Відповіді

• 2007.03.17 | сябр

  патріотичне хамство!

  п. Караванський мабуть, не знає, як ведеться НАУКОВА дискусія. І невже з-за бугра краще чути справжню українську мову? Доки емігранти будуть вчити нас мови? хай
  Святослав Караванський пише:
  > НАУКОВА П’ЯТА КОЛОНА – НЕСВІДОМА І СВІДОМА*
  >
  > Коли комуністичний Кремль (Сталін, Мікоян, Каганович, Орджонілідзе, а не “москалі”, як перекручує мою думку проімперське охвістя) пішов у наступ проти української мови і відкинув соборний харківський правопис, бо він не сприяв задуманому Кремлем “зближенню мов”, то кремлівські “мовознавці” науково не обґрунтовували своїх дій. Чи були наукові підстави для скасування правопису, чи їх не було, Кремлеві було однаково, і він не відкривав з цього приводу дискусії. Усе, що не йшло в ногу з ідеєю створення єдиного соловецького народу треба було ліквідувати. І ліквідували.
  >
  > Але ліквідувати – мало. Треба і на майбутнє знищити ідею окремішности українців від “старших братів”. І для цього вжито потрібних заходів. Усі гуманітарні науки – історія, мовознавство, етнографія, літературознавство – спрепаровано у потрібному комуністичним босам дусі. У цьому дусі ішло викладання у школах усіх рівнів, з тим щоб наступні покоління науковців не змогли відродити істину, а розпиналися б за “істину”, зформовану кремлівськими терористами.
  >
  > За шістдесят років - від погрому українства в УССР до незалежности України - виховано кілька поколінь науковців, котрі засвоїли гуманітарні науки у кремлівській інтерпретації як істину в останній інстанції. Однак попри це накреслення, незалежна наукова еліта після 1991р. стала доходити правди, зфалшованої червоними фашистами. На цьому тлі зіткнулася ідеологія розуму з ідеологією п’ятої колони, яка мріяла про воскресіння з мертвих Соловецького Союзу. Свідомі адепти п’ятої колони пішли в бій проти викладання правдивоїї історії та проти відродження українских мовних норм. Бо як відродиш Соловецький лад, коли українці знатимуть правду про свою історію й мову? Тому потерпателі за минулим чинили й чинять опір відродженню істини. Поруч із свідомими проімперцями, на захист мовних норм, накинутих терором, стали виступати і зовсім не проімперці: ті, хто здобув освіту під зорями Кремля і повірив у фалшиві істини.
  >
  > Досліджуючи історію нашої мови, автор цих рядків висновив і опублікував свій висновок, що початкове “Є” у словах евнух, Европа, епископ, Евген, евангелія, тощо – це наслідок указу Петра І з 1709 р. про уніфікацію вимови в церквах України, “даби” не було “разлічія” (від М.-І.: див. відповідний матеріал на форумі "Українська мова"). Реакція п’ятої колони не забарилася. Науковці соловецької школи стали теоретично обґрунтовувати терористичну практику червоного Кремля, ще й покликаючись на Ю. Шевельова, визнавця саме соборного правопису. Мовляв, у процесі розвитку нашої живої мови (іншої до ХІХ ст. не було) мав місце процес появи протетичних приголосних, який за ближчих до нас часів зберігся лише у словах Єпископ, Євген, євангелія, Європа та ін.
  >
  > У схемі Шевельова ідеться про живу українську мову, а не про старослов’янську книжну. Фонетика книжних мов підлягає іншим законам ніж фонетика живих мов. На фонетиці книжних мов відбивались уподобання книжників, які вивчали ці мови для ритуальних відправ. Ці уподобання могли збігатися з рисами живих мов, а могли не збігатися і підлягали різним чинникам, в тому числі й приписам влади. Такі приписи мали місце. В Україні, наприклад, указ Петра І приписував книжній мові норми вимови. Ясна річ, що в підсовєтських підручниках ніколи не згадувано ні про указ Петра І, ні про Батуринський голокост, ні про терористичну (бо незгодних розстрілювано) заборону літери “Ґ” совєтською владою. Приписи влади мали прямий вплив на розвиток фонетики живих мов. Чи ж не вплинула на фонетичну структуру української - тепер уже літературної - мови заборона літери-звуку “Ґ”? Чи чули ми протягом 60-тьох років перед 1991 р. цей звук з уст інтелігенції, яка була єдиним носієм літературної мови? То як можна вилучати з чинників впливу на розвиток мов, приписи й заборони влади? Те, що ці чинники замовчувано “найпередовішою у світі” наукою, ще не значить, що вони не мали свого, і то вирішального, впливу на фонетику не лише книжної, а й живої мови, яка засвоювала лексику ритуальної книжної мови без змін.
  >
  > Розуміючи, як важко іноді особам, навченим псевдоістин, звільнитися від прищеплених освітою уявлянь про світ, історію, мову, тощо, автор цих рядків звертається до науковців, збитих з пантелику совєтською псевдонаукою і пропагандою, із закликом глибше зосередитися над питаннями розвитку нашої мови, не минаючи ніже титли ніже тії коми. Не зайвим буде під цим оглядом згадати, що у РУСі УАН за редакцією А. Кримського, виданого 1924 р. ще до появи соборного правопису, наведено як українські слова евнух, Европа, евстахіїв канал, епарх, епітрахиль, геретик /єретик/. Лише вдумливо зіставивши усі “за” та “проти”, об’єктивний суд виносить справедливе рішення.
  >
  > Щождо свідомих адептів п’ятої колони, то вони жодній логіці не підвладні. Їхня зброя: перекручення і підтасовка фактів, а також аргументи ad hominem. Коли полеміст плюс до своїх теоретичних доказів вішає на опонента та його погляди дискримінаційні ярлики (як це робила “голобельна” критика часів СССР), то тут і сліпому ясно, до якої категорії науковців цей “муж науки” належить. Додати треба, що адепти кремлівськтх терористів послуговуються нашою мовою лише для публікації опусів на захист від “націоналістів” соловецьких мовних норм. У побуті і в процесі мислення ці науковці неукраїномовні, про що свідчить їхня любов до “двомовної” лексики. У їхніх доводах фігурують слова “співпадати”, “вимагають додавання чого” замість “потребують”, “візьмемо”, де треба “візьмімо”, “протирічити” замість “суперечити”, “був знищений хто” замість “знищено кого”, неоковирне “непідйомний проект” замість “нереальний”, а також безграмотні вирази “стати в нагоді” замість “у пригоді”, “кидатися у вічі” (коли не йдеться про хижих птахів), і плюс до всього вони називають “чудовими” кастровані словники УССР, де нема слова “просвіта”, зате культивовано “общину”, “Ровно”, “Лубни”, “подУшку”, “гарАзди”.
  >
  > До мовних екскрементів таких “жерців науки”, пойнятих носталгією за мертвим Соловецьким Союзом, нормальний науковець має ставитися згідно з дещо зміненими словами російського поета Пушкіна:
  > Хвалу и клевету приемли равнодушно
  > И не оспаривай імперських холуїв!
  >
  > Це найслушніша порада для всіх, приречених покликом Совісти шукати істини. Статтю ж цю написано для молодого покоління, щоб воно бачило, хто є хто в колонауковому просторі України.
  >
  > ^*) Зберігаємо правопис автора
  
  Святослав Караванський пише:
  > НАУКОВА П’ЯТА КОЛОНА – НЕСВІДОМА І СВІДОМА*
  >
  > Коли комуністичний Кремль (Сталін, Мікоян, Каганович, Орджонілідзе, а не “москалі”, як перекручує мою думку проімперське охвістя) пішов у наступ проти української мови і відкинув соборний харківський правопис, бо він не сприяв задуманому Кремлем “зближенню мов”, то кремлівські “мовознавці” науково не обґрунтовували своїх дій. Чи були наукові підстави для скасування правопису, чи їх не було, Кремлеві було однаково, і він не відкривав з цього приводу дискусії. Усе, що не йшло в ногу з ідеєю створення єдиного соловецького народу треба було ліквідувати. І ліквідували.
  >
  > Але ліквідувати – мало. Треба і на майбутнє знищити ідею окремішности українців від “старших братів”. І для цього вжито потрібних заходів. Усі гуманітарні науки – історія, мовознавство, етнографія, літературознавство – спрепаровано у потрібному комуністичним босам дусі. У цьому дусі ішло викладання у школах усіх рівнів, з тим щоб наступні покоління науковців не змогли відродити істину, а розпиналися б за “істину”, зформовану кремлівськими терористами.
  >
  > За шістдесят років - від погрому українства в УССР до незалежности України - виховано кілька поколінь науковців, котрі засвоїли гуманітарні науки у кремлівській інтерпретації як істину в останній інстанції. Однак попри це накреслення, незалежна наукова еліта після 1991р. стала доходити правди, зфалшованої червоними фашистами. На цьому тлі зіткнулася ідеологія розуму з ідеологією п’ятої колони, яка мріяла про воскресіння з мертвих Соловецького Союзу. Свідомі адепти п’ятої колони пішли в бій проти викладання правдивоїї історії та проти відродження українских мовних норм. Бо як відродиш Соловецький лад, коли українці знатимуть правду про свою історію й мову? Тому потерпателі за минулим чинили й чинять опір відродженню істини. Поруч із свідомими проімперцями, на захист мовних норм, накинутих терором, стали виступати і зовсім не проімперці: ті, хто здобув освіту під зорями Кремля і повірив у фалшиві істини.
  >
  > Досліджуючи історію нашої мови, автор цих рядків висновив і опублікував свій висновок, що початкове “Є” у словах евнух, Европа, епископ, Евген, евангелія, тощо – це наслідок указу Петра І з 1709 р. про уніфікацію вимови в церквах України, “даби” не було “разлічія” (від М.-І.: див. відповідний матеріал на форумі "Українська мова"). Реакція п’ятої колони не забарилася. Науковці соловецької школи стали теоретично обґрунтовувати терористичну практику червоного Кремля, ще й покликаючись на Ю. Шевельова, визнавця саме соборного правопису. Мовляв, у процесі розвитку нашої живої мови (іншої до ХІХ ст. не було) мав місце процес появи протетичних приголосних, який за ближчих до нас часів зберігся лише у словах Єпископ, Євген, євангелія, Європа та ін.
  >
  > У схемі Шевельова ідеться про живу українську мову, а не про старослов’янську книжну. Фонетика книжних мов підлягає іншим законам ніж фонетика живих мов. На фонетиці книжних мов відбивались уподобання книжників, які вивчали ці мови для ритуальних відправ. Ці уподобання могли збігатися з рисами живих мов, а могли не збігатися і підлягали різним чинникам, в тому числі й приписам влади. Такі приписи мали місце. В Україні, наприклад, указ Петра І приписував книжній мові норми вимови. Ясна річ, що в підсовєтських підручниках ніколи не згадувано ні про указ Петра І, ні про Батуринський голокост, ні про терористичну (бо незгодних розстрілювано) заборону літери “Ґ” совєтською владою. Приписи влади мали прямий вплив на розвиток фонетики живих мов. Чи ж не вплинула на фонетичну структуру української - тепер уже літературної - мови заборона літери-звуку “Ґ”? Чи чули ми протягом 60-тьох років перед 1991 р. цей звук з уст інтелігенції, яка була єдиним носієм літературної мови? То як можна вилучати з чинників впливу на розвиток мов, приписи й заборони влади? Те, що ці чинники замовчувано “найпередовішою у світі” наукою, ще не значить, що вони не мали свого, і то вирішального, впливу на фонетику не лише книжної, а й живої мови, яка засвоювала лексику ритуальної книжної мови без змін.
  >
  > Розуміючи, як важко іноді особам, навченим псевдоістин, звільнитися від прищеплених освітою уявлянь про світ, історію, мову, тощо, автор цих рядків звертається до науковців, збитих з пантелику совєтською псевдонаукою і пропагандою, із закликом глибше зосередитися над питаннями розвитку нашої мови, не минаючи ніже титли ніже тії коми. Не зайвим буде під цим оглядом згадати, що у РУСі УАН за редакцією А. Кримського, виданого 1924 р. ще до появи соборного правопису, наведено як українські слова евнух, Европа, евстахіїв канал, епарх, епітрахиль, геретик /єретик/. Лише вдумливо зіставивши усі “за” та “проти”, об’єктивний суд виносить справедливе рішення.
  >
  > Щождо свідомих адептів п’ятої колони, то вони жодній логіці не підвладні. Їхня зброя: перекручення і підтасовка фактів, а також аргументи ad hominem. Коли полеміст плюс до своїх теоретичних доказів вішає на опонента та його погляди дискримінаційні ярлики (як це робила “голобельна” критика часів СССР), то тут і сліпому ясно, до якої категорії науковців цей “муж науки” належить. Додати треба, що адепти кремлівськтх терористів послуговуються нашою мовою лише для публікації опусів на захист від “націоналістів” соловецьких мовних норм. У побуті і в процесі мислення ці науковці неукраїномовні, про що свідчить їхня любов до “двомовної” лексики. У їхніх доводах фігурують слова “співпадати”, “вимагають додавання чого” замість “потребують”, “візьмемо”, де треба “візьмімо”, “протирічити” замість “суперечити”, “був знищений хто” замість “знищено кого”, неоковирне “непідйомний проект” замість “нереальний”, а також безграмотні вирази “стати в нагоді” замість “у пригоді”, “кидатися у вічі” (коли не йдеться про хижих птахів), і плюс до всього вони називають “чудовими” кастровані словники УССР, де нема слова “просвіта”, зате культивовано “общину”, “Ровно”, “Лубни”, “подУшку”, “гарАзди”.
  >
  > До мовних екскрементів таких “жерців науки”, пойнятих носталгією за мертвим Соловецьким Союзом, нормальний науковець має ставитися згідно з дещо зміненими словами російського поета Пушкіна:
  > Хвалу и клевету приемли равнодушно
  > И не оспаривай імперських холуїв!
  >
  > Це найслушніша порада для всіх, приречених покликом Совісти шукати істини. Статтю ж цю написано для молодого покоління, щоб воно бачило, хто є хто в колонауковому просторі України.
  >
  > ^*) Зберігаємо правопис автора
  
  Святослав Караванський пише:
  > НАУКОВА П’ЯТА КОЛОНА – НЕСВІДОМА І СВІДОМА*
  >
  > Коли комуністичний Кремль (Сталін, Мікоян, Каганович, Орджонілідзе, а не “москалі”, як перекручує мою думку проімперське охвістя) пішов у наступ проти української мови і відкинув соборний харківський правопис, бо він не сприяв задуманому Кремлем “зближенню мов”, то кремлівські “мовознавці” науково не обґрунтовували своїх дій. Чи були наукові підстави для скасування правопису, чи їх не було, Кремлеві було однаково, і він не відкривав з цього приводу дискусії. Усе, що не йшло в ногу з ідеєю створення єдиного соловецького народу треба було ліквідувати. І ліквідували.
  >
  > Але ліквідувати – мало. Треба і на майбутнє знищити ідею окремішности українців від “старших братів”. І для цього вжито потрібних заходів. Усі гуманітарні науки – історія, мовознавство, етнографія, літературознавство – спрепаровано у потрібному комуністичним босам дусі. У цьому дусі ішло викладання у школах усіх рівнів, з тим щоб наступні покоління науковців не змогли відродити істину, а розпиналися б за “істину”, зформовану кремлівськими терористами.
  >
  > За шістдесят років - від погрому українства в УССР до незалежности України - виховано кілька поколінь науковців, котрі засвоїли гуманітарні науки у кремлівській інтерпретації як істину в останній інстанції. Однак попри це накреслення, незалежна наукова еліта після 1991р. стала доходити правди, зфалшованої червоними фашистами. На цьому тлі зіткнулася ідеологія розуму з ідеологією п’ятої колони, яка мріяла про воскресіння з мертвих Соловецького Союзу. Свідомі адепти п’ятої колони пішли в бій проти викладання правдивоїї історії та проти відродження українских мовних норм. Бо як відродиш Соловецький лад, коли українці знатимуть правду про свою історію й мову? Тому потерпателі за минулим чинили й чинять опір відродженню істини. Поруч із свідомими проімперцями, на захист мовних норм, накинутих терором, стали виступати і зовсім не проімперці: ті, хто здобув освіту під зорями Кремля і повірив у фалшиві істини.
  >
  > Досліджуючи історію нашої мови, автор цих рядків висновив і опублікував свій висновок, що початкове “Є” у словах евнух, Европа, епископ, Евген, евангелія, тощо – це наслідок указу Петра І з 1709 р. про уніфікацію вимови в церквах України, “даби” не було “разлічія” (від М.-І.: див. відповідний матеріал на форумі "Українська мова"). Реакція п’ятої колони не забарилася. Науковці соловецької школи стали теоретично обґрунтовувати терористичну практику червоного Кремля, ще й покликаючись на Ю. Шевельова, визнавця саме соборного правопису. Мовляв, у процесі розвитку нашої живої мови (іншої до ХІХ ст. не було) мав місце процес появи протетичних приголосних, який за ближчих до нас часів зберігся лише у словах Єпископ, Євген, євангелія, Європа та ін.
  >
  > У схемі Шевельова ідеться про живу українську мову, а не про старослов’янську книжну. Фонетика книжних мов підлягає іншим законам ніж фонетика живих мов. На фонетиці книжних мов відбивались уподобання книжників, які вивчали ці мови для ритуальних відправ. Ці уподобання могли збігатися з рисами живих мов, а могли не збігатися і підлягали різним чинникам, в тому числі й приписам влади. Такі приписи мали місце. В Україні, наприклад, указ Петра І приписував книжній мові норми вимови. Ясна річ, що в підсовєтських підручниках ніколи не згадувано ні про указ Петра І, ні про Батуринський голокост, ні про терористичну (бо незгодних розстрілювано) заборону літери “Ґ” совєтською владою. Приписи влади мали прямий вплив на розвиток фонетики живих мов. Чи ж не вплинула на фонетичну структуру української - тепер уже літературної - мови заборона літери-звуку “Ґ”? Чи чули ми протягом 60-тьох років перед 1991 р. цей звук з уст інтелігенції, яка була єдиним носієм літературної мови? То як можна вилучати з чинників впливу на розвиток мов, приписи й заборони влади? Те, що ці чинники замовчувано “найпередовішою у світі” наукою, ще не значить, що вони не мали свого, і то вирішального, впливу на фонетику не лише книжної, а й живої мови, яка засвоювала лексику ритуальної книжної мови без змін.
  >
  > Розуміючи, як важко іноді особам, навченим псевдоістин, звільнитися від прищеплених освітою уявлянь про світ, історію, мову, тощо, автор цих рядків звертається до науковців, збитих з пантелику совєтською псевдонаукою і пропагандою, із закликом глибше зосередитися над питаннями розвитку нашої мови, не минаючи ніже титли ніже тії коми. Не зайвим буде під цим оглядом згадати, що у РУСі УАН за редакцією А. Кримського, виданого 1924 р. ще до появи соборного правопису, наведено як українські слова евнух, Европа, евстахіїв канал, епарх, епітрахиль, геретик /єретик/. Лише вдумливо зіставивши усі “за” та “проти”, об’єктивний суд виносить справедливе рішення.
  >
  > Щождо свідомих адептів п’ятої колони, то вони жодній логіці не підвладні. Їхня зброя: перекручення і підтасовка фактів, а також аргументи ad hominem. Коли полеміст плюс до своїх теоретичних доказів вішає на опонента та його погляди дискримінаційні ярлики (як це робила “голобельна” критика часів СССР), то тут і сліпому ясно, до якої категорії науковців цей “муж науки” належить. Додати треба, що адепти кремлівськтх терористів послуговуються нашою мовою лише для публікації опусів на захист від “націоналістів” соловецьких мовних норм. У побуті і в процесі мислення ці науковці неукраїномовні, про що свідчить їхня любов до “двомовної” лексики. У їхніх доводах фігурують слова “співпадати”, “вимагають додавання чого” замість “потребують”, “візьмемо”, де треба “візьмімо”, “протирічити” замість “суперечити”, “був знищений хто” замість “знищено кого”, неоковирне “непідйомний проект” замість “нереальний”, а також безграмотні вирази “стати в нагоді” замість “у пригоді”, “кидатися у вічі” (коли не йдеться про хижих птахів), і плюс до всього вони називають “чудовими” кастровані словники УССР, де нема слова “просвіта”, зате культивовано “общину”, “Ровно”, “Лубни”, “подУшку”, “гарАзди”.
  >
  > До мовних екскрементів таких “жерців науки”, пойнятих носталгією за мертвим Соловецьким Союзом, нормальний науковець має ставитися згідно з дещо зміненими словами російського поета Пушкіна:
  > Хвалу и клевету приемли равнодушно
  > И не оспаривай імперських холуїв!
  >
  > Це найслушніша порада для всіх, приречених покликом Совісти шукати істини. Статтю ж цю написано для молодого покоління, щоб воно бачило, хто є хто в колонауковому просторі України.
  >
  > ^*) Зберігаємо правопис автора
  
  Святослав Караванський пише:
  > НАУКОВА П’ЯТА КОЛОНА – НЕСВІДОМА І СВІДОМА*
  >
  > Коли комуністичний Кремль (Сталін, Мікоян, Каганович, Орджонілідзе, а не “москалі”, як перекручує мою думку проімперське охвістя) пішов у наступ проти української мови і відкинув соборний харківський правопис, бо він не сприяв задуманому Кремлем “зближенню мов”, то кремлівські “мовознавці” науково не обґрунтовували своїх дій. Чи були наукові підстави для скасування правопису, чи їх не було, Кремлеві було однаково, і він не відкривав з цього приводу дискусії. Усе, що не йшло в ногу з ідеєю створення єдиного соловецького народу треба було ліквідувати. І ліквідували.
  >
  > Але ліквідувати – мало. Треба і на майбутнє знищити ідею окремішности українців від “старших братів”. І для цього вжито потрібних заходів. Усі гуманітарні науки – історія, мовознавство, етнографія, літературознавство – спрепаровано у потрібному комуністичним босам дусі. У цьому дусі ішло викладання у школах усіх рівнів, з тим щоб наступні покоління науковців не змогли відродити істину, а розпиналися б за “істину”, зформовану кремлівськими терористами.
  >
  > За шістдесят років - від погрому українства в УССР до незалежности України - виховано кілька поколінь науковців, котрі засвоїли гуманітарні науки у кремлівській інтерпретації як істину в останній інстанції. Однак попри це накреслення, незалежна наукова еліта після 1991р. стала доходити правди, зфалшованої червоними фашистами. На цьому тлі зіткнулася ідеологія розуму з ідеологією п’ятої колони, яка мріяла про воскресіння з мертвих Соловецького Союзу. Свідомі адепти п’ятої колони пішли в бій проти викладання правдивоїї історії та проти відродження українских мовних норм. Бо як відродиш Соловецький лад, коли українці знатимуть правду про свою історію й мову? Тому потерпателі за минулим чинили й чинять опір відродженню істини. Поруч із свідомими проімперцями, на захист мовних норм, накинутих терором, стали виступати і зовсім не проімперці: ті, хто здобув освіту під зорями Кремля і повірив у фалшиві істини.
  >
  > Досліджуючи історію нашої мови, автор цих рядків висновив і опублікував свій висновок, що початкове “Є” у словах евнух, Европа, епископ, Евген, евангелія, тощо – це наслідок указу Петра І з 1709 р. про уніфікацію вимови в церквах України, “даби” не було “разлічія” (від М.-І.: див. відповідний матеріал на форумі "Українська мова"). Реакція п’ятої колони не забарилася. Науковці соловецької школи стали теоретично обґрунтовувати терористичну практику червоного Кремля, ще й покликаючись на Ю. Шевельова, визнавця саме соборного правопису. Мовляв, у процесі розвитку нашої живої мови (іншої до ХІХ ст. не було) мав місце процес появи протетичних приголосних, який за ближчих до нас часів зберігся лише у словах Єпископ, Євген, євангелія, Європа та ін.
  >
  > У схемі Шевельова ідеться про живу українську мову, а не про старослов’янську книжну. Фонетика книжних мов підлягає іншим законам ніж фонетика живих мов. На фонетиці книжних мов відбивались уподобання книжників, які вивчали ці мови для ритуальних відправ. Ці уподобання могли збігатися з рисами живих мов, а могли не збігатися і підлягали різним чинникам, в тому числі й приписам влади. Такі приписи мали місце. В Україні, наприклад, указ Петра І приписував книжній мові норми вимови. Ясна річ, що в підсовєтських підручниках ніколи не згадувано ні про указ Петра І, ні про Батуринський голокост, ні про терористичну (бо незгодних розстрілювано) заборону літери “Ґ” совєтською владою. Приписи влади мали прямий вплив на розвиток фонетики живих мов. Чи ж не вплинула на фонетичну структуру української - тепер уже літературної - мови заборона літери-звуку “Ґ”? Чи чули ми протягом 60-тьох років перед 1991 р. цей звук з уст інтелігенції, яка була єдиним носієм літературної мови? То як можна вилучати з чинників впливу на розвиток мов, приписи й заборони влади? Те, що ці чинники замовчувано “найпередовішою у світі” наукою, ще не значить, що вони не мали свого, і то вирішального, впливу на фонетику не лише книжної, а й живої мови, яка засвоювала лексику ритуальної книжної мови без змін.
  >
  > Розуміючи, як важко іноді особам, навченим псевдоістин, звільнитися від прищеплених освітою уявлянь про світ, історію, мову, тощо, автор цих рядків звертається до науковців, збитих з пантелику совєтською псевдонаукою і пропагандою, із закликом глибше зосередитися над питаннями розвитку нашої мови, не минаючи ніже титли ніже тії коми. Не зайвим буде під цим оглядом згадати, що у РУСі УАН за редакцією А. Кримського, виданого 1924 р. ще до появи соборного правопису, наведено як українські слова евнух, Европа, евстахіїв канал, епарх, епітрахиль, геретик /єретик/. Лише вдумливо зіставивши усі “за” та “проти”, об’єктивний суд виносить справедливе рішення.
  >
  > Щождо свідомих адептів п’ятої колони, то вони жодній логіці не підвладні. Їхня зброя: перекручення і підтасовка фактів, а також аргументи ad hominem. Коли полеміст плюс до своїх теоретичних доказів вішає на опонента та його погляди дискримінаційні ярлики (як це робила “голобельна” критика часів СССР), то тут і сліпому ясно, до якої категорії науковців цей “муж науки” належить. Додати треба, що адепти кремлівськтх терористів послуговуються нашою мовою лише для публікації опусів на захист від “націоналістів” соловецьких мовних норм. У побуті і в процесі мислення ці науковці неукраїномовні, про що свідчить їхня любов до “двомовної” лексики. У їхніх доводах фігурують слова “співпадати”, “вимагають додавання чого” замість “потребують”, “візьмемо”, де треба “візьмімо”, “протирічити” замість “суперечити”, “був знищений хто” замість “знищено кого”, неоковирне “непідйомний проект” замість “нереальний”, а також безграмотні вирази “стати в нагоді” замість “у пригоді”, “кидатися у вічі” (коли не йдеться про хижих птахів), і плюс до всього вони називають “чудовими” кастровані словники УССР, де нема слова “просвіта”, зате культивовано “общину”, “Ровно”, “Лубни”, “подУшку”, “гарАзди”.
  >
  > До мовних екскрементів таких “жерців науки”, пойнятих носталгією за мертвим Соловецьким Союзом, нормальний науковець має ставитися згідно з дещо зміненими словами російського поета Пушкіна:
  > Хвалу и клевету приемли равнодушно
  > И не оспаривай імперських холуїв!
  >
  > Це найслушніша порада для всіх, приречених покликом Совісти шукати істини. Статтю ж цю написано для молодого покоління, щоб воно бачило, хто є хто в колонауковому просторі України.
  >
  > ^*) Зберігаємо правопис автора
  
  Святослав Караванський пише:
  > НАУКОВА П’ЯТА КОЛОНА – НЕСВІДОМА І СВІДОМА*
  >
  > Коли комуністичний Кремль (Сталін, Мікоян, Каганович, Орджонілідзе, а не “москалі”, як перекручує мою думку проімперське охвістя) пішов у наступ проти української мови і відкинув соборний харківський правопис, бо він не сприяв задуманому Кремлем “зближенню мов”, то кремлівські “мовознавці” науково не обґрунтовували своїх дій. Чи були наукові підстави для скасування правопису, чи їх не було, Кремлеві було однаково, і він не відкривав з цього приводу дискусії. Усе, що не йшло в ногу з ідеєю створення єдиного соловецького народу треба було ліквідувати. І ліквідували.
  >
  > Але ліквідувати – мало. Треба і на майбутнє знищити ідею окремішности українців від “старших братів”. І для цього вжито потрібних заходів. Усі гуманітарні науки – історія, мовознавство, етнографія, літературознавство – спрепаровано у потрібному комуністичним босам дусі. У цьому дусі ішло викладання у школах усіх рівнів, з тим щоб наступні покоління науковців не змогли відродити істину, а розпиналися б за “істину”, зформовану кремлівськими терористами.
  >
  > За шістдесят років - від погрому українства в УССР до незалежности України - виховано кілька поколінь науковців, котрі засвоїли гуманітарні науки у кремлівській інтерпретації як істину в останній інстанції. Однак попри це накреслення, незалежна наукова еліта після 1991р. стала доходити правди, зфалшованої червоними фашистами. На цьому тлі зіткнулася ідеологія розуму з ідеологією п’ятої колони, яка мріяла про воскресіння з мертвих Соловецького Союзу. Свідомі адепти п’ятої колони пішли в бій проти викладання правдивоїї історії та проти відродження українских мовних норм. Бо як відродиш Соловецький лад, коли українці знатимуть правду про свою історію й мову? Тому потерпателі за минулим чинили й чинять опір відродженню істини. Поруч із свідомими проімперцями, на захист мовних норм, накинутих терором, стали виступати і зовсім не проімперці: ті, хто здобув освіту під зорями Кремля і повірив у фалшиві істини.
  >
  > Досліджуючи історію нашої мови, автор цих рядків висновив і опублікував свій висновок, що початкове “Є” у словах евнух, Европа, епископ, Евген, евангелія, тощо – це наслідок указу Петра І з 1709 р. про уніфікацію вимови в церквах України, “даби” не було “разлічія” (від М.-І.: див. відповідний матеріал на форумі "Українська мова"). Реакція п’ятої колони не забарилася. Науковці соловецької школи стали теоретично обґрунтовувати терористичну практику червоного Кремля, ще й покликаючись на Ю. Шевельова, визнавця саме соборного правопису. Мовляв, у процесі розвитку нашої живої мови (іншої до ХІХ ст. не було) мав місце процес появи протетичних приголосних, який за ближчих до нас часів зберігся лише у словах Єпископ, Євген, євангелія, Європа та ін.
  >
  > У схемі Шевельова ідеться про живу українську мову, а не про старослов’янську книжну. Фонетика книжних мов підлягає іншим законам ніж фонетика живих мов. На фонетиці книжних мов відбивались уподобання книжників, які вивчали ці мови для ритуальних відправ. Ці уподобання могли збігатися з рисами живих мов, а могли не збігатися і підлягали різним чинникам, в тому числі й приписам влади. Такі приписи мали місце. В Україні, наприклад, указ Петра І приписував книжній мові норми вимови. Ясна річ, що в підсовєтських підручниках ніколи не згадувано ні про указ Петра І, ні про Батуринський голокост, ні про терористичну (бо незгодних розстрілювано) заборону літери “Ґ” совєтською владою. Приписи влади мали прямий вплив на розвиток фонетики живих мов. Чи ж не вплинула на фонетичну структуру української - тепер уже літературної - мови заборона літери-звуку “Ґ”? Чи чули ми протягом 60-тьох років перед 1991 р. цей звук з уст інтелігенції, яка була єдиним носієм літературної мови? То як можна вилучати з чинників впливу на розвиток мов, приписи й заборони влади? Те, що ці чинники замовчувано “найпередовішою у світі” наукою, ще не значить, що вони не мали свого, і то вирішального, впливу на фонетику не лише книжної, а й живої мови, яка засвоювала лексику ритуальної книжної мови без змін.
  >
  > Розуміючи, як важко іноді особам, навченим псевдоістин, звільнитися від прищеплених освітою уявлянь про світ, історію, мову, тощо, автор цих рядків звертається до науковців, збитих з пантелику совєтською псевдонаукою і пропагандою, із закликом глибше зосередитися над питаннями розвитку нашої мови, не минаючи ніже титли ніже тії коми. Не зайвим буде під цим оглядом згадати, що у РУСі УАН за редакцією А. Кримського, виданого 1924 р. ще до появи соборного правопису, наведено як українські слова евнух, Европа, евстахіїв канал, епарх, епітрахиль, геретик /єретик/. Лише вдумливо зіставивши усі “за” та “проти”, об’єктивний суд виносить справедливе рішення.
  >
  > Щождо свідомих адептів п’ятої колони, то вони жодній логіці не підвладні. Їхня зброя: перекручення і підтасовка фактів, а також аргументи ad hominem. Коли полеміст плюс до своїх теоретичних доказів вішає на опонента та його погляди дискримінаційні ярлики (як це робила “голобельна” критика часів СССР), то тут і сліпому ясно, до якої категорії науковців цей “муж науки” належить. Додати треба, що адепти кремлівськтх терористів послуговуються нашою мовою лише для публікації опусів на захист від “націоналістів” соловецьких мовних норм. У побуті і в процесі мислення ці науковці неукраїномовні, про що свідчить їхня любов до “двомовної” лексики. У їхніх доводах фігурують слова “співпадати”, “вимагають додавання чого” замість “потребують”, “візьмемо”, де треба “візьмімо”, “протирічити” замість “суперечити”, “був знищений хто” замість “знищено кого”, неоковирне “непідйомний проект” замість “нереальний”, а також безграмотні вирази “стати в нагоді” замість “у пригоді”, “кидатися у вічі” (коли не йдеться про хижих птахів), і плюс до всього вони називають “чудовими” кастровані словники УССР, де нема слова “просвіта”, зате культивовано “общину”, “Ровно”, “Лубни”, “подУшку”, “гарАзди”.
  >
  > До мовних екскрементів таких “жерців науки”, пойнятих носталгією за мертвим Соловецьким Союзом, нормальний науковець має ставитися згідно з дещо зміненими словами російського поета Пушкіна:
  > Хвалу и клевету приемли равнодушно
  > И не оспаривай імперських холуїв!
  >
  > Це найслушніша порада для всіх, приречених покликом Совісти шукати істини. Статтю ж цю написано для молодого покоління, щоб воно бачило, хто є хто в колонауковому просторі України.
  >
  > ^*) Зберігаємо правопис автора
  
  Святослав Караванський пише:
  > НАУКОВА П’ЯТА КОЛОНА – НЕСВІДОМА І СВІДОМА*
  >
  > Коли комуністичний Кремль (Сталін, Мікоян, Каганович, Орджонілідзе, а не “москалі”, як перекручує мою думку проімперське охвістя) пішов у наступ проти української мови і відкинув соборний харківський правопис, бо він не сприяв задуманому Кремлем “зближенню мов”, то кремлівські “мовознавці” науково не обґрунтовували своїх дій. Чи були наукові підстави для скасування правопису, чи їх не було, Кремлеві було однаково, і він не відкривав з цього приводу дискусії. Усе, що не йшло в ногу з ідеєю створення єдиного соловецького народу треба було ліквідувати. І ліквідували.
  >
  > Але ліквідувати – мало. Треба і на майбутнє знищити ідею окремішности українців від “старших братів”. І для цього вжито потрібних заходів. Усі гуманітарні науки – історія, мовознавство, етнографія, літературознавство – спрепаровано у потрібному комуністичним босам дусі. У цьому дусі ішло викладання у школах усіх рівнів, з тим щоб наступні покоління науковців не змогли відродити істину, а розпиналися б за “істину”, зформовану кремлівськими терористами.
  >
  > За шістдесят років - від погрому українства в УССР до незалежности України - виховано кілька поколінь науковців, котрі засвоїли гуманітарні науки у кремлівській інтерпретації як істину в останній інстанції. Однак попри це накреслення, незалежна наукова еліта після 1991р. стала доходити правди, зфалшованої червоними фашистами. На цьому тлі зіткнулася ідеологія розуму з ідеологією п’ятої колони, яка мріяла про воскресіння з мертвих Соловецького Союзу. Свідомі адепти п’ятої колони пішли в бій проти викладання правдивоїї історії та проти відродження українских мовних норм. Бо як відродиш Соловецький лад, коли українці знатимуть правду про свою історію й мову? Тому потерпателі за минулим чинили й чинять опір відродженню істини. Поруч із свідомими проімперцями, на захист мовних норм, накинутих терором, стали виступати і зовсім не проімперці: ті, хто здобув освіту під зорями Кремля і повірив у фалшиві істини.
  >
  > Досліджуючи історію нашої мови, автор цих рядків висновив і опублікував свій висновок, що початкове “Є” у словах евнух, Европа, епископ, Евген, евангелія, тощо – це наслідок указу Петра І з 1709 р. про уніфікацію вимови в церквах України, “даби” не було “разлічія” (від М.-І.: див. відповідний матеріал на форумі "Українська мова"). Реакція п’ятої колони не забарилася. Науковці соловецької школи стали теоретично обґрунтовувати терористичну практику червоного Кремля, ще й покликаючись на Ю. Шевельова, визнавця саме соборного правопису. Мовляв, у процесі розвитку нашої живої мови (іншої до ХІХ ст. не було) мав місце процес появи протетичних приголосних, який за ближчих до нас часів зберігся лише у словах Єпископ, Євген, євангелія, Європа та ін.
  >
  > У схемі Шевельова ідеться про живу українську мову, а не про старослов’янську книжну. Фонетика книжних мов підлягає іншим законам ніж фонетика живих мов. На фонетиці книжних мов відбивались уподобання книжників, які вивчали ці мови для ритуальних відправ. Ці уподобання могли збігатися з рисами живих мов, а могли не збігатися і підлягали різним чинникам, в тому числі й приписам влади. Такі приписи мали місце. В Україні, наприклад, указ Петра І приписував книжній мові норми вимови. Ясна річ, що в підсовєтських підручниках ніколи не згадувано ні про указ Петра І, ні про Батуринський голокост, ні про терористичну (бо незгодних розстрілювано) заборону літери “Ґ” совєтською владою. Приписи влади мали прямий вплив на розвиток фонетики живих мов. Чи ж не вплинула на фонетичну структуру української - тепер уже літературної - мови заборона літери-звуку “Ґ”? Чи чули ми протягом 60-тьох років перед 1991 р. цей звук з уст інтелігенції, яка була єдиним носієм літературної мови? То як можна вилучати з чинників впливу на розвиток мов, приписи й заборони влади? Те, що ці чинники замовчувано “найпередовішою у світі” наукою, ще не значить, що вони не мали свого, і то вирішального, впливу на фонетику не лише книжної, а й живої мови, яка засвоювала лексику ритуальної книжної мови без змін.
  >
  > Розуміючи, як важко іноді особам, навченим псевдоістин, звільнитися від прищеплених освітою уявлянь про світ, історію, мову, тощо, автор цих рядків звертається до науковців, збитих з пантелику совєтською псевдонаукою і пропагандою, із закликом глибше зосередитися над питаннями розвитку нашої мови, не минаючи ніже титли ніже тії коми. Не зайвим буде під цим оглядом згадати, що у РУСі УАН за редакцією А. Кримського, виданого 1924 р. ще до появи соборного правопису, наведено як українські слова евнух, Европа, евстахіїв канал, епарх, епітрахиль, геретик /єретик/. Лише вдумливо зіставивши усі “за” та “проти”, об’єктивний суд виносить справедливе рішення.
  >
  > Щождо свідомих адептів п’ятої колони, то вони жодній логіці не підвладні. Їхня зброя: перекручення і підтасовка фактів, а також аргументи ad hominem. Коли полеміст плюс до своїх теоретичних доказів вішає на опонента та його погляди дискримінаційні ярлики (як це робила “голобельна” критика часів СССР), то тут і сліпому ясно, до якої категорії науковців цей “муж науки” належить. Додати треба, що адепти кремлівськтх терористів послуговуються нашою мовою лише для публікації опусів на захист від “націоналістів” соловецьких мовних норм. У побуті і в процесі мислення ці науковці неукраїномовні, про що свідчить їхня любов до “двомовної” лексики. У їхніх доводах фігурують слова “співпадати”, “вимагають додавання чого” замість “потребують”, “візьмемо”, де треба “візьмімо”, “протирічити” замість “суперечити”, “був знищений хто” замість “знищено кого”, неоковирне “непідйомний проект” замість “нереальний”, а також безграмотні вирази “стати в нагоді” замість “у пригоді”, “кидатися у вічі” (коли не йдеться про хижих птахів), і плюс до всього вони називають “чудовими” кастровані словники УССР, де нема слова “просвіта”, зате культивовано “общину”, “Ровно”, “Лубни”, “подУшку”, “гарАзди”.
  >
  > До мовних екскрементів таких “жерців науки”, пойнятих носталгією за мертвим Соловецьким Союзом, нормальний науковець має ставитися згідно з дещо зміненими словами російського поета Пушкіна:
  > Хвалу и клевету приемли равнодушно
  > И не оспаривай імперських холуїв!
  >
  > Це найслушніша порада для всіх, приречених покликом Совісти шукати істини. Статтю ж цю написано для молодого покоління, щоб воно бачило, хто є хто в колонауковому просторі України.
  >
  > ^*) Зберігаємо правопис автора
  
  Святослав Караванський пише:
  > НАУКОВА П’ЯТА КОЛОНА – НЕСВІДОМА І СВІДОМА*
  >
  > Коли комуністичний Кремль (Сталін, Мікоян, Каганович, Орджонілідзе, а не “москалі”, як перекручує мою думку проімперське охвістя) пішов у наступ проти української мови і відкинув соборний харківський правопис, бо він не сприяв задуманому Кремлем “зближенню мов”, то кремлівські “мовознавці” науково не обґрунтовували своїх дій. Чи були наукові підстави для скасування правопису, чи їх не було, Кремлеві було однаково, і він не відкривав з цього приводу дискусії. Усе, що не йшло в ногу з ідеєю створення єдиного соловецького народу треба було ліквідувати. І ліквідували.
  >
  > Але ліквідувати – мало. Треба і на майбутнє знищити ідею окремішности українців від “старших братів”. І для цього вжито потрібних заходів. Усі гуманітарні науки – історія, мовознавство, етнографія, літературознавство – спрепаровано у потрібному комуністичним босам дусі. У цьому дусі ішло викладання у школах усіх рівнів, з тим щоб наступні покоління науковців не змогли відродити істину, а розпиналися б за “істину”, зформовану кремлівськими терористами.
  >
  > За шістдесят років - від погрому українства в УССР до незалежности України - виховано кілька поколінь науковців, котрі засвоїли гуманітарні науки у кремлівській інтерпретації як істину в останній інстанції. Однак попри це накреслення, незалежна наукова еліта після 1991р. стала доходити правди, зфалшованої червоними фашистами. На цьому тлі зіткнулася ідеологія розуму з ідеологією п’ятої колони, яка мріяла про воскресіння з мертвих Соловецького Союзу. Свідомі адепти п’ятої колони пішли в бій проти викладання правдивоїї історії та проти відродження українских мовних норм. Бо як відродиш Соловецький лад, коли українці знатимуть правду про свою історію й мову? Тому потерпателі за минулим чинили й чинять опір відродженню істини. Поруч із свідомими проімперцями, на захист мовних норм, накинутих терором, стали виступати і зовсім не проімперці: ті, хто здобув освіту під зорями Кремля і повірив у фалшиві істини.
  >
  > Досліджуючи історію нашої мови, автор цих рядків висновив і опублікував свій висновок, що початкове “Є” у словах евнух, Европа, епископ, Евген, евангелія, тощо – це наслідок указу Петра І з 1709 р. про уніфікацію вимови в церквах України, “даби” не було “разлічія” (від М.-І.: див. відповідний матеріал на форумі "Українська мова"). Реакція п’ятої колони не забарилася. Науковці соловецької школи стали теоретично обґрунтовувати терористичну практику червоного Кремля, ще й покликаючись на Ю. Шевельова, визнавця саме соборного правопису. Мовляв, у процесі розвитку нашої живої мови (іншої до ХІХ ст. не було) мав місце процес появи протетичних приголосних, який за ближчих до нас часів зберігся лише у словах Єпископ, Євген, євангелія, Європа та ін.
  >
  > У схемі Шевельова ідеться про живу українську мову, а не про старослов’янську книжну. Фонетика книжних мов підлягає іншим законам ніж фонетика живих мов. На фонетиці книжних мов відбивались уподобання книжників, які вивчали ці мови для ритуальних відправ. Ці уподобання могли збігатися з рисами живих мов, а могли не збігатися і підлягали різним чинникам, в тому числі й приписам влади. Такі приписи мали місце. В Україні, наприклад, указ Петра І приписував книжній мові норми вимови. Ясна річ, що в підсовєтських підручниках ніколи не згадувано ні про указ Петра І, ні про Батуринський голокост, ні про терористичну (бо незгодних розстрілювано) заборону літери “Ґ” совєтською владою. Приписи влади мали прямий вплив на розвиток фонетики живих мов. Чи ж не вплинула на фонетичну структуру української - тепер уже літературної - мови заборона літери-звуку “Ґ”? Чи чули ми протягом 60-тьох років перед 1991 р. цей звук з уст інтелігенції, яка була єдиним носієм літературної мови? То як можна вилучати з чинників впливу на розвиток мов, приписи й заборони влади? Те, що ці чинники замовчувано “найпередовішою у світі” наукою, ще не значить, що вони не мали свого, і то вирішального, впливу на фонетику не лише книжної, а й живої мови, яка засвоювала лексику ритуальної книжної мови без змін.
  >
  > Розуміючи, як важко іноді особам, навченим псевдоістин, звільнитися від прищеплених освітою уявлянь про світ, історію, мову, тощо, автор цих рядків звертається до науковців, збитих з пантелику совєтською псевдонаукою і пропагандою, із закликом глибше зосередитися над питаннями розвитку нашої мови, не минаючи ніже титли ніже тії коми. Не зайвим буде під цим оглядом згадати, що у РУСі УАН за редакцією А. Кримського, виданого 1924 р. ще до появи соборного правопису, наведено як українські слова евнух, Европа, евстахіїв канал, епарх, епітрахиль, геретик /єретик/. Лише вдумливо зіставивши усі “за” та “проти”, об’єктивний суд виносить справедливе рішення.
  >
  > Щождо свідомих адептів п’ятої колони, то вони жодній логіці не підвладні. Їхня зброя: перекручення і підтасовка фактів, а також аргументи ad hominem. Коли полеміст плюс до своїх теоретичних доказів вішає на опонента та його погляди дискримінаційні ярлики (як це робила “голобельна” критика часів СССР), то тут і сліпому ясно, до якої категорії науковців цей “муж науки” належить. Додати треба, що адепти кремлівськтх терористів послуговуються нашою мовою лише для публікації опусів на захист від “націоналістів” соловецьких мовних норм. У побуті і в процесі мислення ці науковці неукраїномовні, про що свідчить їхня любов до “двомовної” лексики. У їхніх доводах фігурують слова “співпадати”, “вимагають додавання чого” замість “потребують”, “візьмемо”, де треба “візьмімо”, “протирічити” замість “суперечити”, “був знищений хто” замість “знищено кого”, неоковирне “непідйомний проект” замість “нереальний”, а також безграмотні вирази “стати в нагоді” замість “у пригоді”, “кидатися у вічі” (коли не йдеться про хижих птахів), і плюс до всього вони називають “чудовими” кастровані словники УССР, де нема слова “просвіта”, зате культивовано “общину”, “Ровно”, “Лубни”, “подУшку”, “гарАзди”.
  >
  > До мовних екскрементів таких “жерців науки”, пойнятих носталгією за мертвим Соловецьким Союзом, нормальний науковець має ставитися згідно з дещо зміненими словами російського поета Пушкіна:
  > Хвалу и клевету приемли равнодушно
  > И не оспаривай імперських холуїв!
  >
  > Це найслушніша порада для всіх, приречених покликом Совісти шукати істини. Статтю ж цю написано для молодого покоління, щоб воно бачило, хто є хто в колонауковому просторі України.
  >
  > ^*) Зберігаємо правопис автора
  
  Святослав Караванський пише:
  > НАУКОВА П’ЯТА КОЛОНА – НЕСВІДОМА І СВІДОМА*
  >
  > Коли комуністичний Кремль (Сталін, Мікоян, Каганович, Орджонілідзе, а не “москалі”, як перекручує мою думку проімперське охвістя) пішов у наступ проти української мови і відкинув соборний харківський правопис, бо він не сприяв задуманому Кремлем “зближенню мов”, то кремлівські “мовознавці” науково не обґрунтовували своїх дій. Чи були наукові підстави для скасування правопису, чи їх не було, Кремлеві було однаково, і він не відкривав з цього приводу дискусії. Усе, що не йшло в ногу з ідеєю створення єдиного соловецького народу треба було ліквідувати. І ліквідували.
  >
  > Але ліквідувати – мало. Треба і на майбутнє знищити ідею окремішности українців від “старших братів”. І для цього вжито потрібних заходів. Усі гуманітарні науки – історія, мовознавство, етнографія, літературознавство – спрепаровано у потрібному комуністичним босам дусі. У цьому дусі ішло викладання у школах усіх рівнів, з тим щоб наступні покоління науковців не змогли відродити істину, а розпиналися б за “істину”, зформовану кремлівськими терористами.
  >
  > За шістдесят років - від погрому українства в УССР до незалежности України - виховано кілька поколінь науковців, котрі засвоїли гуманітарні науки у кремлівській інтерпретації як істину в останній інстанції. Однак попри це накреслення, незалежна наукова еліта після 1991р. стала доходити правди, зфалшованої червоними фашистами. На цьому тлі зіткнулася ідеологія розуму з ідеологією п’ятої колони, яка мріяла про воскресіння з мертвих Соловецького Союзу. Свідомі адепти п’ятої колони пішли в бій проти викладання правдивоїї історії та проти відродження українских мовних норм. Бо як відродиш Соловецький лад, коли українці знатимуть правду про свою історію й мову? Тому потерпателі за минулим чинили й чинять опір відродженню істини. Поруч із свідомими проімперцями, на захист мовних норм, накинутих терором, стали виступати і зовсім не проімперці: ті, хто здобув освіту під зорями Кремля і повірив у фалшиві істини.
  >
  > Досліджуючи історію нашої мови, автор цих рядків висновив і опублікував свій висновок, що початкове “Є” у словах евнух, Европа, епископ, Евген, евангелія, тощо – це наслідок указу Петра І з 1709 р. про уніфікацію вимови в церквах України, “даби” не було “разлічія” (від М.-І.: див. відповідний матеріал на форумі "Українська мова"). Реакція п’ятої колони не забарилася. Науковці соловецької школи стали теоретично обґрунтовувати терористичну практику червоного Кремля, ще й покликаючись на Ю. Шевельова, визнавця саме соборного правопису. Мовляв, у процесі розвитку нашої живої мови (іншої до ХІХ ст. не було) мав місце процес появи протетичних приголосних, який за ближчих до нас часів зберігся лише у словах Єпископ, Євген, євангелія, Європа та ін.
  >
  > У схемі Шевельова ідеться про живу українську мову, а не про старослов’янську книжну. Фонетика книжних мов підлягає іншим законам ніж фонетика живих мов. На фонетиці книжних мов відбивались уподобання книжників, які вивчали ці мови для ритуальних відправ. Ці уподобання могли збігатися з рисами живих мов, а могли не збігатися і підлягали різним чинникам, в тому числі й приписам влади. Такі приписи мали місце. В Україні, наприклад, указ Петра І приписував книжній мові норми вимови. Ясна річ, що в підсовєтських підручниках ніколи не згадувано ні про указ Петра І, ні про Батуринський голокост, ні про терористичну (бо незгодних розстрілювано) заборону літери “Ґ” совєтською владою. Приписи влади мали прямий вплив на розвиток фонетики живих мов. Чи ж не вплинула на фонетичну структуру української - тепер уже літературної - мови заборона літери-звуку “Ґ”? Чи чули ми протягом 60-тьох років перед 1991 р. цей звук з уст інтелігенції, яка була єдиним носієм літературної мови? То як можна вилучати з чинників впливу на розвиток мов, приписи й заборони влади? Те, що ці чинники замовчувано “найпередовішою у світі” наукою, ще не значить, що вони не мали свого, і то вирішального, впливу на фонетику не лише книжної, а й живої мови, яка засвоювала лексику ритуальної книжної мови без змін.
  >
  > Розуміючи, як важко іноді особам, навченим псевдоістин, звільнитися від прищеплених освітою уявлянь про світ, історію, мову, тощо, автор цих рядків звертається до науковців, збитих з пантелику совєтською псевдонаукою і пропагандою, із закликом глибше зосередитися над питаннями розвитку нашої мови, не минаючи ніже титли ніже тії коми. Не зайвим буде під цим оглядом згадати, що у РУСі УАН за редакцією А. Кримського, виданого 1924 р. ще до появи соборного правопису, наведено як українські слова евнух, Европа, евстахіїв канал, епарх, епітрахиль, геретик /єретик/. Лише вдумливо зіставивши усі “за” та “проти”, об’єктивний суд виносить справедливе рішення.
  >
  > Щождо свідомих адептів п’ятої колони, то вони жодній логіці не підвладні. Їхня зброя: перекручення і підтасовка фактів, а також аргументи ad hominem. Коли полеміст плюс до своїх теоретичних доказів вішає на опонента та його погляди дискримінаційні ярлики (як це робила “голобельна” критика часів СССР), то тут і сліпому ясно, до якої категорії науковців цей “муж науки” належить. Додати треба, що адепти кремлівськтх терористів послуговуються нашою мовою лише для публікації опусів на захист від “націоналістів” соловецьких мовних норм. У побуті і в процесі мислення ці науковці неукраїномовні, про що свідчить їхня любов до “двомовної” лексики. У їхніх доводах фігурують слова “співпадати”, “вимагають додавання чого” замість “потребують”, “візьмемо”, де треба “візьмімо”, “протирічити” замість “суперечити”, “був знищений хто” замість “знищено кого”, неоковирне “непідйомний проект” замість “нереальний”, а також безграмотні вирази “стати в нагоді” замість “у пригоді”, “кидатися у вічі” (коли не йдеться про хижих птахів), і плюс до всього вони називають “чудовими” кастровані словники УССР, де нема слова “просвіта”, зате культивовано “общину”, “Ровно”, “Лубни”, “подУшку”, “гарАзди”.
  >
  > До мовних екскрементів таких “жерців науки”, пойнятих носталгією за мертвим Соловецьким Союзом, нормальний науковець має ставитися згідно з дещо зміненими словами російського поета Пушкіна:
  > Хвалу и клевету приемли равнодушно
  > И не оспаривай імперських холуїв!
  >
  > Це найслушніша порада для всіх, приречених покликом Совісти шукати істини. Статтю ж цю написано для молодого покоління, щоб воно бачило, хто є хто в колонауковому просторі України.
  >
  > ^*) Зберігаємо правопис автора
  
  Святослав Караванський пише:
  > НАУКОВА П’ЯТА КОЛОНА – НЕСВІДОМА І СВІДОМА*
  >
  > Коли комуністичний Кремль (Сталін, Мікоян, Каганович, Орджонілідзе, а не “москалі”, як перекручує мою думку проімперське охвістя) пішов у наступ проти української мови і відкинув соборний харківський правопис, бо він не сприяв задуманому Кремлем “зближенню мов”, то кремлівські “мовознавці” науково не обґрунтовували своїх дій. Чи були наукові підстави для скасування правопису, чи їх не було, Кремлеві було однаково, і він не відкривав з цього приводу дискусії. Усе, що не йшло в ногу з ідеєю створення єдиного соловецького народу треба було ліквідувати. І ліквідували.
  >
  > Але ліквідувати – мало. Треба і на майбутнє знищити ідею окремішности українців від “старших братів”. І для цього вжито потрібних заходів. Усі гуманітарні науки – історія, мовознавство, етнографія, літературознавство – спрепаровано у потрібному комуністичним босам дусі. У цьому дусі ішло викладання у школах усіх рівнів, з тим щоб наступні покоління науковців не змогли відродити істину, а розпиналися б за “істину”, зформовану кремлівськими терористами.
  >
  > За шістдесят років - від погрому українства в УССР до незалежности України - виховано кілька поколінь науковців, котрі засвоїли гуманітарні науки у кремлівській інтерпретації як істину в останній інстанції. Однак попри це накреслення, незалежна наукова еліта після 1991р. стала доходити правди, зфалшованої червоними фашистами. На цьому тлі зіткнулася ідеологія розуму з ідеологією п’ятої колони, яка мріяла про воскресіння з мертвих Соловецького Союзу. Свідомі адепти п’ятої колони пішли в бій проти викладання правдивоїї історії та проти відродження українских мовних норм. Бо як відродиш Соловецький лад, коли українці знатимуть правду про свою історію й мову? Тому потерпателі за минулим чинили й чинять опір відродженню істини. Поруч із свідомими проімперцями, на захист мовних норм, накинутих терором, стали виступати і зовсім не проімперці: ті, хто здобув освіту під зорями Кремля і повірив у фалшиві істини.
  >
  > Досліджуючи історію нашої мови, автор цих рядків висновив і опублікував свій висновок, що початкове “Є” у словах евнух, Европа, епископ, Евген, евангелія, тощо – це наслідок указу Петра І з 1709 р. про уніфікацію вимови в церквах України, “даби” не було “разлічія” (від М.-І.: див. відповідний матеріал на форумі "Українська мова"). Реакція п’ятої колони не забарилася. Науковці соловецької школи стали теоретично обґрунтовувати терористичну практику червоного Кремля, ще й покликаючись на Ю. Шевельова, визнавця саме соборного правопису. Мовляв, у процесі розвитку нашої живої мови (іншої до ХІХ ст. не було) мав місце процес появи протетичних приголосних, який за ближчих до нас часів зберігся лише у словах Єпископ, Євген, євангелія, Європа та ін.
  >
  > У схемі Шевельова ідеться про живу українську мову, а не про старослов’янську книжну. Фонетика книжних мов підлягає іншим законам ніж фонетика живих мов. На фонетиці книжних мов відбивались уподобання книжників, які вивчали ці мови для ритуальних відправ. Ці уподобання могли збігатися з рисами живих мов, а могли не збігатися і підлягали різним чинникам, в тому числі й приписам влади. Такі приписи мали місце. В Україні, наприклад, указ Петра І приписував книжній мові норми вимови. Ясна річ, що в підсовєтських підручниках ніколи не згадувано ні про указ Петра І, ні про Батуринський голокост, ні про терористичну (бо незгодних розстрілювано) заборону літери “Ґ” совєтською владою. Приписи влади мали прямий вплив на розвиток фонетики живих мов. Чи ж не вплинула на фонетичну структуру української - тепер уже літературної - мови заборона літери-звуку “Ґ”? Чи чули ми протягом 60-тьох років перед 1991 р. цей звук з уст інтелігенції, яка була єдиним носієм літературної мови? То як можна вилучати з чинників впливу на розвиток мов, приписи й заборони влади? Те, що ці чинники замовчувано “найпередовішою у світі” наукою, ще не значить, що вони не мали свого, і то вирішального, впливу на фонетику не лише книжної, а й живої мови, яка засвоювала лексику ритуальної книжної мови без змін.
  >
  > Розуміючи, як важко іноді особам, навченим псевдоістин, звільнитися від прищеплених освітою уявлянь про світ, історію, мову, тощо, автор цих рядків звертається до науковців, збитих з пантелику совєтською псевдонаукою і пропагандою, із закликом глибше зосередитися над питаннями розвитку нашої мови, не минаючи ніже титли ніже тії коми. Не зайвим буде під цим оглядом згадати, що у РУСі УАН за редакцією А. Кримського, виданого 1924 р. ще до появи соборного правопису, наведено як українські слова евнух, Европа, евстахіїв канал, епарх, епітрахиль, геретик /єретик/. Лише вдумливо зіставивши усі “за” та “проти”, об’єктивний суд виносить справедливе рішення.
  >
  > Щождо свідомих адептів п’ятої колони, то вони жодній логіці не підвладні. Їхня зброя: перекручення і підтасовка фактів, а також аргументи ad hominem. Коли полеміст плюс до своїх теоретичних доказів вішає на опонента та його погляди дискримінаційні ярлики (як це робила “голобельна” критика часів СССР), то тут і сліпому ясно, до якої категорії науковців цей “муж науки” належить. Додати треба, що адепти кремлівськтх терористів послуговуються нашою мовою лише для публікації опусів на захист від “націоналістів” соловецьких мовних норм. У побуті і в процесі мислення ці науковці неукраїномовні, про що свідчить їхня любов до “двомовної” лексики. У їхніх доводах фігурують слова “співпадати”, “вимагають додавання чого” замість “потребують”, “візьмемо”, де треба “візьмімо”, “протирічити” замість “суперечити”, “був знищений хто” замість “знищено кого”, неоковирне “непідйомний проект” замість “нереальний”, а також безграмотні вирази “стати в нагоді” замість “у пригоді”, “кидатися у вічі” (коли не йдеться про хижих птахів), і плюс до всього вони називають “чудовими” кастровані словники УССР, де нема слова “просвіта”, зате культивовано “общину”, “Ровно”, “Лубни”, “подУшку”, “гарАзди”.
  >
  > До мовних екскрементів таких “жерців науки”, пойнятих носталгією за мертвим Соловецьким Союзом, нормальний науковець має ставитися згідно з дещо зміненими словами російського поета Пушкіна:
  > Хвалу и клевету приемли равнодушно
  > И не оспаривай імперських холуїв!
  >
  > Це найслушніша порада для всіх, приречених покликом Совісти шукати істини. Статтю ж цю написано для молодого покоління, щоб воно бачило, хто є хто в колонауковому просторі України.
  >
  > ^*) Зберігаємо правопис автора
  
  Святослав Караванський пише:
  > НАУКОВА П’ЯТА КОЛОНА – НЕСВІДОМА І СВІДОМА*
  >
  > Коли комуністичний Кремль (Сталін, Мікоян, Каганович, Орджонілідзе, а не “москалі”, як перекручує мою думку проімперське охвістя) пішов у наступ проти української мови і відкинув соборний харківський правопис, бо він не сприяв задуманому Кремлем “зближенню мов”, то кремлівські “мовознавці” науково не обґрунтовували своїх дій. Чи були наукові підстави для скасування правопису, чи їх не було, Кремлеві було однаково, і він не відкривав з цього приводу дискусії. Усе, що не йшло в ногу з ідеєю створення єдиного соловецького народу треба було ліквідувати. І ліквідували.
  >
  > Але ліквідувати – мало. Треба і на майбутнє знищити ідею окремішности українців від “старших братів”. І для цього вжито потрібних заходів. Усі гуманітарні науки – історія, мовознавство, етнографія, літературознавство – спрепаровано у потрібному комуністичним босам дусі. У цьому дусі ішло викладання у школах усіх рівнів, з тим щоб наступні покоління науковців не змогли відродити істину, а розпиналися б за “істину”, зформовану кремлівськими терористами.
  >
  > За шістдесят років - від погрому українства в УССР до незалежности України - виховано кілька поколінь науковців, котрі засвоїли гуманітарні науки у кремлівській інтерпретації як істину в останній інстанції. Однак попри це накреслення, незалежна наукова еліта після 1991р. стала доходити правди, зфалшованої червоними фашистами. На цьому тлі зіткнулася ідеологія розуму з ідеологією п’ятої колони, яка мріяла про воскресіння з мертвих Соловецького Союзу. Свідомі адепти п’ятої колони пішли в бій проти викладання правдивоїї історії та проти відродження українских мовних норм. Бо як відродиш Соловецький лад, коли українці знатимуть правду про свою історію й мову? Тому потерпателі за минулим чинили й чинять опір відродженню істини. Поруч із свідомими проімперцями, на захист мовних норм, накинутих терором, стали виступати і зовсім не проімперці: ті, хто здобув освіту під зорями Кремля і повірив у фалшиві істини.
  >
  > Досліджуючи історію нашої мови, автор цих рядків висновив і опублікував свій висновок, що початкове “Є” у словах евнух, Европа, епископ, Евген, евангелія, тощо – це наслідок указу Петра І з 1709 р. про уніфікацію вимови в церквах України, “даби” не було “разлічія” (від М.-І.: див.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2007.03.17 | Pavlo Z.

    Ви неправі.

    Хоча б з огляду на те, що все життя пан Караванський поклав на олтар служінню Україні і не зламався в таборах. Його стаття різка, але ця різкість цілком виправдана - 1."обрізаки" української діяли без будь-якої вільної наукової дискусії, 2. у нього (на відміну від нас)просто не було можливості вивчити правила ведення наукових дискусій - 31 рік провів за гратами 3.стаття є криком громадянина, а не оцінкою науковця. Полеміка ПРО науку далеко не завжди є науковою дискусією.

  • 2007.03.19 | voyageur

    Re: совкове хамство!

    сябр пише:
    > п. Караванський мабуть, не знає, як ведеться НАУКОВА дискусія. І невже з-за бугра краще чути справжню українську мову? Доки емігранти будуть вчити нас мови?
    
    Вважаю хамством відбирати в діяспори право на українську мову.
    Пан Караванський ніколи не був духовим емігрантом.
    Вам може й здасться парадоксом, але саме з-за океану краще видно, як ви, сябри, по-совковому спотворюєте рідну мову й не помічаєте цього. Гніватися,коли вам кажуть правду- дурна звичка.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2007.03.19 | Сергій Вакуленко

      Друзі, схаменіться!

      Чи дасть щось корисне обмін "думками" в стилі:
      
      — Ти совок!
      — А ти гнилий еміґрант!
      
      Або:
      
      — Чи кожен совок винен, що він совок?
      — А чи кожен еміґрант кращий від совка?

• 2007.03.22 | Іван Сокира

  Re: Наукова п’ята колона – несвідома і свідома

  Як влучно. Завжди цікавило, чи автор реагуватиме на коментарі дописувачів. Браво!