене нашими книгами, але незрозуміло, як знайти авторів використаних у підручнику текстів і отримати дозвіл на друкування їхніх творів у книзі для читання. Для мене, вчителя, це просто неймовірно складне завдання, що не вирішити ніколи самотужки.
А може знайдеться видавець, що візьметься за хороші книжки потрібні дітям?
А може якось можна звернутись до спілки письменників України, чи можливо знайти там допомогу у цій справі?
Звідки мені знати? Я знаю свою роботу, а як зробити її власністю людей, яким вона потрібна?
Є в мене досвід, є думки щодо того, як саме успішно залучати до вивчення мови російськомовних учнів, є дійсно цікаві посібники, побудовані за принципом доступності дітям молодшого шкільного віку. Хочеться зробити і читання українською, і саму мову бажаними, цікавими для дитини наших регіонів.
Нам треба ретельно вивчати усі можливі шляхи залучення дітей до мови без примусу – якщо ми це зуміємо, через десять років мало хто захоче вимагати другої державної – краще ж бо мати другу рідну мову – і людина багатша, і країна дружніша.
У зв’язку із цим, пане міністре, звертаюсь до Вас по допомогу.
Куди мені звертатися з означеним у листі колом проблем?
Чи потрібний, на Вашу думку, підсумок багаторічної праці і життя мого сучасній системі освіти в Україні?
Я мрію залишити по собі ці, як мені здається, потрібні книги і розробки. Як це зробити?
!!! Я прагну побачити і почути однодумців, тих, хто дійсно хоче зробити нашу мову коханою для громадян Батьківщини і має думки і можливості втілювати їх у життя. Відгукніться, панове!
! ! ! Якщо є фахівці-філологи – викладачі української в російськомовних школах, особливо в початковій школі, і в них є бажання згуртуватись задля спільних пошуків цікавих шляхів вирішення наших спільних проблем – хочу іх чути, і прошу, щоб почули нас. Визнайте це проблемою, першочерговим завданням – і ситуація з мовою в країні має шанс суттєво покращитися.
! ! ! Я прошу Вас, пане міністре, покладіть край ігноруванню проблеми, давайте разом шукати шляхи її вирішення!
Я прагну побачити і почути однодумців, тих, хто дійсно хоче зробити нашу мову коханою для громадян Батьківщини і має можливості втілювати цей задум у життя.
Слід покласти край ігноруванню проблеми і разом шукати шляхи її розв”язання.
Курганова Наталія Василівна,
учитель української мови
початкових класів
приватної гімназії “ОЧАГ”
міста Харків.
тел 3452359 моб. 8-067-78-28-741
61018
Харків-18
вул Старицького 16, кв 67
e-meil:
tyamochka@mail.ru
Відповіді
2005.03.22 | Мірко
Re: Наталія Курганова: Лист до міністра освіти про МОВУ
Ваша е-пошта не працює, то подам свою відповідь відкрито, - на форумі:Дорога пані Наталіє!
Читав вашого листа з великим зацікавленням, бо у нас точно такі самі проблеми, - а я з Канади, з Бритійської Колумбії. Діяспора виробила багато підручників для навчання української мови. Якраз, е-поштою прийшла інформація про проєкт Рідна Мова очолюваний Володимиром Дейком із Австралії. Його кординати є dejko@ridnamova.com . Він збирає фонди для пересилки читанок в Україну. Цікаво що ваше розв'язання проблем таке саме яке у мене. Коли не знаходемо того що треба українською мовою, - творимо самі. Любив читати пригодницькі повісті модерного, скажім американського, жанру, а таких було мало. Написав свою книжку ще тому кілька літ. Два роки тому її видало видавництво Джура в Тернополі. Координати там такі - Dzhura@tr.ukrtel.net . Я в Україні був перший раз в жовтні як міжнародний спостерігач, - і спостерігав якраз у Харкові, в Московськім районі (Тер. ч.173)!
2005.03.22 | Пані
Іі правильна адреса така
tyamochka@mail.ruВ статті я виправила, тут теж виправлю. Чи дійде вона до форуму - не знаю, але мило вона читає регулярно.
2005.03.23 | Мірко
Дякую (-)
2005.03.31 | Пані
Вчора цей лист було презентовано харківський владі
В рамках цього круглого столуhttp://www2.maidan.org.ua/n/osvita/1112264731
Пані Наталя розповіла про те, що на свій лист, оприлюднений на Майдані, вона отримала відгуки з Канади. США, Австралій, європейських країн, але поки що ЖОДНОЇ реакції з міносвіти та України взагалі.
Губернатор Аваков, заступник губернатора Третецький та голова відділу освіти ОДА Белова поставилися до виступу пані Наталки дуже схвально і обіцяли продовження теми на державному рівні. І взілися донести її лист до міністра освіти.
Сподіваюся, вона напише про ці події сама. Також сподіваюся, що наш модератор теж напише більше, оскількі він сидів на КС поруч з нею.
2005.04.11 | Пані
Наталія Курганова: Разом нас багато, та чи їх здолати?
Можна з різним ступенем поваги ставитися до дорослого, що чомусь не зміг чи не схотів оволодіти мовою держави, в якій живе, але зневажати дитину за те, що вона народилась в іншому мовному середовищі - це злочин. А. Якубов (колега - сапієнс)
1.
Місяць тому увірвався мені терпець. Так вже наболіла незграбність і недобросовісність наша при вирішенні життєво важливого питання (навчання державній мові російськомовних українців)! Поки додає наснаги майданівський настрій, поки не згасли надії на оновлення духовного життя суспільства, зрікЛася обітниці мовчання і… написала за одну ніч "Відкритий лист до Міністра Освіти" (додаток1). Оригінал - до Міністерства, копії - на сайти ("Майдан", Міністерства, Обл. держ. адміністрації тощо), бо сподівалась на плідне обговорення наболілого кола проблем. З'явилися перші відгуки.2.
Якщо з українською мовою В тебе, друже, не все гаразд, Не вважай її примусовою, Полюби... Д. Білоус
Першими відгукнулись діяспорці. Ім теж болить, вони теж розуміють, що українській, як другій мові, треба навчати по-особливому, спираючись на рідну, ще й - надцікаво... Спасибі, Брати. Втішили небайдужістю. Ще одна приємна звістка: "Інформаційний бюлетень" (м. Кременчук) надрукував мого листа, творчо взявшись за справу - чудовий малюночок, підзаголовки, що підкреслили суттєві моменти. Спасибі. Сподіваюсь, когось ми зацікавимо.3.
"Підручник з географїї - про географію, Підручник з хімії - про хімію, А підручник з української мови - про саму дитину" - так вважає Курганова Н.В. Телеканал "Simon"
Завітало до школи телебачення, розповіли про мої знахідки, підручники, думки, пропозиції, запрошення до співпраці ентузіастів. З усієї 1,5-годинної бесіди до ефіру випустили суттєве: "Якщо ми самі ігноруємо російськомовність дитини, тобто і саму дитину, то хіба можемо чекати на повагу, довіру і зацікавленість нашим предметом з боку дитини?"4.
Ігнорування проблеми не є її вирішенням. З "Відкритого листа"
30.03.005. відбувся "Круглий стіл" - Голова Держадміністрації, Заступник з гуманітарних питань, Заступник з питань освіти і представники різних освітянських закладів обговорювали актуальні проблеми освіти. Складаю стислі тези, виступаю (додаток 2). Здається, почули. Пан Третецький відреагував жваво, запевнив, що найближчим часом зустрінемось, обговоримо існуючі бачення, проблеми. Дарую йому екземпляр "Листа" з припискою: "Чекаю на будь-яку відповідь, зауваження, заперечення, тільки - не мовчання!" Чекаю... Саме воно - МОВЧАННЯ.5. "Апофігей"
- Іване, ти рибу ловиш? - Ні, я рибу ловлю. - А я гадав, що ти рибу ловиш… З народного
Ждана відповідь з міністерства. !!! Хоч 100 разів перечитайте, де відповідь?! Ось вона "ВІДПОВІДЬ": Шановна Наталіє Василівно! В управлінні змісту освіти департаменту загальної середньої та дошкільної освіти розглянуто Вашого листа щодо функціонування української мови в школах України і повідомляє наступне. З метою створення належних умов для розвитку і розширення сфери функціонування української мови, виховання шанобливого ставлення до неї, формування патріотизму у громадян України постановою Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2003 року затверджено Державну програму розвитку і функціонування української мови на 2004 - 2010 роки. В основу програми покладено рекомендації парламентських слухань про функціонування української мови в Україні, що відбулися у березні 2003 року. Сподіваємось, що прийнята законодавча основа забезпечить дотримання в Україні конституційних вимог щодо державного статусу української мови, розширення функціонування української мови в освіті, науці, культурі, засобах масової інформації та інших сферах суспільного життя. Щодо Вашого посібника інформуємо, що для отримання відповідного грифа Міністерства освіти і науки України Ви можете надіслати посібник на експертну комісію до Інституту навчальної літератури. (Вибачте, прізвище не назву - за НЬОГО соромно. А ще й боязко - а як розсердиться і зовсім зіпсує життя мені і усій школі? Це ВОНИ вміють!) Увага - гра: Панове! Хто зуміє у цьому чиновному листі знайти хоч натяк бодай на одну думку по суті справи, хоч одну ознаку небайдужості до долі питання, що вирішується, благаю: напишіть мені, втіште. Обіцяю: подарую примірничок свого посібника "Мій перший підручник з української мови", "вирощений" саме для російськомовних першокласників.6.Страшний сон (п'єса)
...виростуть з тобою приспані тривоги... В. Симоненко
- А ви ж їй що? - А воно ж вам що? Декорації: Київ. Міністерство. Один з численних кабінетів. У теплому кубельці-крісельці, затишно владнавшись за парканом із параграфів, наказів і постанов, примостивши дорогий портфель під столом, сидить ФАХІВЕЦЬ ПО ВІДПИСКАХ. "Треті повіки" (професійне надбання) хронічно закриті, немов щільно зачинені жалюзі. ФАХІВЕЦЬ (далі в тексті під псевдонімом ВОНО) "ЧИТАЄ ЛИСТИ" за чудво відпрацьованою схемою, навіть не "по діагоналі", а до першого ж "осявання": НА ЦЕ В НАС Є ПОСТАНОВА! Далі все просто: залишилось надрукувати... А тут Я: Постанова чудова, але ж вона захлинається тут, у Харкові (Донецьку, Луганську, Симферополі...) через не досить розумне втілення. (На кшалт: відсотків давайте!) Є ідеї і розробки… ВОНО: ... На 2004 - 2010 роки... Я: Послухайте! Замисліться! Зупиніться! Можна ж інакше, краще! А до 2010 року нас, боронь Боже, і до "Пісюару" загребуть! ВОНО: …Затверджено Державну програму розвитку і функціонування… …З метою створення належних умов… для для розширення сфери функціонування… …забезпечить дотримання… (читай: "Накажемо - залюблять!") Я: Примус не народжує любов! ВОНО: (читай: "Тітонько, замовкніть, не заважайте на листи відповідати".) … В основу програми покладено рекомендації парламентських слухань… Я: Вибачте, а скільки в шановній Верховній Раді вчителів української мови? ВОНО (роздратовано): Хочете гриф на свій посібник? Я: Я хочу бути потрібною країні, я дещо вмію, хочу поділитись... Я ХОЧУ ДАРУВАТИ РОСІЙСЬКОМОВНИМ ДІТЯМ ДРУГУ РІДНУ МОВУ! ВОНО: Для отримання відповідного… можете надіслати нам СВІЙ ПОСІБНИК... Я: ВАМ?! Це ж все одно, що живу дитину... Дякую, не буду. Я: Ігнорування проблеми не є її вирішенням! ВОНО: Так проблеми ж і немає! Є - ПОСТАНОВА... ПРОГРАМА… ЗАКОНОДАВЧА ОСНОВА… Я: Я ж не проти ПОСТАНОВИ, я ж про те, як її по-людськи реалізовувати!.. ...Та майстерна відписка вже пливе поштою... ЗАВІСА7.
"Я нє пісаль єму, я пісаль Пєтровічу!" Кінофільм "Цирк"
Цікаво, а про Міністра Освіти нового Уряду, пана Ніколаєнко, до якого, власне, і звертався "Відкритий лист", ВОНО подумало? Не вагалось нітрохи - Чи не скомпроментує його своєю звичною для усіх сумнопам'ятних часів відпискою? Людоньки, а цікаво: хтось, колись, хоч до якогось Міністра достукувався? А? То розкажіть усім, навчіть!8.
Пора вже браться за... Сатиру І заходиться вже будить Живую думку... (уклінно вибачаюсь перед Тарасом Григоровичем)
Після такого "теплого" відгуку я спочатку, звісно куди - в депресію. Але згодом отямилась і така мене злість узяла: ВОНО - мене - в депресію?! В споконвічне мовчання? - Дзуськи! Намовчались. І ще попереду... одним словом, намовчимось. А до кого ще звертатись? До чиновників - марно. До своїх, рідних, місцевих, здавалося б, зацікавлених - не виходить щось. Діяспора за морями. Вчителі - за роботою і численними підробітками (інакше б не вижили).9.
Не залишаючи сподівань на тих, хто, врешті, схоче разом попрацювати, якщо такі є, нехай вибачають за: ДЕЩО ПАРАДОКСАЛЬНЕ, АЛЕ ПРИРОДНЄ ЗВЕРНЕННЯ ДО БРАТІВ НА ЗАХОДІ УКРАЇНИ
Брати Львів'яне, Тернопільці (автори чудових посібників з української), Вінничане, Івано-Франківці.... Ви, ті що вражали терпимістю, коли гостинно і благородно зустрічали біло-блакитних братів зі Сходу! Ви, що начебто у Світлі Святого духа, живете в атмосфері пісенної нашої мови! Як вважаєте ви, чи потрібний особливий підхід у навчанні наших східних дітей? Чи потрібні вам, чи гідні поваги маленькі східні, переважно російськомовні, ваші співвітчизники? Чи хочете ви, щоб ці маленькі Громадяне України мали другу рідну - українську, любили її, берегли, пишалися нею? Може, хоч ви схочете взяти участь в обговоренні оптимальних шляхів навчання саме таких дітей мові, почуєте, допоможете порадою, увагою, визнанням нашої з вами братерської єдності?10.
Агов, люди! Чи здолаємо ми чиновницьку байдужість? - Тільки якщо нас, справді, не тільки БАГАТО, а ще й РАЗОМ.Наталія Курганова учитель української мови початкових класів приватної гімназії "ОЧАГ" міста Харків. тел 3452359 моб. 8-067-78-28-741 61018 Харків-18 вул Старицького 16, кв 67 e-mail: tyamochka@mail.ru
----- Додаток 1 Наталія Курганова: Лист до міністра освіти про МОВУ http://maidanua.org/static/mai/1111178254.html --- Додаток 2 і 3 підуть нижче по гілці.2005.04.11 | Пані
КРУГЛИЙ СТІЛ освітян в Харківській ОДА 30.03.2005
Додаток 2Виступ пані Наталії Кургановой
(Коротко про нагальні проблеми):
1) Неможна заперечувати факт, що значна кількість мешканців Харкова - російськомовні, тобто мовою, якою вони думають,спілкуються, власне починають з колиски мислити і говорити є російська мова. Так?!
2) Державною мовою нашої країни є українська мова .
Так?!
3) Ворожі сили спекулюють на російськомовності громадян Сходу і обіцяють "цукерочку" - другу державну.
Так?
4) Ми розуміємо неприпустимість такого становища.
Так?!
5) Що ж робиться в нашому місті (справедливо буде зауважити, що й в усіх інших переважно російськомовних регіонах)?
****************************************************
" Проблема російськомовності дитини просто ігнорується, як, власне, і сама дитина, її особистість. Нам потрібна для відсотків кількість українських шкіл? - Маємо!
" Штучно -українських шкіл та класів багато, та чи виховують любов до українського слова, чи, навпаки, вирощують безграмотних як в рідній, так і в українській мовах громадян? (+ ще й небажання користуватися примусово "прищепленим" знанням).
" Так, лякаючи абітурієнтів вступними іспитами, можна примусити їх посилено вивчати українську. Тільки після складання тих іспитів діти з жахом відсахнуться від українського слова, бо примус породжує бажання звільнитися від пут, але не любов і пошану до мови.
*************************************************************
Пропозиції:
ў Якщо ми дійсно бажаємо, щоб наші учні в майбутньому не вимагали другої державної, а мали другу рідну мову, ми повинні вибудувати принципово інакший підхід для роботи з російськомовними учнями, програми, просібники та методики, що, поважаючи рідну мову учня, зроблять вивчення української мови справою бажаною, цікавою.
ў Курс української повинен будуватися на співставленні з рідною мовою, на паралельному розвитку обізнаності в обох мовах.
ў В нашій гімназії 12 років ведуться активні пошуки оптимальних шляхів навчання української саме російськомовних учнів, розробляються спеціальні програми, посібники, за допомогою яких формується, на наш погляд, найголовніше - довіра до предмета, щире бажання оволодіти ним, а учня, що хоче знати, успішно навчити можна. Це не є відкриттям.
ў Хотілося б зробити наші наробітки надбанням міста, регіону, держави.
ў Конче необхідним здається нам: зібрати творчу спілку фахівці - україністів-філологів - викладачів російськомовних шкіл України, обговорити з ними знахідки, цікаві розробки, проблеми, потреби, пропозиції - це справді найнеобхідніший напрямок освітньої роботи в нашій країні. Кожен чесний фахівець, що навчає російськомовних учнів українській мові відчуває необхідність особливого підходу, особливих посібників, надцікавих книжок для читання, програм, вибудованих на співставленні особливостей рідної мови і мови української.
Прохання? Вимога?
ў Визнайте це проблемою, першочерговим завданням - і ситуація з мовою в місті і країні має шанс суттєво покращитися.
ў Слід покласти край ігноруванню проблеми і разом шукати шляхи її розв"язання.
2005.04.11 | Пані
Н.Курганова: Мій перший підручник з української мови
Додаток 3 Мій перший підручник з української мовиПередмова до посібника і його актуальність
Курс української мови першого класу для шкіл із російською мовою навчання спланований програмою як цілком усний, тобто учні не вчаться ні читати, ні писати українською мовою, а лише усно засвоюють лексику, орфоепічні норми мови. Нам здається доцільним суттєво змінити методику викладання. Це можна зробити, не порушуючи вимог програми - змісту і мети, кола тем ( лише дещо розширити їх), кількості годин ( 3 години на тиждень). Водночас, ми бачимо можливість дати трохи більше матеріалів - не за рахунок збільшення кількості уроків, а додаючи матеріали, що їх учитель може застосувати або вибірково, або для позакласної гурткової роботи, свят тощо. Враховуючи те, що першокласники вчаться ( а більшість - уміє) читати росіською, курс української мови ми пропонуємо збагатити виробленням навичок читання українських слів, бо вважаємо, що саме у відмінності написання, читання літер і слів в українській та російській мовах учням легше буде засвоїти специфіку споріднених мов. Пропонуємо користуватись розрізними сторінками ( вирізними словами, малюнками). Вибираючи за вимогами теми і за власним бажанням слова, вирізаючи, вклеюючи їх за змістом чи малюнком, придивляючись до їхнього графічного оформлення, учень залучає до роботи не тільки слух, а буквально "тримаючи в руках" слово ( при чому працюють і зорові, і дотикові аналізатори), помічаючи відмінність в написанні і звучанні навіть схожих, споріднених слів, легше запам`ятовує, засвоює нові слова, непомітно для себе набуває навичок читання україномовного тексту. Дуже важливо й те, що учень сам помічає розбіжності, незнайомі літери, у нього виникають власні запитання, що підсилює інтерес, зацікавлює дитину і тим підвищує можливості сприйняття матеріалу. Ми залишили теми, рекомендовані програмою, але дещо видозмінили деякі з них. Чому і в чому? По-перше, головна мета, що її нелегко досягти в російськомовних містах, родинах, школах - викликати довіру дитини до української мови як до навчального предмета, відчуття спорідненності із цим предметом, почуття впевненості у тому, що ураїнська мова стане улюбленою дисципліною, що вона зрозуміла і посильна для оволодіння. До того ж кожній дитині необхідний власний досвід успішності, впевненості у тому, що в неї все вийде добре. Це - надзвичайно важливий фактор, бо набагато підсилює і зацікавленість дитини у вивченні предмета, і її активність, і, головне, забезпечує психічне здоров`я маленької людини. Саме переслїдуючи цю почергову мету, найбільшу увагу ми звернули на те, щоб: 1. Вже на перших уроках довести дитині, що українська мова зрозуміла їй ( уроки 1-2). Учень, слухаючи вірш "Олівець - малювець" та казку "Івасик - Телесик", малює ілюстраціі до цих творів. Завдяки тому. а також деяким підказкам та поясненням учителя, дитина відкриває для себе те, що вона, ще не вивчаючи українську мову, розуміє її. Учитель підсилює успіх власним захватом від ілюстрацій і кмітливості своїх учнів й урочисто дозволяє вирізати і приклеєти на другій сторінці підручника переможний напис: Я розумію українську мову!!! Діти щасливі і щосили прагнуть оволодіти цією красивою і зрозумілою мовою. 2. Вже з третього уроку учень вчиться розповідати українською мовою про себе, своїх рідних, засвоює, любовно добираючи ласкаві слова, епітети щодо матусі, батька тощо. Згодом цією мовою учень складає власний росклад уроків, справ. Така особиста спрямованість матеріалу, емоційна забарвленість роботи викликає бажання швидше і більше запам`ятати слів, цього дуже прагне сама дитина. 3. Одразу ж, вибираючи для наклеювання перші українські слова про себе і рідних, учні починають самі замислюватись, помічати незвичність написання слів, їхню начебто невідповідність звучанню. Як правило, виникає запитання: "А чтому Ви сказали сынок, а написано синок?" Діти самостійно намагаються з`ясувати, чтому ніби знайома російська літера так несподівано себе поводить, позначає інший звук. І тут учитель, не нав`язуючи учням якусь абстрактну проблему, а допомагаючи вирішити власну, поступово поетапно пояснює дітям графічну відмінність у зображенні деяких звуків у російській та українській мовах . ("Граматичні сторінки", позначені в підручнику знаками оклику - це відповіді на учнівські запитання. Ми з учнями ще називаємо їх "Секретами української мови"). 4. Учитель акцентує подив дітей з приводу того, що в українській абетці немає деяких знайомих з російського алфавіту літер ( Ы, Э, Ъ, Ё). І починається знайомство з українськими літерами: І, Ї, Є, Г, сполученнями ЙО та ЬО, апострофом тощо. За допомогою скоромовок, коротеньких віршів, вправ, підбирання слів до малюнків і малюнків для слів - це знайомство зміцнюється, переростає в дружбу. Хочеться наголосити: ми не вважаємо доцільним вивчати з учнями відразу всю українську абетку! Адже багато літер в українській і російській мовах позначають одні й ті ж звуки. Тому, нам здається, робота відразу з усіма буквами не тільки марнує час, ігнорує досвід дитини, але й дещо збиває учня з пантелику, подовжує і робить нудним навчання. Коли ж усвідомлюється, ускладнюючись, лише суттєві відмінності і запитання ставляться хоча і з допомогою вчителя, але все-таки самими учнями, оволодіння навичками читання, а в перспективі і письма, йде значно швидше і свідоміше. 5. Оригінальним надбанням нашого підручника є, на наш погляд, такий тип завдання, як читання учнями так званих "хитрих слів", тобто слів, що за однаковим з російським графічним зображенням ховають суто українські орфоепїчні особливості. До таких слів подаються завдання: "Прочитай російською, а потім - українською". Пізніше вчитель може запропонувати гру: "Відгадайте, якою мовою я прочитав це слово". Така гра загострює "мовний слух" дитини і допомагає зоровий образ свідомо спроектувати у звукове відтворення, трансформувати раніше набуте теоретичне знання. Отже, засвоєння лексики відьувається шляхом: почув - побачив - здивувався - запитав - дізнався - потренувався сам (читаючи) - закріпив ( відрізняючи на слух і вимовляючи). Такий шлях, на нашу думку, допомагає швидше, легше, міцніше і глибше засвоювати і лексіку, і специфіку украінської мови, як орфоепічну, так і лексичну, і графічну. 6. Дуже важливою і улюбленою нами є тема "Зовнішність". Розпочинається вона з надрукованої на сторінці підручника загадки: "Що є у світі найкраще, найчудовіше, найулюбленіше, найчарівніше?" Вислухавши варіанти учнівських відповідей, учитель кожному учневі дає люстерко: "Ось там воно, подивись на це диво з див, хіба не так?.." І перше, що вклеює учень на цю сторінку - це радісне відкриття - відповідь: "Це -я!!!" А потім, вибираючи з варіантів розрізних слів опис власних очей, волосся, носа тощо, учень із цікавістю і радістю вивчає свою зовнішність. ( А гра "Відгадай, кого я маю на увазі" закріпить лексику і додасть уваги до товаришів-однокласників.) Заключні слова цієї теми є у кожній книжці, їх не потрібно вибирати, вони безперечні: " У мене приємна посмішка, мене любить багато людей. Я єдиний і неповторний!" Ці слова читає учням учитель і потім запрошує дітей переконатись у тому, що їх сміливо може сказати про себе кожен, бо це диво і щастя - бути людиною. Кожна людина, кожне людьске життя унікальне, а тому безцінне. Вічна істина, що не завжди легко засвоюється дорослими, малюками сприймається природно і радісно. Лексика на цьому уроці засвоюється миттєво, урок добрий, радісний. 7. Хочеться звернути увагу і на побудову теми "Кольори". На сторінці - тільки назви кольорів. Деякі з них учні відразу ж упізнають ( за аналогією, співзвучністю з рідною мовою), один відгадують (жовтогарячий), кілька запам`ятовують за допомогою вчителя і подальшої роботи. Завдання незвичайне, творче: "Біля кожної назви кольору намалюй яку-небудь фігурку, але того ж самого кольору". ( Які цікаві малюнки одержували ми на цій сторінці!) На другому уроці з цієї самої теми дїти розфарбовують веселку, приклеюючи на неї вирізані назви кольорів. Цікаво, що для запам`ятовування порядку кольорів веселки в російській мові існує відома багатьом учням примовка ( Каждый Охотник Желает Знать, Где Сидит Фазан). У підручнику ми пропонуємо учням авторську примовку українською мовою: Чемна Жабка Жалібно Зирка, Бажає Смачного Французові ( Н. Курганова). А розфарбувати нашу веселку допоможуть завдання, що водночас розвивають спостережливість: "Розфарбуй верхню частину спектра кольором, назва якого в російській мовй починається з литери "К", а в українській - з літери "Ч" тощо. Засвоєння цієї теми йде теж швидше, легше і цікавіше. 8. Але ж, безумовно, не менш важливим для оволодіння мовою є сприймання на слух художньо досконалих текстів. Тож учитель паралельно з названими вище формами робіт повинен якомога більше розповідати, читати учням украінських казок, віршів,оповідань. Бажано, щзоб учні малювали до казок ілюстрації, а вірші, скоромовки тощо вчили напам`ять. Так розвивається водночас і "пасивне" сприйняття, розуміння мови, і емоційно-кольорове її відчуття, і поступово мовний аппарат дитини пристосовується до орфоепічно правильного "говоріння" українською мовою. Сподіваємося, що наш підручник - комплект допоможе вчителям української мови, які працюють у російськомовних школах Східної України, зробити свій предмет улюбленим для учнів, а учням - легше, радісніше і впевненіше зробити свої перші кроки в оволодінні українською мовою. Маємо також надію, що до другого півріччя ( "Пишу - читаю - мовлю") учні прийдуть більш підготовленими, а значить, і більш успішними будуть їхні наступні кроки. 9. І останнє. Звичайно, підручник "Мій перший підручник української мови" - разовий. …Розрізні сторінки порізані, у підручнику - фотографія дитини, її ілюстрації, вклеєні підібрані підписи, розповіді про себе, свою родину, зовнішність тощо. Книга залишається з учнем-співавтором. Це - його власний, прожитий, створений власноручно підручник. Нехай він залишається доброю згадкою про перше знайомство із солов`їною мовою нашого народу!Курганова Наталія Василівна, учитель української мови початкових класів приватної гімназії "ОЧАГ" міста Харків. тел 345-23-59 моб. 8-067-78-28-741 61018 Харків-18 вул Старицького 16, кв 67 e-meil: tyamochka @ mail.ru