МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

До мови з розумом: Дієприкметникові «страданія»

06/25/2007 | Святослав Караванський
До мови з розумом Святослав Караванський

ДІЄПРИКМЕТНИКОВІ «СТРАДАНІЯ»*

Серед україномовців нема єдиного погляду на вживання дієприкметників типу читаючий, благаючий у ролі прикметників: хвилюючий фільм, караючий меч. Сказати, що ці форми неукраїнські і тому їх не варто практикувати, значить обмежити лексичні можливості мови. З другого боку, пошук заміни цим формам іде на користь мові теж, бо збагачує її на синоніми. Ще з іншого боку глянувши, не треба забувати, що вжиток цих форм у дієприкметникових зворотах: хвилюючий громаду фільм, караючий ворогів меч навіть в УССР внзнавали за ґандж. А що пересічний мовець та й писець не дуже підкутий у цих тонкощах, то в україномовних колах існувало неписане правило уникати цих форм узагалі. Не беручи під захист цього правила, наведу приклади, коли заміна дієприкметникових форм покращує й унаочнює написане. Іноді для заміни активних дієприкметників теперішнього часу цілком підходять дієприкметники минулого часу: побутуюча форма = поширена форма. Іноді стає в пригоді іменник: початкуючий ілюзіоніст = новачок ілюзіоніст. Може бути корисною і стилістична переробка тексту. ВИРУЮЧИЙ, ПАЛАЮЧИЙ чи РОЗБУРХАНИЙ, РОЗПАЛЕНИЙ? Пише поет: Схрестилися і «слава» і «ганьба», Вируюча, палаюча, нетлінна Постала перед світом Україна! Форма вируюча в даному тексті не є аж така образна. Вона копіює російську форму бушующая, незамінну в російській поезії: бушующее море, бушующая стихия. У росіян ця форма добре «працює». Але це не значить, що в інших мовах буде те саме. У нас – відповідно до наших лексичних можливостей - набула поширення інша форма: розбурханий натовп, розбурхане море. Форма ця відома і в поезії і в живому мовленні. З точки зору образности розбурханий (А) образніше від вируючого (Б), бо форму (А) наш мовний центр засвоїв у ряді образних зворотів, яких форма (Б) на творить. Щодо слова палаючий, то його тут вжито не зовсім до речі. 1991 року, про який ідеться у вірші, в Україні не палали пожежі, пожежі палали в душах громадян. Це краще віддати словом розпалений. І я радив би автору такий варіянт: Схрестилися і «слава» і «ганьба», Розбурхана, розпалена, нетлінна Постала перед світом Україна! ВИСТУПАЮЧИЙ чи ВИПНУТИЙ? Звертання до дієприкметників полегшує працю автора, але воно може знизити якість викладу. Пише перекладач з польської мови: «Наталка мала великий, виступаючий живіт». Можливо, що в польській мові така форма звучить добре. Але в нашому мовному одязі слово виступаючий відгонить правоохоронним протоколом. Знову таки тут може зарадити дієприкметник минулого часу: «Наталка мала великий, випнутий живіт». ОТЯМЛЮЮЧИЙ чи ОТЯМЛИВИЙ? У тексті літературознавця читаю таке:«Школа життя – то... школа... болісного прозріння й отямлюючої мудрості». Бажання давати хід новим формам слів варте найвищих похвал. Слово отямлюючий у нашому мовному просторі безперечний новачок, і тому його слід вітати. Воно значить те саме що той, що отямлює або витверезливий. Привітавши новачка, починаю міркувати: чи не можна його якось скоротити? Хтось скаже: «А чим погане слово? Ви ж не відкидаєте цих форм просто з мосту». Не відкидаю. Але пригадалася мені така історія з життя слів. М. Коцюбинський колись писав «Щемлячий тусок погнав його в гори». Майстер ужив форму щемлячий, відкинувши меншовартісний, на його думку, варіянт щемливий, визнавши, що близькість до російської форми щемящий піде на користь щемлячому. Аж на ділі вийшло навпаки. Сьогодні форма щемливий майже монопольно панує в художній літературі, відсунувши на задній план класикове щемлячий. Ця історія підкидає мені думку, що те саме може трапитись і з формами отямлюючий та отямливий. Не буду наполягати, що це так станеться, але спробую підставити свого похресника у наведену цитату: «Школа життя – то... школа... болісного прозріння й отямливої мудрості». Остаточний присуд винесе його незбагненність Час. ГЛИБОКО РЕФЛЕКТУЮЧИЙ чи ПРОПУЩЕНИЙ КРІЗЬ СЕРЦЕ? Зацитую ще й філософа, який міркує про поезію: «Тут почуєш... відгомін... і задушевного слова О. Олеся... і тремтливого й водночас глибоко рефлектуючого Лесиного..». Чи на місці тут слово рефлектуючий? Та ж ідеться про поезію, а не про фізику. Бо, що значить слово рефлектувати? Щодо світла, то це віддзеркалювати, щодо звуків – відлунювати, а ще відоме лише науковцям – аналізувати свій психічний стан. Це останнє поети висловлюють образно (хоч, може, й не зовсім точно) – пропускати крізь серце. То чом би й не вжити цей термін у тексті про поезію? Спробую: «Тут почуєш... відгомін... і задушевного слова О. Олеся... і тремтливого й водночас пропущеного крізь серце Лесиного...». МЛЯВОТРИВАЮЧИЙ чи МЛЯВИЙ НА ПРОЯВИ? У тексті про психіятрію я натрапив на термін млявотриваюча шизофренія. Що воно за термін? Це так «по-повстяному» перекладено російське вялотекущая шизофрения. Такі українізовані російські терміни аж ніяк не збагачують нашої мови. Мова, що «розвивається», копіюючи іншу мову без огляду на збереження своєї оригінальности у виразових засобах, навряд чи матиме майбутнє. У нас мають поширення такі вирази: гострий на язик, меткий на вигадки, скорий на зальоти. Чи ж не варто піти за цим зразком, і назвати вищезгадану хворобу млява на прояви шизофренія?
*) Зберігаємо правопис автора

Відповіді

  • 2007.06.25 | ГайдиДоБайди

    Re: Це трохи таки небезпечне викладання

    Ми тут не стоїмо перед збіднінням, як викладає пан Караванський, а перед самовладною сліпотою, перед російсько-ординською неписьменністю.

    Вона ворожа і злочинна, як влада в Україні і самовладдя Кремля. Кожен українець покликано своєю природою, щоб вщент знищити російсько-ординське самовладдя, а не поважати Пушкіна.

    Правописно не можуть бути "дієприкметники теперішнього часу", бо дієприкметники не дієсловами. Звідки, дієприкметники створюють лише з подоби дієйменника, без неозначености/безособовости (діє)прислівників і без часовости, яка виринає з відмінювання дієслівного наростка. Часовий вид дієприкметника виринає лише з не-, доконаного, неперехідного, протяжного і наворотного виду дієслова, у його дієйменничій подобі.

    Поява згаданої подоби не випадково, а вона виринає з кґбистської пропаганди про три слов'янські народи, тощо, підло викладаючи про походження української мови з книжної мови, яка в більшості тільки збереглася в північних переписах, які підло підробили з допомогою Московського патріярхату і пізніше завдяки КҐБ. Звідки КҐБ і Московський патріярхат це одна установа зла, включно з владою в Україні.

    Це також пов'язано з знищенням Скитії і з, дотепер ще не гаразд досліджено, суперництвом супроти українців-сколотів з боку Вавилону-Персії. Ворожий дух, який успадкували монгольська орда і Візантія та який перетриває в теперішній РФ, у Кравчуках, Пінчуках, Волстріту, тощо.

    Звідки частково й такі національні мовознавці як знаменитий Шерех стелили дорогу кґбистській пропаганді, виводячи мовні явища на підставі кремлівських перекручень. Тож так розглядаючи, то мовні явища, дотеперішнє мовознавство не приписує їх справжньому виникненню, а обслуговує світогляд супостата людства. Тож тому цілком на політичній основі приписують мовні явища до навмання різної старости, на догоду політичним потребам.

    "Дієприкметники теперішнього часу" порушують часові види українських дієслів і похідних подоб. Та часові види, це ключ до розуміння всесвіту, що нам передали наші предки. Значить, і це ключ до нашої майбутности, яка подолає царство зла, яке тепер панує по нашому світі.

    Поява "дієприкметників теперішнього часу" завдячуємо чужому впливу і головно російській неписьменності. Пригадуймо тут, як за царів переслідували знання в Московщині, що видозмінено продовжується аж донині, як тепер в Україні. Знання в царській Росії провірялося та було тільки доступно вузьким колам на рабській основі. Та це знання спиралося на мавпуванні західнього дворянства. Звідки, наш світоч Тарас Шевченко був кріпаком, а якийсь глупий-тупий німець був його паном. Це жалюгідне видовище продовжується аж донині, коли такі радгоспні глупайла як Янукович і Ющенко правлять згубно долею мільйонів українців аж до цілковитого викровлення нашого народу.

    Отже, як відомо, росіяни не можуть розрізняти прикметники від дієприкметників. Тобто ординські росіяни не розуміють різницю поміж - 1) по українському і 2) по-українському. У першому випадку узгоджується прикметник з прийменником і в другому маємо невідмінювану частину, тобто прислівника, який прилягає.

    Дієприкметники відмінюють як прикметники. Створюють дієприкметники з подоби дієйменника.

    Неписьменно-ворожа поява "дієприкметників теперішнього часу" (ДТЧ), це в дійсності російська неспроможність, щоб розуміти різницю поміж прикметником і прислівником. Раб часу не знає, він лише керується велінням його власника.

    Відповідно перекручено створюють ДТЧ. Значить, вони їх не створюють з дієйменника, а з невідмінюваної подоби дієприслівників, замінюючи їх невідмінюване закінчення -чи з прикметниковим закінченням на -чий.

    Тож дієприслівники часового виду не мають і вони прилягають, а не узгоджуються. Звідки тут з ДТЧ знищать часовий уклад української мови, тобто засади української мови. Не можна то з безчасового виду вигадувати якийсь "теперішній час".

    З одиноким, з чим це збігається, це з російсько-комуністичним вченням, що треба щойно все знищити, щоб на цьому побудувати "нове суспільство". Тобто Радянський Союз придався, що тепер українок можна по цілому світі продавати в статеве рабство і вони придаються як добровільну сировину як наслідок їх викорінення. Це ж стародавній досвід завойовників, що викорінені люди напрочуд придаються до яничарства.

    Також доказово, що вигадали хоч ДТЧ як "покладаючий", а послідовне вживання "поклавший" уникають, як "дієприкметники минулого часу". Уникають, бо це знівечить підле перекручення про книжне походження української мови, як молодший брат.

    Це саме доказ, що на основі старокнижних мов лежить українська мова, яку пристосували до мов, які ці часові види не мають, зате політично втрутилися, як візантійці-греки, дворяни-німці і росіяни.

    Тож до наших дієприкметників. Ми їх творимо з подоби дієйменників чи як з мертвої латинської мови кажуть, аби владу відділити від "темного" народу, з infinitive.

    Тільки при доконаних дієсловах уживають подобу першої особи з очевидно вимовних причин. Хоча тут бувають вийнятки, коли наросток дієприкметника не буде на -ний, а на -тий. Це відбувається в цих дієсловах з односкладним пнем, які закінчуються з голосівкою або й приголосівкою -р-:

    мити - митий
    бити - битий
    мерти - мЕрт(в)ий
    пригріти - пригрітий (а (з)горіти - (з)гОрений, бо горіти, горю, а пригрію)
    Та з наростком на -ну(тий) можуть бути обидві подоби:


    замкнутий і замкнений.

    Це, одначе, стосується до звукозміни при першій особі, що належить саме до особливости дієслів, а не до дієприслівників.

    Звісно, ці види розрізняти на письмі край важко, бо дуже часто розрізняти можеш лише за наголосом, і, звичайно, за змістом у реченні.

    Розрізнення за наголосом доказує на старовинність дієприкметницької подоби. Якраз дуже старим мовам властиво розрізнення з допомогою наголосу. Чим старіші мови, тим більше розвинуто таке наголошення (Хто у лісі відгукнеться/озоветься). Отже, неправописна подоба під назвою "дієприслівник теперішнього часу" це нічого іншого ніж неправописне пристосування для письма, беручи під увагу обмежене знання про правопис за того часу. Значить, книжні мови створили раніше з обмеженим знанням "свідомо". А наші подоби дієприслівників склав самий Дух, з яким були пов'язані наші предки, так би сказати підсвідомо, без обмеження обмеженої "свідомости". Бо як ми знаємо, що ми завсіди менше знаємо від повноти всього. А наші предки ще мали той дар безпосереднішого прив'язання до праджерел. Та цей природний дар був так високо розвинутий, що наша свідомість тільки тепер спромагається його частково тямити, у всій своїй красоті. Не говорячи про спотворення як наслідок тупого калькування панської поведінки, уже не вільними українцями, знехтуючи своїм власним побутом. Саме й славна Русь уже не була цим живодайним джерелом як всемогутня Скитія.

    Це чогось іншого, існування на вищих щаблях, у порівнянні з тим згубним "інтернаціоналізмом", який розцвіліє на зазіханні природних багатств і добра інших, на наїзництві, на знасилуванні і уяремленні. Носії такого підлого існування, це теперішні Путін, Кравчук, Кучма, Пінчук, Суркіс, Янукович, яких зітре з лиця землі наш предківський Дух.

    На жаль, сьогодні в світі панують імперії, які знають лише свого часу. В ім'я демократії або православ'я МП убивають, щоб отримувати природні багатства і дешеву робочу силу та НАШІ "козаки" крадуть і слимакують, щоб верховодити в чужих пиховозах, замість здобувати собі волю, тощо.

    Щодо прикметників:

    Прикметницький наросток -ючий передає значіння рясности, багатства, величности, згрубілости тощо.

    багатенна/багатюча/багатюща Україна
    пухнаста жіночка і гладюча/гладюсінька/гладенька дівуля :)

    рясний-ряснючий-ряснюсінький-ряснюсісінький

    тямкий-тямливий

    вищий ступінь:

    тямучий-тямущий

    Найкраще, не хибляючи в уживанні такої прикметникової подоби, щоб даний прикментик усвідомлено прив'язувати до іменника або й виводити від іменника з згрубілим значінням.

    Трудяга-трудящий-трудящий нарід
    Козарлюга-козарлючий/козарлющий/козарлющий нарід
    ледяга-ледячий/ледачий

    На всякий раз, щоб ці наростки так уживати як -езний, у значінні вищого ступеня.

    Розумний чоловік
    Розумлюга-розумлючий (хоча тут краще розумненький, -есенький) чоловік
    Смердюк/Смердюга-смердючий чоловік-чоловік, який дуже смердить.

    Цю тямку, як і багатьох, уживають і подають у слівниках тільки з згрубілим значінням, тобто наростком. Значить ми природно пристосовуємо згрубіле значіння до відповідних тямок, без потреби, щоб для цього слова пристосувати інші наростки. На жаль, у наших умовах, багато тільки ще калькують з слівників, більше не збагнучи природно справжнє значіння цих наростків. Ба, навіть, уже не усвідомлюючи собі, що це наростки, і що саме вони передають відповідне значіння.

    От, тому не хибно, коли насмілюватися, щоб також вживати такі подоби як СМЕРДКИЙ, СМЕРДЛИВИЙ, щоб відчувати мовну різницю щодо подоби СМЕРДЮЧИЙ. Саме це почуття втратили. А щоб розуміти і володіти рідною мовою, то вкрай важливо, щоб відродити в собі таке мовне почуття.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.06.25 | ГайдиДоБайди

      Додаток щодо чистого правопису

      Я тут, з мовознавчих причин, подаю ще дієприкметницькі подоби поданих Караванським дієслів. Хочу тут звертати увагу на правопис, а не тільки на мовні уподобання.

      Саме про це йдеться, що такі подоби як "ОТЯМЛЮЮЧИЙ" неправописні, а це не тільки питанням уподоби.

      Саме зросійщення, це не мовознавство, а самовільне навеління государя, який існує лише заради злочинної втіхи, щоб знущатися над людством. Цього государя треба знищити, тобто злочинний уклад, а не викладати як якісь правила людської мови.

      Питання тут інше. Виходячи з української мови, не треба тремтливо уникати такі подоби як "ОТЯМЛЮЮЧИЙ", а треба собі усвідомлювати цю обставину, чому мені творити дієприкметник з недоконаного виду, наприклад? Відповідь має бути, що треба в українській мові вживати дієприкметники з недоконаних дієслів, коли хочеш передавати стан з протяжною або наворотною прикметою, тобто передавати з дієприкметником різного тривання стану. Коли цього не потрібно, то вживаємо дієприкметник від доконаного дієслова, які, звичайно, бувають коротшими і гнучкішими.

      Як відомо, в українській мові відрізняють в основному дієприкметники від прикметників з наголосом. Закінчення переважно це саме. Творення дієприкметників з недоконаних дієслів це дуже легко, бо треба тільки замінити частину закінчення дієслів -ти на прикметникове, тобто на -ний або рідше на -тий. У цих дієслів, які змінюють свою подобу при відмінюванні першої особи, то їх зміна пня береться до уваги при створенні дієприкметника. Тобто тут треба брати під увагу звукозміну пня. При недоконаних дієсловах з протяжним і наворотним значінням треба тільки звертати увагу до наростка дієслів, який частково зберігається, щоб передавати протяжне або наворотне значіння:

      У переліченні помітно, що радянські писці геть втратили коріння до українських дієслів, уживаючи їх навмання. Помітно, що тільки ще стараються додати до іменників наростка дієслів. Чогось уже наближаючи українську мову до англійської, яка втратила дієслівних наростків та з тим їх окремого вживання:

      Не слід вживати:

      "початкувати" а починати
      та звідки походить "розбурхати"?
      Українці досі вживали тільки РОЗБУРХАТИСЯ.
      Так само, звідки "отямлювати"? Українці вживали досі тільки вид ОТЯМИТИСЯ в неперехідному і доконаному виді.
      Та чому "відлунювати", а не просто лунати? Уже саме тямка ЛУНА включає в собі зворотність, тобто від- (рефлексуючи)?
      Тож чому "побутувати", від слова побуту? А чому не просто побувати? Хоч я побув. А чому не побуває поміж? От, тут можна спостерігати, що українські письменники вже не тямлять українські дієслова, керуючися іншими мовами.

      дієйменник-дієприкметник-прикметник-дієприслівник

      Недоконані дієслова:

      читати-чИтаний-чит(А)ний-читаючи
      благати-блАганий-благАнний-благаючи (благо-благий)
      хвилювати (когось)-хвИлюваний/хвильОваний-хвилювАний-хвилюючи
      карати-кАраний-карАнний/карний(кара)-караючи
      починати-пОчинаний-починАний-починаючи
      побувати-пОбуваний-побувАний-побуваючи
      побути-побУтий- -побувши //доконаний вид, задля протиствалення з не.-видом.
      виступати-вИступаний-виступАний-виступаючи
      віддзеркалювати-віддзеркАлюваний/віддзеркальОваний-віддзеркалювАний-віддзеркалюючи
      аналізувати-аналІзуваний/аналізОваний-аналізувАний-аналізуючи
      метати-мЕтаний (хоча мечу)-"метАний"/метний-мечучи
      гострити-гОстрений-"гострЕний"/гострий-гострячи
      пропускати-прОпусканий-пропускАний-пропускаючи

      Неперехідні дієслова:

      вирувати-вИруваний-вирувАний-вируючи
      палати-пАланий-палАний-палаючи
      палити-пАлений-пальнИй-палячи //недоконаний вид, для протиставлення з палати
      "побутувати"-пОбутуваний/побутОваний-побутувАний-побутуючи
      щеміти-щЕмлений (щемлю)-"щемлЕний"/щемний-щемлячи
      рефлектувати-рефлЕктуваний/рефлектОваний-рефлект(увА)ний-рефлектуючи
      лунати-лУнаний-лун(А)ний-лунаючи
      млявотривати-млявотрИваний-млявотривАний-млявотриваючи
      хвилювати (хвилі)-хвИлюваний/хвильОваний-хвилювАний-хвилюючи


      Неперехідні і доконані дієслова:

      розбурхатися-розбУрханий-розбурхАнний-розбурхаючи
      отямитися-отЯмлений-отямлЕний/отямний-отямлячи

      Українська мова має багато можливостей, щоб висловлюватися. Тож тому можна вибирати й інші наростки і відповідники. Хоча слід, щоб розуміти цей український словотвір, на якому побудується українська мова. Ця мовна тканина має перейти в свою підсвідомість. Вона з багато іншими правилами дає творчу упевненість та служитиме полотном для свого мовного гаптування.
  • 2007.06.25 | Stanio

    Re: До мови з розумом: Дієприкметникові «страданія»

    Може,наприклад,краще -КАРАЛЬНИЙ меч?
  • 2007.06.25 | harnack

    Над мовою - ненаміркуєшся, бігме!

    ГЛИБОКО РЕФЛЕКТУЮЧИЙ чи ПРОПУЩЕНИЙ КРІЗЬ СЕРЦЕ?
    Зацитую ще й філософа, який міркує про поезію: «Тут почуєш... відгомін... і задушевного слова О. Олеся... і тремтливого й водночас глибоко рефлектуючого Лесиного..». Чи на місці тут слово рефлектуючий? Та ж ідеться про поезію, а не про фізику. Бо, що значить слово рефлектувати? Щодо світла, то це віддзеркалювати, щодо звуків – відлунювати, а ще відоме лише науковцям – аналізувати свій психічний стан. Це останнє поети висловлюють образно (хоч, може, й не зовсім точно) – пропускати крізь серце. То чом би й не вжити цей термін у тексті про поезію? Спробую: «Тут почуєш... відгомін... і задушевного слова О. Олеся... і тремтливого й водночас пропущеного крізь серце Лесиного...».

    Ось дехто ніби спересердя міркує а дехто лиш "сердиться", пропускаючи скрізь серце...

    Та: "глибоко рефлектуючого Лесиного" = глибоко заміркованого Лесиного

    Або й: задуманого, загаданого!

    ... бо він міркував чи розміркувався - допоки аж заміркувався

    Слабе відчуття міркування, якого в російській зовсім нема!
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2007.06.27 | ГайдиДоБайди

      Re: Не цілком відповідає

      Рефлектувати - це не задуматися, заміркуватися, тобто заглибитися. Рефлектувати, це чогось розглядати на якомусь тлі. Образно, переглядаючи якусь подію, думку, відбавючи її на якійсь поверхні.

      Ця умовна поверхня може бути своє міркування.

      Тобто рефлектування це луна обміркованого. А щойно луна обміркованого стане предметом свого міркування, розглядання чи скоріше спримання.

      Отож, тому міркування над якоюсь подією, думкою, це чогось іншого ніж віддзеркалення думки, події, предмета.

      Образно змогли б, що рефлектуючи чогось (над чимсь) у часовому відстані.

      Це, так би мовити, мудрований погляд.

      З іншого боку, ми маємо слово рефлектор, у знАченні світломета. Так дивлячись, то кидаємо світло на предмет роздумування. Звідки виходячи, то треба скоріше вийти від таких приростків як об-, кидати об стіну, тощо. Значить, відповідніше було бо ОБМІРКОВУВАТИ (кидати своє міркування об предмет) чи хоч висвітлювати...

      Хоча загально відповідає та це подають слівники, що рефлектувати це роздумувати, тобто міркувати, як і ставити вимоги. Хоча тут було б відповідніше вживати обмірковувати. Це ще відповідніше ніж розмірковувати, розглядати.

      Хоча як викладати сутні різниці поміж обмірковувати і розмірковувати? Ці слова, маючи свої відтінки, переплітаються.

      Я б сказав, що обмірковувати вживаємо більше в знАчінні класти на терези вагівниці і розмірковувати має більш відтінку осуджувати чогось. Звідки виходячи, то для мене висвітлювати відповідає більше слову рефлектувати.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2007.06.28 | jz99

        рефлексія - це є таке поняття у психології

        Копайте туди :)
        Означає "вивчати самого себе, копирсатися у собі", тобто дослухатися до власного душевного стану, намагатися сприймати його, як внутрішній самоцінний світ.
        Зі словника (одне зі значень, саме те, що і мається на увазі у поета): "самоаналіз, роздуми людини над власним душевним станом".

        Ще - інтроспекція... (самоспостереження).
        згорнути/розгорнути гілку відповідей
        • 2007.06.28 | ГайдиДоБайди

          Ваше російське "є", про ваше страждання й свідчить

          згорнути/розгорнути гілку відповідей
          • 2007.06.28 | jz99

            Відлягло від серця, а то вже почав боятися, що ГДБ підмінили

            Та ніяке воно не "російське" :D
            Ви маєте на увазі, що коли сказано "це", то далі "є" вже наче й зайве... А от залежить від того, що саме ви кажете. Якби звучало про якусь річ, що її можна помацати, то мені б і не треба було додавати "є", цілком вистачило б "це", от приміром, "мишка - це така ніби як мільниця зі шнурком на столі біля компутера". "Це" має вказувати на те, що вже ось тут, а коли йдеться про абстракцію, то доречніше "є", там вже зайвим можна вважати "це".
            Отже, Вам треба було закинути мені сказане "це" ;) :p
            А мені відповісти - та й правда, замість "це" слід би "то"... ("то є таке ..." і далі)
            згорнути/розгорнути гілку відповідей
            • 2007.06.28 | ГайдиДоБайди

              Re: Це російське вживання, яке походить від штучно-книжного

              В українській мові не вживають окреме "є". Тут треба наголошувати, що не вживають, а не уникають.

              У теперішнім мовленні в Україні, що наближається до російського наріччя, вживають "є", де зазвичай, росіяни вживають "єсть".

              Це таке мовлення, що походить явно від книжної мови, а не усної. Звідки також у сучасній англійській мові, яка постала з усних говорів, скорочують , як ось "it is" до "it's". Одначе, англійське скорочення виникає з скорочення книжної. Українське невживання походить цілковито від усного походження, а воно не таким колотінням з латинським, тощо.

              Важливо в українській мові, щоб невживання окремого "є" не сплутати з написанням слів, тобто з словотвірнею. От, усно-скорочено вживаємо "НЕМА", а на письмі тільки немаЄ, коли не передаємо в лапках усну мову. От, усно "богзна", а на письмі богзнаЄ, "пада", а падаЄ.

              Тож Ви ще маєте цей підхід, що також викладають у діяспірних підручниках, щоб уникати. Проте в цьому не суть. А треба збагнути, що не вживати. Звідки ваш вивід з "то" і "це" не так відповідає, бо наголошуєте на униканні.

              Отже, уживання окремого "є" відповідає російському вживанню "єсть", що походить з книжної мови. В українській мові треба зрозуміти, що окреме "є" не вживалося в живому мовленні, що це не властиво мові, а це книжна поява, походячи з штчуного утвору старокнижних мов.

              Звідки, то також помилка, коли в підручниках подають, що в разі наголошення вживати "є", хоча це також подають в діяспірних підручниках. Одначе, тут треба вийти від відповідного стану мовознавства свого часу.

              Порівнюючи з англійським скороченням, то ми вживаємо, розрізняючи, орудний або називний відмінок, що переплітається з часовим, перехідним знАчінням.

              Звідки, я не вживаю окреме "є" та справа далебі не в униканні, а щодо природности мовлення. Відповідно родовий і знахідний відмінки.
              згорнути/розгорнути гілку відповідей
              • 2007.06.29 | jz99

                так-таки ніколи й не кажуть "є"?

                Все ж мені важко уявити собі, а як же ж тоді, приміром, відповісти, коли сусіди питають, скажімо, "у вас що, теж світла нема?"
                А ми на те - "та ні, в нас є".
                Чи Ви якось не так би сказали?

                Чи, може, я занадто узагальнюю, а мається на увазі випадіння "є" у називному реченні? Може, це лише діалектна особливість? Як Ви знаєте, що таке явище було по всій Україні (і коли воно було, і які свідчення цього залишилися, і які причини цього випадіння - адже без "є" важче розуміти речення з першого разу, коли кероване слово стоїть в орудному відмінку)?
                згорнути/розгорнути гілку відповідей
                • 2007.06.29 | ГайдиДоБайди

                  Re: так-таки ніколи й не кажуть "є"?

                  Мені тяжко розуміти, що хочете висловити. Зрозуміло, що для зросійщеної людини конче "єсть-є", бо навколо цього побудуються її кальковані висловлювання.

                  Ай, сусіде, чимсь немає світла, у мене. А ти світла маєш?

                  Маю!

                  "Світло є(сть)", це дуже штучне висловлення.

                  Чи в тебе світло?

                  Так, у мене світло!

                  ....
                  згорнути/розгорнути гілку відповідей
                  • 2007.06.29 | jz99

                    ага, наполовину допетрав

                    ГайдиДоБайди пише:
                    > Мені тяжко розуміти, що хочете висловити. Зрозуміло, що для зросійщеної людини конче "єсть-є", бо навколо цього побудуються її кальковані висловлювання.


                    > Ай, сусіде, чимсь немає світла, у мене. А ти світла маєш?
                    > Маю!
                    О, про "маю" я й не подумав :) Справді, в наших краях так не кажуть (ані на Дніпропетровщині, звідки я родом, ані на Київщині, де зараз живу - однією ногою в селі, іншою в місті). Така будова речення, мабуть, звичніша для Західної України.


                    > "Світло є(сть)", це дуже штучне висловлення.
                    Ну, от саме так і кажуть тутечки. Мені чудно, що воно здається Вам штучним :)


                    > Чи в тебе світло?
                    > Так, у мене світло!
                    > ....
                    Оцього вже я не втну :) То треба чути - без інтонації, ніколи не зустрічавши саме так говорене, тяжко зрозуміти, чого ж тут можна обійтися без дієслова (присудка).
                    Я поки що все ж схиляюся до думки, що це діалектна особливість. Хіба тільки якщо Вам відомо щось про те, що так колись казали по всій Україні...


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2019. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua