04/08/2007 | Святослав Караванський

До мови з розумом Святослав Караванський

ЗА ВСЕОСЯЖНУ МОВНУ ПАЛІТРУ! ^*

Коли глянути в українські словники, видані до 1917 р., то можна подумати, що українська лексика досить обмежена у стилістичних нюансах. Так, словник Желехівського згадує лише кілька стилістичних шарів нашої лексики: евфемічний, іронічний, застарілий, образний, поетичний, тривіяльний і жартівливий. Словник Уманця і Спілки розрізняє вже трохи інший діяпазон стилістичних відтінків, виділяючи збірні, здрібнілі, книжні, пестливі, церковнослов'янські словесні одиниці, а також медичні та музичні терміни. Грінченко, лишивши нам один з найдовершеніших словників, не додає зовсім до тексту словника узагальнених стилістичних позначок. На підставі цих словників, можна дійти висновку, що українська мова бідна стилістично, бо ж словники не згадують вульгарної, дитячої, діялектної, жаргонної, лайливої, військової, релігійної, фамільярної, урочистої лексики, а також термінів біології, астрономії, філософії тощо. Але від мовознавчих праць самодіяльних ентузіястів годі вимагати більшого. Подякуймо їм і за те, що зроблено самовідданою працею. Таке було становище з нашими словниками до 1917 року. А що сталося після? На початку революції та радянської епохи словники дещо покращали стилістичну палітру нашої лексики. Наприклад, РУС УАН за редакцією А. Кримського пропонує стилістичні позначки майже для всіх різновидів лексики в тому числі й урочистої. Зате виникає інша проблема. Стилістична позначка для урочистої лексики є, а самої урочистої лексики у словнику нема. Той же РУС Кримського (а за ним і всі дальші РУСи), перекладаючи слово возвеличивать, обмежується лише формою звеличувати, а вживаного у нас урочисто возвеличувати не наводить. Не обходиться совєтська лексикографія і без анекдотів. Так, УРС АН УССР у шести томах наше слово глагол перекладає як російський глагол, не пояснюючи, що це не граматичний термін (тобто не дієслово). Такий неточний переклад може збити читача з пантелику. Насправді ж глагол – це урочистий відповідник до слова слово: “Читаєм Божії глаголи!...” (Т. Шевченко). Гляньмо ж на деякі з цих глаголів. ЗАСЯТИ чи ВОЗСІЯТИ? РУС А. Кримського слово воссиять перекладає як засяти. Пізніші РУСи додають до цього засіяти, засяяти. Чому така обмежена палітра? А наші ж колядники співають “...звізда ясна возсіяла...”. Слово запозичено із старослов'янської мови. Звідти ж запозичили його й росіяни. То чому ми не маємо права на старослов'янську спадщину, коли йдеться про урочисту лексику? Чи ж ця книжна мова прийшла на Північ не з Києва? Чи існує небезпека, що ми станемо вживати слово возсіяти, замість засіяти або зазоріти? Такої небезпеки нема: слово возсіяти має обмежену сферу вжитку, але таки належить до урочистої лексики. На те й існує у словниках позначка “ур.”, щоб відповідно характеризувати такі слова у мовному реєстрі. Слова із приростком воз-: возвеселити, возгласити, воздати, воззвати, вознестися, возстати тощо, полюбляв уживати Т. Шевченко для досягнення ефекту урочистости: “Послав на землю їм пророка. Святую правду возвістить!”. Але цих, перелічених тут слів у словниках нема. Чи ж може література обходитися без цього шару лексики, коли йдеться про якнайточніше відтворення явищ та подій життя? ПІДНЕСЕННЯ, ПІДІЙМАННЯ чи ВОЗНЕСІННЯ? На поставлене в попередніх рядках питання дають відповідь письменники. Справжній письменник не може обійтися без урочистої лексики, коли опис ситуації потребує саме таких засобів. І він уживає їх, дарма що каструвальна практика соловецького мовознавства вилучила цей шар лексики з активного словникового запасу нашої мови. Читаємо у творі радянського письменника: “...це нагадувало воскресіння мертвих і вознесіння їх з домовин...”. Слова вознесіння не наводить ні шеститомний УРС ні 11-титомний СУМ. А без нього, бач, і “вода не освятиться”. А як наші “незалежні” словники? Чи реєструють цю лексику, чи копіюють доробок офіцера Червоної армії Білодіда? ПРОМОВЛЯЄ чи ГЛАГОЛИТЬ? Старослов’янська спадщина багата на крилаті вирази, які пожвавлюють “пісне” буденне мовлення. Хто з нас не знає виразу ”устами малятка глаголить істина”? Частота вживання цього виразу у повсякденному мовленні урізала його урочисте звучання, а втім заміни у виразі дієслова глаголить на промовляє не спостережено. А раз так, то слово глаголати має право бути канонізованим серед лексики з обмеженою сферою вживання. ЗІРКА чи ЗОРЯ? Урочисту лексику не конче постачає нам старослов’янщина. Часом урочисте слово добирано з двох рівноправних синонімів. Слову зірка, наприклад, ми надаємо більш прозаїчного звучання, тоді як зоря звучить дещо піднесеніше: “...сині очі зорями цвітуть.” (В. Сосюра). “Зірками цвітуть” не скажеш. Так само, мандрівних артистів ми радше звемо мандрівними зорями, а не зірками. НАЙЩЕДРІШИЙ чи ПРЕЩЕДРИЙ? Піднесено-урочисту лексику творять ще приросток пре- та прислівник у ролі приростка все-. Форми всечесний, всесвітлий, прехороший, пресвятий, пренепорочний, прещедрий набувають від цих префіксів урочистого забарвлення: “Країно рідна! Хай тобі дощі несуть прещедру благостиню...!” (М. Рильський). Академіки з ласки Кремля ставилися до цих форм дещо поблажливіше і їм пощастило зайти до словників, хоч і тут проведено селекцію. Відомі літературі лексичні одиниці пребезумний, преласкавий, пренеповинний, пречесний не сподобилися бути присутніми ні в шеститомному УРСі ні в 11-титомному РУСі.

* * *

Прочитавши про нехтування нашої урочистої лексики в минулому, не один читач подумає: “Чи не слід тепер переглянути канони мовознавчої науки зрілого соціялізму?” А таки треба, дорогі читачі, ой, треба!

---

^*) Зберігаємо правопис автора