06/06/2006 | Василь Сивий

новітні поборники "русскаго языка" в Україні навряд чи читають поезію ("Лист зі Сходу" від Романа Ви певно читали.) Здається це десь кінець останнього українського відродження. Шелестівського, в 60-х. Дивним чином Україна, її культура, впливає на людей, привязує до себе, робить вільними, українцями. Таке є великою загрозою для імперії. Тому далі були жорсткі репресії проти всього національного, українського. Епоха Щербицького. Навіть йому не довіряв Кремль. Навіть його підозрювали в національних почуттях, тож мав із шкури лізти так старатися. Якраз оті, вирощені на гоніннях українського, й опинилися на всіх ключових посадах в Україні на час незалежності і залишаються там і досі. Партійні архіви, архіви КДБ так і не стали загальнодоступними для вивчення. А жаль, бо там багато цікавого з відвертого (адже зовні було завуальовано під інтернаціоналізм, дружбу народів, бажання людей і т.п.) зросійщення України. Вказівки, плани, рознарядки, звіти. Із закриття українських шкіл, дитячих садків, припинення викладання українською, з обмеження сфер вжитку, з руйнування істричних памяток, знищення історичної памяті, з переселення українців, масового і компактного заселення України росіянами. То була вельми широка злочинна програма (чи скоріше курс). Її виконавці прекрасно усвідомлюють, як це кваліфікується, тому й мовчать. А їх нащадки нашвидкоруч клепають легенди про природній хід речей, про конкуренцію мов, про рівну повагу і т.п. Бачте, про нас турбуються ... Тільки то кігті вилізуть, то ікла забіліють.
Якщо ту програму підняти, то багато питань зникне, але й багато виникне. До правонаступників, зокрема.