06/04/2007 | Святослав Караванський

До мови з розумом Святослав Караванський

НЕМА НЕВЗЯТИХ ФОРТЕЦЬ!^*

Лексика всякої мови безперервно перебуває у стані – сказати по-модному – перебудови. Одні слова виходять з ужитку, а на їхнє місце приходять інші, або з'являються цілком нові слова, бо виникають нові технічні реалії, нові суспільні установи, нові суспільні відносини. Такий вираз, як світло в кінці тунелю не міг з'явитися у більшості мов, поки тунелі не стали неодмінним причандалом людської цивілізації. Люди, які пишуть, постійно відчувають брак мовних засобів для відтворення тих чи тих фактів або явищ. Удосконалення мов великою мірою завдячує свій прогрес письменникам, літераторам, поетам. Крилате слово цих словотворців підхоплюють носії мови, і продукт творчої думки стає надбанням широких кіл. У ряді країн за цим процесом ведуть спостереження і реєструють новостворені слова у спеціяльних виданнях. Так, видавці Оксфорського словника англійської мови, щорічно видають додатки новотворів до згаданого словника. В Україні появу нової лексики за часів дружби народів мали за прояв націоналізму, тобто за антидержавну діяльність. Нащо удосконалювати неперспективну для комунізму мову, коли є одна найдосконаліша з досконалих мов, що нею говорили Іллічі? Одних матюків – нашим інтелектуалкам-матюгальницям разом з матюгальниками - підмитися. Зате сьогодні поява новотворів у мові українців стала однією з ознак її відродження. Наші ж мовознавчі інституції – тут вам не Оксфорд! – новотворами не цікавляться, товчучи у ступі пережований суржик академіків з ласки ЦК Білодіда і Ко. А Редактор від Бога має пильно стежити за процесом словотворення і те, що мовознавчі боси нехтують, брати на озброєння у ході редагування. Дещо може придатися, а дещо послужити поштовхом для дальшого дослідження й удосконалення. ВІДСТОРОНЕНО чи БАЙДУЖЕ ДО СВІТУ? Деякі слова так подобаються писучій братії, що вона не помічає, як ці слова починають набивати оскому читачам. Письменник мусить мати це на увазі і знаходити синоніми до модних слів. До дуже часто вживаних слів належать, наприклад, слова відсторонений та відсторонено. Їх можна подибати в сучасних творах у численних комбінаціях. Відсторонено слухають, дивляться, зустрічають, проводжають, вітаються, грають тощо. Нібито на цьому слові світ клином зійшовся. А синонімів же це слово має й має: відчужено, байдуже, непричетно, сторонньо, (оповідати) без тіні співчуття, без душі, без чуття, протокольним голосом, протокольно, безпристрасно, (глядіти) холодно, закам'яніло, з віддалі, зісторонь. А оце читаю у жіночому романі “жінка... байдужо до світу демонструє стрункі ноги...”. І слушно і образно. А в іншого автора: “Голос у неї був чужий і байдужий”. Виходить, нема фортець, що їх не можуть узяти письменники з редакторами. НІХТО З ОТОЧУЮЧИХ чи ЖОДНА ДУША НАВКОЛО? Слово оточуючий має в нашій мові досить вдалого суперника – навколишній. Одна біда – у множині, коли йдеться про людей, рад-не-рад, треба вживати слово оточуючі. Можна сказати навколишні села, навколишній люд, навколишнє населення, а усі навколишні нашого героя не скажеш. Мовний смак не дозволя. Тому оточуючі й мандрують сучасними “текстами”. Аж те, що добре в нарисі чи репортажі, для художнього твору не годиться. Письменник має кожним словом засвідчувати, що він письменник. Саме письменниця й пише: “...жодна душа навколо не прочитає...”. І монополії оточуючих приходить кінець, бо оточуючі - це всі навколо. У РОЗКВІТІ МОЛОДОСТИ чи ОБУРЛИВО МОЛОДИЙ? Часом словотворчість зводиться до надання загальновідомим словам нових значень. Візьмім слово шовковий. Визначає сорт тканини. Та не тільки. Поети ще вживають це слово замість слова ласкавий: шовкові очі. Може це слово заступати і слова покірний, слухняний. А останнім часом у виразах шовкова русифікація, шовкова диктатура слово це набуває значення який діє тихою сапою, або замаскований. А відомий сучасний автор прикладає епітет обурливо до слова молодий: обурливо молодий, тобто молодий, що аж завидки беруть. Чи не повторить обурливо шлях шовкового? Усе може бути. Перебудова - вона і є перебудова. ОБЛЯМІВКА (на тарілці) чи БЕРЕЖОК? Іноді, як я вже казав, авторський слововжиток наводить на роздуми й на пошук. У перекладеному з російської мови інтерв’ю тому, кого питають, приписують такі слова “...одержати все на тарілочці із золотою облямівкою”. Облямівку, як свідчать словники, найчастіше прикладають до одягу у значенні оторочка. Позатим її можна вжити на означення того, що смугою оточує що-небудь. Іншими словами, облямівку можна прикласти й до тарілки або блюдця. Але ця додаткова можливість лише зайве свідчення, що поет, який називає нашу мову “милою і напівзабутою”, мав рацію. Напівзабутість нашої мови стосується переважно до мало поширених слів, а також до слів на означення реалій, відсутніх у побуті селян – головних носіїв української мови на Надніпрянщині за віки окупації. Мовний же розшук відкриває той факт, що, коли йшлося не про одяг, українці замість облямівки казали береги. Слово берег Грінченко, крім основного значення, пояснює російським словом кайма і дає приклад: “Принесу хвартух дорогий – золотії береги” (Збірка пісень Лукашевича). Те саме обстоює і словник Желехівського. Але береги – вжито до незменшеної форми слова, до слова фартух. На фартушку ж мають бути бережки. І на це у Грінченка є доказ. Слово бережки він пояснює так: “металічно оправлені краї на держаку ножа”. Але бережки можуть бути на лише на держаку ножа. Усякий оправлений край – це берег, а оправлений краєчок – це бережок. Нема сумніву, що знавці фольклору, а надто із західніх земель України, можуть це підтвердити. А наведену вище цитату по-нашому треба віддати так: “...одержати все на тарілочці із золотим бережком”.

* * *

Багатію думкою, може, прочитає ці роздуми хтось із мовознавчих верхів і додумається до видання щорічників словесних новотворів. Тільки може, як кажуть поляки, широке й глибоке. Або, як кажуть, сліпі – побачимо!

---

^*) Зберігаємо правопис автора