02/03/2007 | Святослав Караванський

До мови з розумом Святослав Караванський

СИЛА ЖИВОГО СЛОВА^* (Майбутнім редакторам від Бога)

У інтерв’ю журналу “Книжник-Review” письменниця Марина Гримич заявила, що вона боготворить тих, хто добре редагує її твори. Це одкровення свідчить, що письменниця здає собі справу з важливости мовного чинника для успіху в літературі. Кожен письменник хоче, щоб йому повірили. І в цьому автору може помогти мова твору. Коли мова твору звучить правдиво, вона переконує читача у правді написаного. Сьогодні редактор під смак М. Гримич – редактор від Бога – рідкість. Кого турбує стан книговидання в Україні, не може не турбувати і факт дефіциту хороших редакторів. Спробую стати у пригоді нашому книговиданню, а саме давати поради майбутнім редакторам від Бога на сторінках “Майдану”. Найпереконливішим у літературному творі завжди було, є й буде живе слово. А українське живе слово, сказати правду, у сьогоднішніх текстах далеко не реалізоване. Почну з прикладів. АДЖЕ чи просто Ж? Читаю в тексті: “Адже я вже казав, що не бачив”. Це відповідь на запитання. Якась вона суха, не дуже переконлива. Бо у житті в такому разі ми скажемо “Я ж уже казав, що не бачив”. Одне слово змінилось, а фраза стала живіша, а отже переконливіша. Тотальне поширення прислівника адже у мові сучасників, очевидно, пояснюється, що так найлегше конвертувати російське ведь. Але ж у нашій мові є ціла низка “незапитаних” замінників слова адже, канонізованого під впливом іншої мови: бож (бо ж), ж (же), таж (та ж). Маючи це на увазі, можна “оживляти” заканцеляризовані тексти. НЕ ДОВОДИТЬСЯ чи ГОДІ? Вираз не доводиться у комбінації сумніватися не доводиться та інших подібних штампах, хоч і має поширення, важко зарахувати до української мовної стихії. У нас функцію пари не доводиться виконує коротеньке слівце годі: сумніватися годі. Не забуваймо, що найкоротший вислів думки – найвлучніший. Хто цього не відчуває і не хоче довіритись хорошому редактору, той програє. Пише гуморист: “Посміхатися краще, навіть для риб, а про нас, людей, і говорити не доводиться”. Тут аж проситься (гумореска ж!) сказати говорити годі. Пару не доводиться можна вживати як синонім до слова годі, коли одна й та сама думка висловлюється ще раз, щоб не було повторень лексики у тексті. МІРКУВАТИ чи РОЗМІРКОВУВАТИ? Жива мова старається, де тільки можна, скорочувати довгі вирази й слова. На жаль, не всі “писателі” цю тенденцію наслідують. А шкода. Візьмім два синоніми: нераз (не раз) -два склади - і неодноразово - шість складів.. Куди частіше натрапляємо у текстах саме на другу форму, хоч вона довша і тхне протоколом. Щось подібне трапляється і з синонімами міркувати та розмірковувати. Сучасні “текстовиробники” (це не мій новотвір, а вичитаний) ніби змовились: знай, розмірковують і рідко коли міркують. А це ж не спрощує читання тексту, а навпаки. Пише критик: “Автор розмірковує про світ, про смисл життя, про смерть; скажете, хто про це не розмірковує”. Тут бодай раз можна було б ужити міркує. А я б і два рази вжив міркує і гадаю, зміст нічого б не втратив: “Автор міркує про світ, про смисл життя, про смерть; скажете, хто про це не міркує”. Не виключено, що популярність слова розмірковувати викликала його структурна близькість до російських слів рассуждать і размышлять. Але наше слово міркувати дуже добре передає ці поняття без приростка роз-. Жива мова вчить нас скорочувати зайву словесність, і цю науку не слід забувати редакторам, тоді пані Гримич їх обожнюватиме. Чого вчать наведені приклади? Дослухаймось до живого мовлення – там є секрети літературних стилів. Навіть в українських зрусифікованих містах можна запозичити зразки української мовної стихії в російських шатах. Прислухайтесь і Ви почуєте “Я же тебе говорил...” або “аж зло берет” і т. п. А це все українські звороти в російському одязі. Висновок? Не цураймось живомовної стихії!

---

^*) Зберігаємо правопис автора