12/03/2006 | Святослав Караванський

НА ПЕРЕПРАВІ КОНЕЙ НЕ МІНЯЮТЬ*

У попередніх бесідах ішлося про “Роксолану” Загребельного. То й що ж? На ній і обмежитись? Таж романіст ісписав паперу, майже як Л. Толстой! Для пильного читача там поживи й поживи!. Тому не варто випускати цього автора з ока. Перетрусімо ще й роман “Диво”, поділивши цей трус на дві бесіди: одну - за здоров’я, а другу – за упокій. СТОРОПІЛИЙ чи ЗНЕТЯМЛЕНИЙ? Кожен вимогливий /до себе/ письменник є заразом і мовотворець: добираючи з мовної скарбниці найкращі зразки, майстер пера несамохіть та й самохіть додає щось і від себе. Дехто робить це заради мистецтва мовотворчости, і тоді нова лексика відгонить штучністю: штукою для штуки. Наш же автор творить лексику там, де є потреба якнайточніше висловити думку. Така лексика має нахил злитися з усенародньою мовою. Слово знетямитися – автору дуже з руки і він його часто вживає. Чому? Бо від цього слова легко творити похідні форми: знетямлений, знетямленість, знетямлюваний, “Вони стояли..., знетямлені гамором...“. Звучить – перша кляса, а кананізованим стилем треба було б сказати: ”...стояли..., сторопілі від гамору...”. Автор же творить свою лексику і її тримається. БУРКНУТИ У ВІДПОВІДЬ чи ВІДБУРКНУТИ? Коли пишеться багато, то всяке скорочення – це полегшення і авторові і читачеві. “Спитайте...поета ...- відбуркнув Отава.” Чи буде краще “буркнув у відповідь”? НАДАТИ ВИДИМОСТИ СПРАВЕДЛИВОСТИ чи УСПРАВЕДЛИВИТИ? Лексику “світових” мов виробляли століття, і молодим та ще й упосліджуваним “братами” мовам не так легко конкурувати з цими гігантами. Але П. Загребельний конкурує, виходячи з можливостей рідного слова. Автор пише: “...щоб якось усправедливити свій вчинок...”. Форму усправедливити, не так легко відтворити іншими мовами. Так, по-російськи треба сказати придать видимость справедливости. І саме так висловляться ті, хто йде за порадами украінскіх мово-знавців: “...щоб надати видимости справедливости свому вчинку...”. Чи знайде прихильників такий стиль? ПЛУТАЮЧИЙСЯ чи ПЛУТЛИВИЙ? Брак дієприкметникових форм декого з “писателів” змушує до позичок. Але не Павла Архиповича. Коли чогось нема, то його треба надбати. І він дбає на те, чого нема: “...скінчилися... вже й плутливі звірині тропи...”. Дехто з сучасників напише “...скінчилися... вже й плутаючіся звірині тропи...”. Гарно? РОЗМАХУЮЧИЙ РУКАМИ чи РОЗМАХАНИЙ, ВЕРЕДУЮЧИЙ чи РОЗВЕРЕДОВАНИЙ? Аналіз нашої лексики поміг автору творити оригінальні дієприкметникові форми. Неукраїномовні ж у побуті “українські мовознавці” культивували форми розмахуючий, вередуючий тощо. А автор “Дива” шукає своїх моделей. Ми ж кажемо розплаканий, розбалуваний, і це заміна формам плачучий, пустуючий. Тому у автора розмаханий бородань, а не розмахуючий руками бородань, Таке письмо - це ще й збільшення можливостей словотворення. Від форми розмахуючий руками годі утворити іменника, а від розмаханий – будь ласка: “У варяга все приховувалося за розмаханістю в руках...” Замість капризуючий, автор вживає розкапризований. Мовознавцям треба б повчитися у Загребельного. ДУЖЕ ДО РЕЧІ чи АЖ ОН ЯК? Словечко аж у п. Загребельного не сидить без діла. Це слівце - родзинка українського стилю. Пише автор: “...тітка ... знадобилася б аж он як...”. Дехто висловить це інакше: “...тітка... знадобилася б дуже до речі...”, тобто как нельзя кстати. Дехто, та не автор “Дива”. ПРИЗВИЧАЄНЕ ОКО чи ВИГОСТРЕНЕ? Безпорадність наших словників не має меж. Споконвічнаа українська лексика до словників не потрапляє. Наприклад, російський вираз намётанный глаз, словники перекладають призвичаєне око. А це ж не переклад, а півпереклад. У “Диві” ж читаємо: “...студент мав вигострене око...” Хіба це не те саме, що намётанный глаз? З НАЛЬОТУ чи З МАХУ? Пише романіст “...тоді він з маху відкинув її [жіночу ступню]...”. У словниках УССР пару з маху, вживану ще Котляревським, фіксує лише СУМ. А вираз же звучить краще від ідіоми з нальоту, пропагованої словниками. ОДЕРЖУВАТИ ЗАДОВОЛЕННЯ чи МАТИ ПРИЄМНІСТЬ? «Просто мав приємність від непорушного лежання...” – пише Загребельний про свого героя на березі моря. Коротко, зрозуміло, по-українськи. А якщо сказати: “Просто одержував задоволення...”?. Покращає виклад? ВЗЯТИ ХОЧ БИ “А”, ЧИ ТО “Б”, ЧИ ТО “В” чи ЩО ВЗЯТИ “А“, А ЩО “Б”, А ЩО “В”? У своїй словотворчості П. Загребельний запозичає і розвиває українську живу мову, вдаючись до стислости народнього оповідного стилю. Усі зразки цього стилю навести годі, але один приклад може бути дуже показовим під цим оглядом. Пише романіст: “...слов'яни замешкали наймальовничіші землі. Що взяти русичів, а що болгар, а що сербів...”. Таку конструкцію канонізований стиль передасть так: “...слов'яни замешкали наймальовничіші землі. Взяти хоч би русичів, чи то болгар, чи то сербів...”. Авторові звороти творять дуже стислий і, сказати б, запашний український стиль.

* * *

Розлянуті приклади – лише десята частина тих словесних перлів, що їх читач знайде у романі “Диво”. Наведу ще кілька мовних винаходів письменника: надумка – ідея, напівдумка – неясна думка, підбання – внутрішня поверхня бані, скорий на поміч – помагаючий, підпружна арка – підтримкова арка, знетерпеливлений – кому урвався терпець. Але і на сонці є плями. Псевдоукраїнське койне вторгається у цей мовний розмай і псує обідню. Про це наступним разом. Святослав Караванський

---

*) Зберігаємо правопис автора