Одномовна держава — багатомовна країна
09/04/2007 | Костянтин МАТВІЄНКО
Якщо, наприклад, у піддослідних мишей регулярно подразнювати одні й ті самі нервові рецептори в один і той же спосіб, вони, в решті решт, атрофуються й дедалі менше спонукають організм до потрібних експерементаторам реакцій — набридає мишкам даремно смикатися. А що його робити, коли немає: а ні нових подразників, а ні нових мишей? Доводиться знову й знову повторювати один і той самий дослід. Кожного разу із гіршим результатом.
Наданням російській мові статусу державної або офіційної політики дражнять виборців кожного разу, коли їм загрожує втрата влади. Ці обіцянки не виконуються рівно із тією ж регулярністю, з якою й даються. Усе менша кількість громадян звертає на них увагу: як з числа тих, хто палко — за; так і з тих, хто категорично — проти. Проблема втрачає суспільну актуальність.
У активне життя вступають ті, хто отримав освіту вже за часів незалежності і не має жодних комплексів щодо української мови. Більшість громадян активного працездатного віку здатні, за потреби, нею послуговуватися. Багато ж чиновників, депутатів, місцевих голів абсолютно не соромляться того, що не спроможні двох слів зв'язати українською і користуються лише російською мовою. У цьому їм зовсім не заважає її «недержавний статус».
Проблема державності російської мови в Україні є актуальною для тих вітчизняних і закордонних політиків, які прагнуть створити для Росії додаткові механізми утримання нашої країни у сфері культурно- інформаційного тяжіння північно-східного сусіда. У випадку законодавчого зрівняння статусів української і російської мови, кволий процес поширення першої зійде на нівець. У цьому разі українська мова немає шансів зберігатися та розвиватися у більшості сфер суспільного буття в самій Україні і приречена на зникнення. Сьогодні головним чинником розвитку нашої мови є середня і, почасти, вища школи, де мали місце еклектичні і не послідовні спроби впроваджувати її, як мову навчального процесу. Та й за таких обставин вдалося досягти певних позитивних результатів. Навіть цього навчального року україномовний статус отримали 708 середніх навчальних закладів, наприклад, Донецької області. Але у випадку втрати українською статусу єдиної державної ці процеси загальмуються і підуть у зворотній бік. Слід, в решті решт, визнати, що російська і українська мови є конкуруючими в Україні. При цьому, конкурентні переваги російської створювалися адміністративно-поліцейськими засобами протягом, що найменше, трьох останніх століть. Подальше розширення сфери вживання української мови створить передумови для виходу України із зони ментально-культурних впливів Росії, так званого «русского мира».
Сьогодні суто ринкові обставини вплинули на обмеження трансляції російських телеканалів в Україні, ще раніше це відбулося з російськими періодичними виданнями. Але структура власності українського медіаринку, як у сегменті періодичних видань, так і телеканалів, збудована в такий спосіб, що дозволяє іноземним, зокрема, російським підприємцям здійснювати значний вплив на український інформаційно-культурний простір. Особливо це помітно на прикладі російськомовних серіалів, що активно закуповуються українськими телеканалами: чи то суто російського виробництва, чи зроблених в Україні спільно з росіянами та на їх замовлення. Цей телевізійний продукт масового вжитку формує поведінкові стандарти, впливає на морально-етичні принципи глядачів, навіть є чинником створення нових мовних зворотів.
Коли на екрани вийшов один з кращих російських серіалів «Бригада» режисера і сценариста О.Сидорова, в Україні, зокрема, у Криму фіксувалися злочини, скоєні підлітками, які наслідували героїв цього фільму; реклама першої частини серіалу «Кадети» містила кадри, на яких офіцер( чи прапорщик) б'є підлітка-кадета і це виглядає моральною нормою; зневажливе ставлення до українців яскраво продемонстроване у талановитому фільмі Сергія Бодрова «Брат 2». Прикладів безліч і усучасній художній літературі, що видається в Росії і продається в Україні. Тому, створення і захист національного інформаційно-культурного простору є одним з головних обов'язків держави. Забезпечення преференцій для державної мови у цьому контексті є лише обов'язковим інструментом, який сам по собі, без прикладення зусиль, не дасть бажаного результату.
Як країна, Україна є багатомовною і це цілком природньо і позитивно, але як держава, вона має лишатися одномовною. На щастя, політичні спекуляції навколо мовного питання знаходять дедалі менший відгук у виборців.
Наданням російській мові статусу державної або офіційної політики дражнять виборців кожного разу, коли їм загрожує втрата влади. Ці обіцянки не виконуються рівно із тією ж регулярністю, з якою й даються. Усе менша кількість громадян звертає на них увагу: як з числа тих, хто палко — за; так і з тих, хто категорично — проти. Проблема втрачає суспільну актуальність.
У активне життя вступають ті, хто отримав освіту вже за часів незалежності і не має жодних комплексів щодо української мови. Більшість громадян активного працездатного віку здатні, за потреби, нею послуговуватися. Багато ж чиновників, депутатів, місцевих голів абсолютно не соромляться того, що не спроможні двох слів зв'язати українською і користуються лише російською мовою. У цьому їм зовсім не заважає її «недержавний статус».
Проблема державності російської мови в Україні є актуальною для тих вітчизняних і закордонних політиків, які прагнуть створити для Росії додаткові механізми утримання нашої країни у сфері культурно- інформаційного тяжіння північно-східного сусіда. У випадку законодавчого зрівняння статусів української і російської мови, кволий процес поширення першої зійде на нівець. У цьому разі українська мова немає шансів зберігатися та розвиватися у більшості сфер суспільного буття в самій Україні і приречена на зникнення. Сьогодні головним чинником розвитку нашої мови є середня і, почасти, вища школи, де мали місце еклектичні і не послідовні спроби впроваджувати її, як мову навчального процесу. Та й за таких обставин вдалося досягти певних позитивних результатів. Навіть цього навчального року україномовний статус отримали 708 середніх навчальних закладів, наприклад, Донецької області. Але у випадку втрати українською статусу єдиної державної ці процеси загальмуються і підуть у зворотній бік. Слід, в решті решт, визнати, що російська і українська мови є конкуруючими в Україні. При цьому, конкурентні переваги російської створювалися адміністративно-поліцейськими засобами протягом, що найменше, трьох останніх століть. Подальше розширення сфери вживання української мови створить передумови для виходу України із зони ментально-культурних впливів Росії, так званого «русского мира».
Сьогодні суто ринкові обставини вплинули на обмеження трансляції російських телеканалів в Україні, ще раніше це відбулося з російськими періодичними виданнями. Але структура власності українського медіаринку, як у сегменті періодичних видань, так і телеканалів, збудована в такий спосіб, що дозволяє іноземним, зокрема, російським підприємцям здійснювати значний вплив на український інформаційно-культурний простір. Особливо це помітно на прикладі російськомовних серіалів, що активно закуповуються українськими телеканалами: чи то суто російського виробництва, чи зроблених в Україні спільно з росіянами та на їх замовлення. Цей телевізійний продукт масового вжитку формує поведінкові стандарти, впливає на морально-етичні принципи глядачів, навіть є чинником створення нових мовних зворотів.
Коли на екрани вийшов один з кращих російських серіалів «Бригада» режисера і сценариста О.Сидорова, в Україні, зокрема, у Криму фіксувалися злочини, скоєні підлітками, які наслідували героїв цього фільму; реклама першої частини серіалу «Кадети» містила кадри, на яких офіцер( чи прапорщик) б'є підлітка-кадета і це виглядає моральною нормою; зневажливе ставлення до українців яскраво продемонстроване у талановитому фільмі Сергія Бодрова «Брат 2». Прикладів безліч і усучасній художній літературі, що видається в Росії і продається в Україні. Тому, створення і захист національного інформаційно-культурного простору є одним з головних обов'язків держави. Забезпечення преференцій для державної мови у цьому контексті є лише обов'язковим інструментом, який сам по собі, без прикладення зусиль, не дасть бажаного результату.
Як країна, Україна є багатомовною і це цілком природньо і позитивно, але як держава, вона має лишатися одномовною. На щастя, політичні спекуляції навколо мовного питання знаходять дедалі менший відгук у виборців.