06/21/2005 | xobbit

Шановна громадо!

Редагую для видання казочку для ВІЛ-позитивних дітей 3-9 років про АРВ-лікування, завдання термінове, але нетривіяльне - буду вдячний за Ваші думки висловлені до 17:00 (за Київом) 22го липня,

З повагою та від імені НДО з допомоги хворим на СНІД:

Школа Доброго Чародійства

Давним-давно, за часів царя Омелька, коли земля була тоненька, її можна було перстом пробити і води ся напити (як говорить вуйко-гуцул), коли тут не море дихало солоним подихом, а дідусь-океан, а на узбережжі височіли Високі Чорні Гори, розкинула свої простори країна У. Саме в цій країні і існувала Школа Доброго Чародійства. Вона заховала свої стіни на Ведмежій горі – вищій вершині Високих Чорних Гір – на західному кордоні країни У. Тоді слухайте !

Не кожен зуміє знайти дорогу до Ведмежої гори, бо вона зачарована. Тільки той, кому на роду писано було прийти і навчатись у Школі Доброго Чародійства. А це були зачаровані діти, яких ніхто не міг повністю розчаклувати: на них упало закляття Злих Чаклунів, які нібито заздрили щастю веселої родини, або карали невинних створінь за гріхи пра-пра-пращурів. Тільки вчителі та вихователі Школи могли допомогти зачарованим діткам. Вони заморожували дію закляття, оберігали їх і вчили наново жити... Тобі, читачу, пощастило: можеш поспостерігати за життям Школи цілий тиждень... А ось і ДЕНЬ ПЕРШИЙ.

На подвір’ї Школи, під розлогим столітнім дубом, що нагадував гриб-боровик, назбиралося багатенькодітлахів. І всі вони були гарні, добрі, чепурні – біляві та чорняві янголятка. Звичайні собі діти, але надто смутні і замислені не по роках. Вони були розгублені – навколо ж лише чужі люди (але вони потім дізнаються, що саме ці люди покликані змінити їхнє життя на краще). Радісно рипнули важкі двері, оббивані залізом: на порозі з’явилась висока постать – Всесильна Добра чарівниця (головна вчителька школи). Її звали Фея Ельфівна.
- Любі діти! – звернулася вона до зніяковілих гостей, - не бійтесь нас! Познайомтеся. Це – Чарівниця Будьздорова, вона навчить вас не хворіти. Це – чаклунка Прудконога. Вона зробить вас швидкими, сильними і витривалими. Ось ця жінка – Чародійка Ойяксмачно. Мене ж звати Фея Ельфівна, і я навчу вас, що слід робити, щоб бути звичайною дитиною, яка радіє життю. Сьогодні ви втомлені, а тому я проведу вас до вашого будинку.

Фея вказала на дуб. Піднявши очі майже до неба, дітки побачили затишного будиночка, що ховався у гілках і листі. Маленький гномик Кирпоніс провів дитячу юрбу до дупла, а там – до гвинтових сходів. Йти ними було легко. Обличчя розпашіли, а очі засяяли. Почувся дитячий сміх... На маленьких м’яких ліжечках засопіли малі носики. Вони солодко спали, аж поки не настав ДЕНЬ ДРУГИЙ.

До дітей прийшла Чарівниця Будьздорова. Вона розпочала урок із вправи “хто чистіше всіх умиється”. Поки діти вмивалися, вона промовляла: “Затямте, що ніколи не можна користуватись чужими речима і давати (особливо це!) комусь свої речі. Ви знаєте, як сумно бути зачарованими, а відповідно, - нікому не побажаєте цього. Пам’ятайте: всі речі, які торкались до вашої крові, - зачаровані. Навіть ваша зубна щітка, або розбите колінце, чи носова хустинка, якою ви було витерли кров, коли упав ваш молочний зуб, - зачаровані і можуть накласти закляття на інших невинних. Погляньте-но: у сусідній кімнаті старша група. Вони вже знають це правило, виконують його і їм від цього живеться світліше. Раптом з’явився дим і ніби вибухнула новорічна хлопавка. Діти зойкнули: “Що це?” Фея понурила голову: “Рудосонечко! Ти не слухав моїх слів і тому ледь не наклав закляття на кішку Попелюшку”. Хлопчик у коротеньких штанях шморгнув носом та відповів: “Але ж я просто почистив їй зуби. Я більше не буду...” Чарівниця зітхнула: “Попелюшці пощастило: закляття можна накласти тільки на людину. Але, діти, будьте обережнішими! Що ж до того, що Рудосонечко доглядає свою кішку, то це дуже правильно, адже заразлива істота – завжди небезпека для вас.”

- Гаразд, але для цього нам потрібні ліки, які ви самі вживатимете від сьогодні щодня. Білолілейцю! Що ти зробила ?
- Я полила фіалки.
- Але ж то були Ліки. Прийдеться вам почекати дозавтра. Але це дуже-дуже погано.
... коли настав третій ТРЕТІЙ ДЕНЬ , Чарівниця Будьздорова прийшла із Феєю Ельфівною.
- Ви будете нас сварити ? Ви покараєте нас?
- Ні, що ви, дурненькі! Ви самі себе вже покарали. Гляньте: ви зблідли, послабли, ніхто не посміхається. А знаєте, що буде далі? Дитина, яка давно не приймає ліків, перетворюється на свічку, повільно тане, аж поки не залишиться остання крапля воску. Це - кінцева дія закляття. Але ми ніколи не дозволяємо йому здійснитися, здобуваючи для вас Ліки. Козак Віталін щоночі сідає на золотого коня із срібними крилами та й летить до тридев’ятого царства за Живою водою. Він пролітає три річки тадва моря, Високі Чорні Гори, бореться із Змієм, який перетворює поглядом в камінь, бореться з його братом, що дихає вогнем... Але не так все легко і швидко робиться, як я розповідаю... А потім рано-вранці чарівниці змішують Живу воду з росою і (різним) зіллям, промовляють добрі заклинання і от ви вже тримаєте в руках коробочки із Живильними кульками й оздоровчими пластинками та баночки із Цілющим еліксиром. Вони – ваша зброя проти злого закляття.
- Так, - підтримала Фею Чарівниця Будьздорова, - і ви повинні пити ці Ліки щодня, а інакше засмутите козака Віталіна, який ризикує своїм життям, щоб одного лихого дня не побачити замість вас сотню запалених свічок. Вам слід приходити до мене якомога частіше. Я розповідатиму вам про безпеку і перевірятиму, скільки ліків вам потрібно. Нагадуйте, друзі, один одному про прийом Еліксиру, щоб одного ранку не побачити у ліжечку свого товариша свічку замість нього.
- Так! Так! Ми не хочемо (роз)танути, як свічки, - зашепотіли діти. Перша життєва труднота породила в їхніх очах тугу за домом і ріднею.

Трішки подорослішавши, зустріли вони ранок ЧЕТВЕРТОГО ДНЯ. Фея Ельфівна порадила їм починати день із посмішки – це виявилось так весело. Від дружніх слів та сміху по тілу розливалися сила та енергія. Радісними діти зустріли Чародійку Ойяксмачно. Вона приготувала смачного сніданка, який складався великою мірою із овочів і фруктів, (за допомогою яких) ви з легкістю поповнюватимете свої сили чародійними речовинами. А їх так багато у моркві, яблуках, капусті, петрушці чи малині! В кожному дозрілому плоді їх багато. Але не переїдайте – болітимуть животики і чародійним речовинам потрібно знати міру. Не відмовляйтесся від м’яса, яке готує вам мама, - в ньому теж велика енергія. Не залишайте без уваги хліб – джерело сили. Якщо ви щодня будете їсти багато корисних страв, але якомога різноманітніших, ви завжди будете здоровими, і жодне зле закляття вас не зламає!

... в той день дітки з’їли весь сніданок (навіть салата зі свіжої моркви!), так само, як і сніданок П’ЯТОГО ДНЯ. Коли діти закінчили сеанс сміху, до них прийшла Чаклунка Прудконога. Вона розповіла, що закляття боїться здоров’я. Тому (здоров’я) його слід розвивати – щоб у закляття не було шансів. Дітки з легкістю навчились обливатися холодною (), а потім теплою водою, яку приносили слухняні ведмежата. “Тепер вам не страшна простуда, яка робить ваше тіло слабким, а значить, - легкою здобиччю для закляття Злих Чаклунів,” – зраділа Прудконога. Маленькі діти вже не виглядали слабкими і наляканими. Вони дивились розумними і розуміючими очима та були раді на все, аби скувати дію, викликану самими Злими Чаклунами. Чарівниця пояснила, що слабкість тіла є сила закляття. Фізичними вправами вони допомагатимуть Лікувальному Еліксирові уповільнювати дію чаклунства. Ранкова зарядка – частинка вашої допомоги Лікам. Виконуючи її, ви будете точнісінько, як звичайні діти. Тільки – ще здоровіші.”

Дітки лягали спати, знаючи, що тепер вони будуть сильніші, ніж раніше. І сила волі їх теж буде більшою. Дітлахи збагнули, що спільними зусиллями можна здолати будь яке зло. Їхні нові друзі пообіцяли наповнити наступні два дні сюрпризами. “Аби завтра не барилося!” - так засинала малеча.
- Зустрічати ранок (ранок ШОСТОГО ДНЯ) посмішкою – це вже сила звички. Діти збирали свої маленькі валізки – завтра вони останнього деня відпочиватимуть у Школі Доброго Чародійства. Вони так багато дізнались, зробилися впевненішими. Особливо їм допомогли слова Феї Ельфівни: “Любі друзі! Милі мої діти! Тепер ви знаєте, що ви – особливі. Так, не гірші, не такі, що не варті уваги чи теплоти, а просто - особливі. Водночас ви – звичайні діти. А тому ви повинні так само гратись, вчитись, розмовляти і посміхатись. Просто ви – трішки доросліші, тому що усвідомлюєте відповідальність. І ви сильніші, а лишень сильні люди вміють носити прокляття і не сумувати. Ви здатні на все, чого прагнеться! Треба лишень трохи докласти зусиль. Ти, Рудосонечко, наприклад, станеш лікарем – будеш виходжувати хворих.

- А ти, Білолілейка, матимеш квіткову крамницю. Ти будеш дарувати людям ніжність. Довгоножик стане будівельником. Щиросердка – вчителькою. Синьоочик – співаком... Всі ви будете потрібні нашій рідній країні У. Тому бережіть себе!”

Ці слова назавжди закарбувалися у їхній тямі. Вони мирно заснули, чекаючи на СЬОМИЙ ДЕНЬ.

От і казочці кінець, а хто слухав – молодець!
А-а, сьомий день? Гаразд, і про нього кілька слів. В цей день влаштували свято – Срібнокрилій виповнювалось 7 років. Спочатку всі зробили зарядку, потім гарно поснідали, випили Чудодійного Еліксиру, поспівали пісень і дружньо посміялися. Отак на святковому сніданку зробилося більше на одну велику родину і на сотню щасливих дітей більше. Вони пообіцяли, що будуть часто зустрічатися та підтримувати одне одного. За кілька годин вони побачать свою рідню, а зараз - іще одна пісня, ще одне яблуко і сотня друзів.

Отак вони собі й живуть та хліб жують, коромислом сіно возять, оберемком воду носять ...