05/17/2006 | ukrslovo.kiev.ua

Знаковий крок на шляху розвитку української словникової культури

Щойно на полицях книгарень з’явився автентично перевиданий у видавництві «Обереги» «Російсько-український словник» С. ІВАНИЦЬКОГО і Ф. ШУМЛЯНСЬКОГО. Вже мало хто, навіть серед мовознавців, пам’ятає ці прізвища з історії української лексикографії. Адже вперше видрукувано словник майже сто років тому, у 1918 році. То були часи визвольних змагань 1917–1920 рр., коли зникли, нарешті, утиски української мови й українці дістали змогу розбудовувати свою духовну культуру рідною мовою. Хоч відтоді змінилось кілька поколінь, словник не став тільки лексикографічною пам’яткою, а зберіг великою мірою практичне значення й дотепер.


Особливістю словника, що вирізняє його з-поміж інших аналогічних праць того часу, є його обсяг, що укладався у два томи, і широка охопність лексики різних сфер вживання і різних стилів. Це загальновживана і вузьковживана, регіональна лексика, нейтральна і стильова, а також наукова термінологія. У словнику подано більш або менш поширені назви з галузей економіки, історії, соціології, є багато термінів природничого циклу, що вживаються в науково-популярних виданнях та засобах масової інформації, зокрема родових і видових назв тварин і рослин. Чимало слів — на означення приладів, пристроїв, апаратів з деталізацією їхніх частин, складників і т. ін. Спираючись на власне глибоке знання рідної мови, на власні лексикографічні записи, користуючись частково і деякими попередніми джерелами, укладачі в основному забезпечили своєму словникові відповідність мовним реаліям і потребам того часу.

Авторам не властивий сліпий пуризм, намагання уберегти мову від іншомовних елементів, що з’явилися у ній внаслідок етнічного співіснування або через літературу. На жаль, і в наш час є такі ревнителі самобутности української мови, які прагнуть вилучити з неї навіть спеціальні наукові терміни, замінивши їх простонародною лексикою або власними новотворами в тому ж стилі. Крім слова-відповідника іншомовного походження, в перекладній частині наводяться й питомі синоніми, як-от: Аристократ — аристократ, пан вельможний, дука; Акушерка — повитуха, сповитуха, акушерка; Анализировать — розкладати, розбивати, аналізувати; Анархия — безправ’я, безуряддя, безладдя, анархія і т. д. Переклади того самого слова не завжди з погляду значення і стилю адекватні, що дає змогу вибрати потрібний варіант для кожного випадку. Подеколи в перекладі подаються тільки питомі слова — Абонент — передплатник, підписчик; Авантюрист — пройдисвіт; Автократія — самовлада, самодержавство і т. д. Нині, як правило, подані реєстрові слова перекладаються однозвучними з ними відповідниками. Проте й наведені переклади — на своєму місці в певних контексті чи ситуації.

Автори старанно добирають усі відомі їм значення реєстрового слова, кожне з яких може розгортатися в більше чи менше семантичне гніздо, що об’єднує назви різновидів, характеристик, станів тощо вихідного поняття. Це скрупульозне опрацювання терміна за принципом тлумачного словника. Наприклад: Дерево — дерево; (одно) — деревина; (здрібніле) — деревце; (лісове) — лісовина; (садове) — садовина; (липове, березове і т. д.) — липовина, березина і т. д.; (сухе на пні) — сухостій; (сухе зрубане) — сушняк; (роздвоєне вгорі) — розсоха. У статті Плуг знаходимо довгу низку слів на означення частин плуга: колішня, теліжка, граділь, кочет, тяж, гужа, пасклин, чересло, заборозеник, стовба, жабка, полиця, леміш, чепіга, хвостовики, захвісток і т. ін.

У словнику широко ілюструється словотворчість народу, в якій відбивається його спостережливість, фантазійність, поетична уява. Чи не найбільше цих якостей відбивається в народних назвах рослин. Ось, наприклад, українські відповідники до російського слова Бессмертник: жовтушки, жовтяниця, жовта гарячка, головокрут, сварка, сварливець, цмин, котячі лапки; до Бабьи румяна: краснокорінь, красний корінь, громовик, шарило і т. д. Ботанічна термінологія становить значну частину реєстрових слів. Її автори опрацьовують з науковою точністю, супроводжуючи латинськими назвами. Наприклад: Адонис — рос. Adonis verlis — гориц(ь)віт, тирлич; Adonisau tomnalis — павлині очі. І т. ін. Так само опрацьовано у словнику терміни з ентомології та інших розділів ботаніки.

Оскільки словник укладався у віддалений від нас час, до нього потрапили й архаїзми та слова, що залишились на периферії слововживання як у російській, так і в українській мовах. Ці слова прислужаться перекладачам з російської літератури, історикам мови. До речі згадати обширну статтю до слова Праздник, у якій подано українські назви всіх релігійних і народних свят у їхньому первісному звучанні — такі як Водохреща, Водохрещі (до Крещение), Стрітення, Громниці (до Сретение Господне), Теплого Олекси (до Преподобного Алексея), Вербна Неділя (до Вход Господен в Иерусалим), Весняного, Літнього Миколи (до Св. Николая Чудотворца), Трійця, Зелені Свята (до Троицкие Праздники) і т. д. Усі ці назви вийшли з широкого ужитку з приходом в Україну радянської влади, із запровадженням войовничого атеїзму, коли було заборонено відзначення згаданих днів. Із здобуттям Україною Незалежности народу повернуто вже майже забуті звичаї давніх поколінь.

Велику увагу у словнику приділено фразеології — сталим словосполученням, ідіомам та синтаксичним зворотам. Часто вони утворюють досить широкі гнізда, об’єднані спільним словом. Це дуже цінна частина словникового матеріалу, що не перекладається дослівно іншою мовою і найбільшою мірою нівелюється, затирається, поступаючись калькам з російської. Так, чимало хто вживає: день у день, а треба — день крізь день; день від дня замість — день по дню, з кожним днем; на днях, треба — цими днями і т. д.

Самі автори так усвідомлювали свою мету: «...задовольнити нагальну потребу широкого загалу українського й неукраїнського громадянства в такого роду словникові, який би містив у собі в можливо найбільшій кількості необхідні задля літературної праці, зокрема для перекладів з російської мови на українську, — українські слова й вислови...» Автори успішно виконали поставлене завдання. Ця праця була вагомим досягненням лексикографії на той час, найближчим до живої і літературної мови. Тому Словник двічі перевидавався — у 1923 році у Катеринославі і в 1925-му у Харкові. Автори усвідомлювали також, що їхня праця далека від довершености, бо створювалась в екстремальних умовах суспільного розруху. Не варто тут спинятись на її недоробках чи неточностях, про них побіжно сказав проф. М. Жовтобрюх у книзі «Нарис історії українського радянського мовознавства (1918–1941)», виданій 1991 року. Ті огріхи могли б усунути самі автори, коли б більшовицька влада дуже скоро не заборонила все, що було спрямоване на духовний розвій народу.

Незважаючи на сказане, те, що пропонує Словник, — велика підмога і для сучасної лексикографії, для утвердження самобутности рідної мови, для дерусифікації. Він цікавий насамперед для письменників, перекладачів, журналістів, а також для всіх шанувальників народного слова.

Маючи значну лексико-фразеологічну вартість, словник все ж не може бути нормативним з погляду правопису. Як зазначають самі автори, вони користувались у своїй праці правописом, «який панує на Україні переважно з 1905 р.» Звісно, витоки його сягають ще глибше, у попереднє століття. Звукові особливості мови не могли такий тривалий час залишатися незмінними, тому не слід відновлювати їх у новому правописі. Слід віддати належне редакторам видавництва, які виконали величезну роботу з впорядкування словника при підготовці його до перевидання: внесено багато правок технічного характеру — щодо уніфікації скорочень, послідовности вживання знаків пунктуації, усунення різночитань тощо при повному збереженні автентичності праці. Книгу відкриває переднє слово доктора філологічних наук Лариси Масенко.

Приваблює чудове поліграфічне оформлення словника, виконане з великим художнім смаком. На сіро-голубому тлі палітурок — обриси старого і нового Києва.

Видання цінне не лише з практичного боку. «Російсько-український словник» С. Іваницького і Ф. Шумлянського — це знаковий крок на тяжкому шляху розвитку української літературної мови, шляху репресій і жертв борців за національне буття свого народу у слові. Видання книжки — також данина пам’яті тим борцям.

Антоніна МАТВІЄНКО