03/12/2006 | ІІ Михайло Волошин

Українизація російської літератури

Без російської культурної спадщини нам нікуди не дітись – для частини регіонів це власна історія. Але відбувається дивне - чомусь ми вивчаємо вірші:

Скажи-ка, дядя, ведь не даром
Москва, спаленная пожаром...

Хоча у Пушкіна є також інші рядки:

Прощай, свободная стихия!
В последний раз передо мной
Ты катишь волны голубые
И блещешь гордою красой.

І пов’язані вони з одеським засланням (1823/24). А це вже наша власна історія. Одеса без Пушкіна не мислима хоча б вже тому, що кожен одесит пишається і показує гостям пам’ятник Олександру Сергійовичу, які збудовано на власні гроші одеситів і поставлено спиною до мерії. Як не може бути одеської субкультури і без „Одесских рассказов” Бабеля чи без Жванєцкого. Можна ще згадати Анну Ахматову (не плутати з Ахметовою )
Але це наша власна російська культура. І вона не одне й те ж, що російська культура Росії. У нас достатньо російськомовних письменників, щоб скласти власну літературну спадщину для шкільних хрестоматій. Один Гоголь чого вартий! Або Олександр Грін – чи його твори не є кращими саме для шкільного віку?
А то що виходить: вивчаючи твори Достоєвського, Толстого, Чернишевського – ми вивчаємо саме культуру та історію Росії, коли в нас і своєї російської культури вистачає. Так – це класика світового рівня. Але Джек Лондон – теж світова класика. От на загальному рівні творів зарубіжних класиків вони і повинні вивчатись.
Не треба соромитись своєї спадщини: он австралійці навіть пишаються кримінальним минулим своїх британських предків. Тож відберемо у Росії право на Пушкіна у засланні, на Утьосова, Айвазовського, Пірогова – і будемо пишатись та вивчати в школах СВОЮ російську спадщину. Оце і буде справжня українизація.


Мовний Кодекс Честі

Для того, щоб зробити перший рішучий крок по вирішенню в Україні мовного питання, зацікавленим у його вирішенні суспільним організаціям необхідно зібратись на єдиному форумі та прийняти Мовний Кодекс Честі. Його умова проста: показником високої культури є той факт, коли людина відповідає тією мовою, якою до неї звертаються. Звісно, маються на увазі російська та українська. Якщо звернути увагу на дійсно інтелигентних людей з нашого політикуму, то саме так вони й поступають.
Цей неформальний Кодекс зняв би проблему образ, яка грає значну роль у відношеннях Сходу і Заходу України. Не секрет, що звичайний громадянин з одного регіону, відвідуючи інший і звертаючись там своєю звичною мовою, не так вже й рідко чує у відповідь: "я вас не понимаю", або "я вас не розумію" – в залежності від регіону. І також всім зрозуміло, що це звичайна зневага, а не дійсно якесь нерозуміння.
Коли ж в Україні буде діяти такий неформальний суспільний Кодекс – будь-хто, зіткнувшись з таким проявом хамства, в першу чергу буде відчувати не образу, а перевагу. І саме це відчуття переваги буде спонукати його не до ворожості, а до того, щоб перейти на звичну мову менш культурного співбесідника. А по-справжньому культурна людина, яка навіть не добре володіє іншою мовою – вона завжди спочатку вибачиться, а потім пояснить, якою мовою їй легше спілкуватися.
Отже є шанс, що таким чином суспільство може зняти значну частину мовного питання. А заодно – буде зростати і сама культура спілкування.