09/15/2007 | Святослав Караванський

До мови з розумом Святослав Караванський

СЛОВНИКИ БРЕШУТЬ - Я САМ СОБІ ПЕРЕКЛАДАЧ! ^*

Неповний переклад словниками іншомовних лексичних одиниць змушує деяких працівників пера не покладатися на словники, а здійснювати переклад самотужки, спираючись на своє знання мов. Такий вибір письменника, кажучи образно, має два «кінці»: 1. автор дуже добре володіє мовами і блискуче дає собі раду з перекладами, 2. переклади автора далеко не досконалі. Спробуймо заглянути у цей другий «кінець». Коли автор піде за наведеним у зайоловку гаслом і не зможе бути на висоті, він нашкодить сам собі, бо текст, насичений неоковирностями зробить ведмежу послугу його стилю, а заразом і йому як письменнику. У дальшому тексті ітиметься про здійснені авторами незалежно від словників переклади з російської мови. ДО ЧОГО ТУПИЙ чи СТРАХ, ЯКИЙ ТУПИЙ? Коли Ви прочитаєте в гумористичному тексті «’До чого’ у нас кримінальна країна! Поки я грабував банк, у мене вкрали авто» - Ви зрозумієте, що пару ‘до чого’ вжито автором як переклад пари ’до чего’, дуже поширеної в росіян:

‘До чего’ хороша, ‘до чего’ красива! (З пісні)

Вдавшися до іншомовного звороту, гуморист знехтував наявні словники, де у гнізді ‘что’ вираз ‘до чего’ перекладено як ‘як’ або ‘який’: «’ до чего’ он испугался!» передано як «’як’ він злякався!», а «’до чего’ холодный» - «’який’ холодний!». Переклад, треба визнати, неповний. Насправді, щоб по-нашому повністю відтворити емоційність російських виразів, треба сказати «’страх, як’ він злякався!» і «’страх, який’ холодний!». До перекладу у словнику треба додати словечко страх. Тоді розповідь гумориста виглядала б так: «’Страх, яка у нас кримінальна країна! Поки я грабував банк, у мене вкрали авто». У деяких текстах замість словечка ‘страх’ доцільно вжити слово ’Господи!’ або ’Боже!’: Тоді уривок з пісні перекладеться так: ‘Господи, яка’ хороша, ’Боже, яка’ гарна! НЕ ВТОМЛЮЄТЬСЯ робити чи ЗНАЙ робить? Пише ще один гуморист «Отой, який з екрану телевізора ‘не втомлюється’ розповідати про себе як про велике цабе». Тут без вагань можна твердити, що пару ‘не втомлюється’ автор запозичив з мови сусідів, бо в нашій мові такої пари не зафіксовано. Російська ж мова знає пару ‘не устает’ або ‘не уставая’, яку словники перекладають як ‘невтомно’, ‘без утоми’, ‘безустанно’, ‘без упину’ тощо. Очевидно, що наш гуморист до словників не заглядав, а просто «здер» кальку з чужої мови. Усякий потяг до незалежности у творчості, безперечно, вартий похвал, але коли вже унезалежнюватись від словників, то треба показати себе не «живодером», а добрим знавцем рідної мови. Бо наша мова має якнайвідповіднішого відповідника до ідіоми ‘не уставая/не устает’. І цей відповідник зовсім не довге слово, а навпаки – коротке. Згадаймо хрестоматійне:

Ідуть дівчата в поле жати Та, ‘знай’, співають ідучи...

Словечко ‘знай’ і є тим відповідником, якого недобачив наш автор. Його оповідь з цим слівцем матиме такий вигляд: «Отой, який з екрану телевізора, ‘знай’, розповідає про себе як про велике цабе». І коротше, і краще, і таки по-нашому. НЕУНИКНИЙ чи НЕМИНУЧИЙ? Переклади безкебетних сам-собі-перекладачів крім усього іншого ще й свідчать про «творчу лабораторію» цієї автури: замість бути самостійними мовотворцями (а письменник не може не бути мовотворцем), вони паразитують на іншій мові, тобто те, що вони пропонують – це товар з других рук або, як вони самі полюбляють висловлюватися, - «секенд-генд» (в їхньому арго «секонд-хенд»). Щоб нікого не ображати, не цитую авторів, які полюбляють слова ‘неуникний’, ‘неуникно’ (А). Що це за форми? Не треба бути докторм філології, щоб зрозуміти, що форми ці - живцем здерті копії з «братніх» слів ‘неизбежный’, ‘неизбежно’, перекладаннх у словниках на українську мову як ‘неминучий’ та ‘неминуче’. І це єдино правильний на сьогодні переклад. Додам, що жоден український словник, виданий у СССР(!) не фіксує форм (А). Тепер зацитую автора з правильним українським слововжитком, а тоді перекладу цей правильний вжиток на форму «з-других-рук», щоб показати усю карикатурність останньої. Пише Семен Скляренко: «’Неминуче’ й невблаганне ходило вже близько біля княжича Святослава й Малуші...». А ось переробка цього пасажу відповідно до смаків неуникнолюбів: «’Неуникне’ і невблаганне ходило вже близько біля княжича Святослава й Малуші...». А тепер, поклавши руку на серце, скажіть, котрий варіянт кращий: перевірений часом чи самоперекладний? НІ-НІ ТА Й... чи НЕМА, НЕМА ТА Й...? Російський вираз ‘нет-нет да и...’ – безперечний українізм. Вираз ‘нема-нема та й...’ зафіксовано у творах Шевченка: «...мене, спасибі, люди добрі книгами не забувають. ‘Нема, нема та й’ пришле хто-небудь...». Це написано із заслання, тобто до 1859 року. «Толковый словарь живого великорусского языка» В. Даля (1880) ідіоми ‘нет-нет да и...’ не фіксує. Першу появу цієї ідіоми в російській літературі зафіксовано у творі Ґаршина (1855-1888) «Из воспоминаний рядового Иванова», написаного 1883 року. Нема слова, що в тодішньому літературному середовищі Росії мали місце українські впливи на російську мову: був цілий ряд двомовних або пов’язаних з Україною письменників – Мордовець, Стороженко, Данилевський, Старицький, - перекладалнся твори Марка Вовчка, Шевченка. І така образно-емоційна ідіома, як ‘нема, нема та й...’ стала об’єктом перекладу на російську мову. Отже, форма ‘ні-ні та й’ – це переклад з перекладу, який зайвий раз підтверджує думку, що заки хтось має перекладати самотужки з іншої мови, хай не полінується глянути у словник.

* * *

Словники недосконалі – це факт, але ніколи не шкодить перед самоперекладом удатись до словника, часом і словник може стати у пригоді, і не допустить «перевертнів» на взір ‘ні-ні та й...’

---

^*) Зберігаємо правопис автора