До мови з розумом: Наголос - душа мови
01/14/2007 | Святослав Караванський
До мови з розумом
Святослав Караванський
*) Зберігаємо правопис автора
НАГОЛОС - ДУША МОВИ*
Наголоси у словах багато важать у живій мові. Наприклад, насИпати і насипАти. На письмі, де не позначено наголосів ці два слова годі розрізнити. А вони значать не одне й те саме. Засвоюючи мову з тексту, читач не може засвоїти правильного наголошення. Найкраще засвоювати правильний наголос з живої мови, з радіо або ТБ, чи на виставі в театрі. У цій царині політика зближення мов наробила чимало шкоди. Мовознавство під зорями Кремля спотворило український наголос у низці слів. Ці спотворення не сприяють розвитку мови, а навпаки збивають з пантелику мовців. Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри. Пише М. Рильський: “Як же так убого ви живЕте Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні космічної ракЕти Солов’я не в силі зрозуміть?” Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так: Як же живетЕ ви так дрімуче, Чом так занепали ви, скажіть, Щоб у дні ракет до-зір-ідучих Солов’я не в силі зрозуміть? Наш наголос у словах несетЕ, беретЕ, живетЕ, даєтеЕ на останньому складі. Інакше – це київське койне. ГАРАЗДИ чи ГАРАЗДИ? Слова гаразди і негаразди часті гості сьогодні у ЗМІ. Але на радіо й телебаченні вони, очевидно, часом або й завжди звучить неправильно, бо у словниках нема одностайности щодо наголосу в цих словах. Якщо Б. Грінченко та СУМ АН УССР наголошують його на И: гараздИ, то РУС АН УССР наголошує на А: гарАзди. І словники незалежної України повторюють цей нонсенс. Так РУС, виданий ”Абрисом”, пише “бажати усяких гарАздів”. Чисте тобі койне, а не українська мова. Почну з приказки: “Нема бідИ, щоб не вийшли гараздИ, і нема гараздУ, щоб не вийшов на бідУ”. Ця приказка свідчить, що й слово гарАзд у непрямих відмінках треба наголошувати на закінченні: у гараздІ, гараздОм тощо. І на це є доказ. Словник Желехівського: “оставайтеся в гараздІ”. РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ? У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний: Ямпіль - Ямпільський, колОдязь - колОдязний, дурИсвіт - дурИсвітський, коштОрис - коштОрисний, ненАвисть - ненАвисний, літОпис - літОписний (А. Кримський), отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний. Так ці слова наголошувано, поки до них не взялися “академіки”. Хоч правильний наголос у слові рукОписний зберігся в РУСах АН УССР до 1962 р. Але Академія УССР поклала край такому відхиленню від братніх мов. А незалежні від мовної логіки сучасні фахівці не можуть, та й правду казавши, не хочуть щось із цим робити. ТІСНЯВА чи ТІСНЯВА, ТРІСКОТНЯВА чи ТРІСКОТНЯВА? Українським словесним формам великою мірою властивий дактилічний наголос - на третьому складі від кінця: кОлесо, пОдруга, зАчіпка, пОдушка, рЕшето, рІшення, серЕедина. Саме такий наголос фігурує й у словах плІснява, тупОтнява, тИскнява, (Грінченко) шамОтнява, пИскнява, (Грінченко) гуркОтнява. Ці приклади відбивають акцентологічну модель, за якою наголошувано слова такої структури. Та, на жаль, логіка не часто гостює у тих, хто записав у совєтських, а потім і в “незалежних” словниках форми тіснЯва, тріскотнЯва, пискотнЯва, стрекотнЯва. Чи ж може мовець, який стало говорить тупОтнява, гуркОтнява, шамОтнява, говорити раптом тріскотнЯва, пискотнЯва? Або після плІснява і тИскнява – говорити тіснЯва? Десь-таки, моделі, схвалені нашим мовним центром, не так легко ламати відповідно до примх не дуже підкутих фахівців. Але словники видруковано, розтиражовано і ними керуються вчителі та творці мовних конкурсів. Наш поет-мученик бажав-мріяв: “Орися ж ти, моя ниво, долом і горою...”. Ореться академіками. А що виростає? ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ? Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.* * *
Тему цю годі вичерпати на одній сторінці. Хибних наголосів у словниках - не буду гатити гать, - але є й пере-є: дорОбок, тріпАти, нестИ, плестИ (треба нЕстИ, плЕстИ). Доведеться до цієї теми вертатися чи й не раз.*) Зберігаємо правопис автора
Відповіді
2007.01.17 | jz99
Щодо віршованих текстів, то тут, мабуть, занадто суворо
Святослав Караванський пише:>Псують наголос у мові також і поети, які заради рими міняють наголос. І то не якісь початківці, а й метри.
Але ж і в народних піснях не дивина почути зсунутий наголос.
"Ой, на, ой, на горі та й женці жнуть..." (і ми знаємо, що мається на увазі "на пагорбі", а не... на чиємусь нещасті).
"Копав, копав криниченьку..." (але ж ми розуміємо, що не... копняками її припрошував).
Та й хіба лише наша мова вдається до таких хитрощів заради ритму. В англомовних піснях, і всесвітньо відомих, нерідко можна подибати таке явище.
От чого Пушкін великий піїт, так це справді тому, що складав слова рівненько, яко плити єгипетських пірамід, де й лезо не просунеш у щілину. Щось і не згадаю, чи бувало в нього порушення наголосів.
>Пише М. Рильський:
> “Як же так убого ви живЕте
> Чом так занепали ви, скажіть,
> Щоб у дні космічної ракЕти
> Солов’я не в силі зрозуміть?”
>
> Якби метри вдавались до редакторів, і редактором був би автор цих рядків, то наведена строфа звучала б так:
> Як же живетЕ ви так дрімуче,
> Чом так занепали ви, скажіть,
> Щоб у дні ракет до-зір-ідучих
> Солов’я не в силі зрозуміть?
Тут я б залишився на боці Рильського. Наголоси виправлено, але змінилася звукова картина, стало забагато, як на мене, "ж", "ч" і "з".
> РУКОПИСНИЙ чи РУКОПИСНИЙ, ПРАВОПИСНИЙ чи ПРАВОПИСНИЙ?
> У “Букварі южноруському”, укладеному Т. Шевченком, рукою Шевченка у слові рукОписна, посталено наголос на О. І це відповідає нашій традиції наголошення: коли від три-і-більше-складових іменників з жіночим наголосом (на другому складі від кінця) ми творимо прикметники, то наголошеним у прикметниках лишається той самий звук, хоч тепер цей наголос - дактилічний:
> Ямпіль - Ямпільський,
> колОдязь - колОдязний,
> дурИсвіт - дурИсвітський,
> коштОрис - коштОрисний,
> ненАвисть - ненАвисний,
> літОпис - літОписний (А. Кримський),
>
> отже рукОпис - рукописний, правОпис - правОписний.
Та так завше й наголошують в електронних ЗМІ, "правОписний"! Ще жодного разу не чув "правопИсний"
І я завжди думав, що правильно "правОписний", доки оце нещодавно не помітив таку кучму з наголосом та не зазирнув у словники перевірити, і відчуття було, як від удару під дих...
> ОПІКУВАТИСЯ чи ОПІКУВАТИСЯ?
> Сучасні словники, як і в УССР, наголошують це слово на А: опікувАтися. Цей неправильний наголос має довгу історію. М. Комар у своєму “Словарі російсько-українському” (1893 р.) наводить слово опікувАти і зазначає, що запозичив його із словника Желехівського. Однак у Желехівського слово це наголошено інакше: опІкувати. Помилку Комаря повторюють усі пізніші словники вже й у слові опікувАтися, яке мовці вимовляють лише опІкуватися. Що саме так треба наголошувати це слово свідчать похідні форми опІкуваний та опІкування, наголошені на І. Якби наголос у слові опікувати був на А, то похідні форми були б опікувАння й опікувАний.
Те ж саме, ніколи б у житті не спало на думку сумніватися, чи правильний наголос "опІкуватися". Ех, ото правильно кажуть, хто лікується за книгою аптекарських рецептів, помре від друкарської помилки.
2007.01.17 | Hoja_Nasreddin
Ой сусІдко, сУсідко, сусідкО - пОзИч мЕні ...
Пан Караванський передав тут куті меду - то факт. Принаймні для мене. У нас в Галичині часто наголоси ставлять не так як у Києві (україномовні кияни). Можна ДУЖЕ часто почути у живій мові (не в пісні - я навів пісню, Сусідка, де в одному слові наголос змінюється ТРИЧІ!!!) - бЕремо, берЕмо, беремО (залежно від району походження носія, або й просто під впливом спілкування).2007.01.20 | stefan
Re: Ой сусІдко, сУсідко, сусідкО - пОзИч мЕні ...
Hoja_Nasreddin пише:> Пан Караванський передав тут куті меду - то факт. Принаймні для мене. У нас в Галичині часто наголоси ставлять не так як у Києві (україномовні кияни). Можна ДУЖЕ часто почути у живій мові (не в пісні - я навів пісню, Сусідка, де в одному слові наголос змінюється ТРИЧІ!!!) - бЕремо, берЕмо, беремО (залежно від району походження носія, або й просто під впливом спілкування).
***
НМД, Hoja_Nasreddin має рацію.
Якось я уже приводив приклад англійської мови, яка має величезну традицію державної мови біля 1000років. І то там є варіанти написання і
вимови(транскрипції) значного числа слів.
Українська мова набагато молодша англійської.Маю на увазі літературну мову.Очевидно, що для вироблення сталого правопису та вимови повинен пройти певний час.Тут форсування дасть тільки зворотній ефект.
На перехідному етапі літературного мовотворення мають право бути різноваріанти.
2007.04.03 | Лаврін
Re: Ой сусІдко, сУсідко, сусідкО - пОзИч мЕні ...
Людоньки, а нічого нема дивного, що змінюється наголошування в словах: це ж бо віршовані твори, що їх покладено в пісню! Там головне, щоб гарно співалося, до ладу.Таке трапляється часто в наших класичних письменників і поетів, у Шевченка зокрема.
2007.01.19 | Георгій
А хіба Kойне - не діалект грецької мови?
І що поганого в Койне? Цим діалектом написаний Новий Завіт (окрім хіба що Євангелії від Луки, де мова, як я читав у фахівців, наближається до гомерівської). Я б не став так "демонізувати" Койне. Хоча проф. Караванському, може, видніше.2007.01.20 | Правду кажучи
Re: Це треба Вам правильно розуміти
Караванський уживає тут тямку койне більш жартівливо в значінні говірки.Койне називають неприлюдну мову київщини, за часів Київської Руси. Книжна мова була церковнослов'янська, а мову народу називають койне. Залишки знайдуться на предметах вжитку і в наритих світках на камені, тощо. Ця мова має риси "сучасної" мови.
Отже, тямка койне не вигадка від Караванського.
От, тямку койне згадується в праці С. О. Висоцького, Київська Псемна Школа Х-ХІІ ст. ISBN 966-7523-03-9.
Повідомлення від "jz99" належать до хворої голови. Він належить до школи україножерів. Їм вщепили російський світогляд. Вони хочуть завершити роботу Сталіна. Це дешеві пристосованці, грязь Москви.
Вони відзначаються з особистими наскоками і свавільними прикладами, щоб когось вивести з рівноваги. Це їх справжня наука.
Хоча ворожість стосовно української мови побільшуються.
На садибах:
Українська мова та література's Journal (ЖЖ-спільнота)
Етимологія та історія української мови (ЖЖ-спільнота)
Не дозволяють згадки про зросійщення і переслідування української мови.
Дивно, що до таких пасток у однострої УПА подають на цій садибі зав'язки (лінки) до них.
Це так само, як свою дитину посилати до приміщення КҐБ. Вони там хочуть свідомо зіпсувати українську молодь.
2007.01.21 | voyageur
Re: Це треба Вам правильно розуміти
Правду кажучи пише:> >
> Повідомлення від "jz99" належать до хворої голови. Він належить до школи україножерів. Їм вщепили російський світогляд. Вони хочуть завершити роботу Сталіна. Це дешеві пристосованці, грязь Москви.
>
Хочу заступитися за пана jz99. Його особисто не знаю, лише за дописами на цей форум. Завжди знаходив у них щось цікавого. Він видається мені дуже начитаною й інтелектуальною людиною, що вболіває за нашу мову.
Ваші звинувачення дуже несправедливі.
2007.01.21 | harnack
Гей, справедливість кажучи: мерщій вибачтесь у jz99!
2007.01.21 | Правду кажучи
Re: Я не вболівальником Динама, а українець
Тому немає приводу, щоб брати вашу свавільну вимогу до уваги.Навпаки беру її як особисту образу і наскоком.
Тож краще Вам світити мовознавчими підходами.
Тим більше не сплутувати музичні ноти з наголосом.
2007.01.23 | jz99
спасибі за підтримку й заступництво
І Вам, і voyageur.Коли звинувачують у тому, чого й близько немає, якось навіть і не знаєш, що й казати людині. Однаково її вже не переконаєш. Хай собі лишається при своїй думці, кожен має на це право