10/14/2007 | Святослав Караванський

До мови з розумом Святослав Караванський

СТИСЛІСТЬ - СЕСТРА ТАЛАНТУ^*

Уявімо, що новачок-літератор пише есей чи оповідання за наперед заданими параметрами: не довше трьох сторінок машинопису. Таку умову поставило журі конкурсу, де наш початківець має надію здобути премію. Попередній варіянт вийшов у конкурсанта аж на чотирьох аркушах. Почав правити: викинув усе зайве - повтори, недоречні місця тощо. Вийшло три сторінки і два рядки на четвертій. Ці два рядки треба «підтягнути», а викидати вже нема чого. Що його й робити? Один вихід: замінити довгі словоформи на коротші, а саме: книжкову крамницю замінити на книгарню, багатоколірний - на барвистий, співпадіння - на збіг, стягуватн - на стягати, розповсюджений - на поширений, продовгуватий - на довгастий, з дитинства – на змалку, знаменитість – на світило, і мети досягнуто! Параграфи, що мали «хвостики» - по два-три слова в останніх рядках, «підтягли» ці хвости, і праця новачка уклалася у три аркуші машинопису. Той, хто пише, має широчезний вибір лексичних форм. Уміти найстисліше викласти свої думки – це і є запорука творчого успіху. Успіх цей не є дар з неба, а наслідок праці. І тут Редактор може розкрити свої мовні потенції. ЯК БИ НЕ БУЛО ВАЖКО чи ХАЙ ЯК ВАЖКО? Шукач пригод пише приблизно таке: «Життя з пригодами – як би не було важко їх долати – дарує мені справжню насолоду». Лексеми як би не, коли б не, хто б не, скільки б не тощо поширено у нас під впливом книжної освіти, тоді коли ми маємо свої некнижні форми хай як, хай коли, хай хто, хай скільки. Наприклад, думку «Яка б не була завтра погода – треба рушати» можна висловити так «Хай яка завтра погода – треба рушати». У той же спосіб слова любителя пригод скоротяться так: «Життя з пригодами – хай як важко їх долати – дарує мені справжню насолоду». ЗАКАЧАЄШСЯ! чи УМРЕШ! ? «Приходьте до мене, – закликає гуморист своїх знайомих – я маю такий апарат – закачаєтесь!». Усі ми знаємо: гумор – штука серйозна. Але стислість не шкодить і гумору. Що стисліше гумористична розповідь, то влучніше вона ціляє «в десятку». Слово закачаєтесь ужито тут для комічного ефекту. Ефекту досягнуто – нема слова – але яким коштом? Автор запозичив у сусідів довжезну форму, коли ми маємо свою коротшу. Редактора бракує цьому автору! Ще й добре підкутого! Та на жаль, цей автор – сам редактор. Сам п’ю, сам гуляю. А шкода, бо Редактор «закачав» би слова гумориста по-іншому: «Приходьте до мене, я маю такий апарат – умреш!». І коротше і таки по-нашому. КВАЛІФІКОВАНИЙ чи ПІДКУТИЙ? Любов до іноземних слів часом шкодить стислості викладу. Щоб не стати жертвою іноземної довгомовности, не треба забувати, що майже всі запозичені слова мають у нашій мові своїх «близнюків», і то часом коротших, від своїх заморських братів. Візьмім слово кваліфікованнй. Дехто скаже: «То й як його замінити? Не маємо ж ми слів кваліфікувати й кваліфікація. Не викаблучуймось і терпімо заброд». Те, що без запозичених слів не обходиться ні одна мова, доводити не треба. Але часом , коли є можливість замінити іноземця, та ще й над міру довгого, а автору треба підігнати текст під певний параметр, тоді нема чого молитися на чужака, краще дати йому по шапці. Має поширення в нашій мові слово підкутий. А походить воно з виразу підкутий на всі чотири, попервах прикладаного до коня, а потім перенесеного й на людей. Пише радянський класик: «...читаю, вчусь,... Одним словом, підковуюсь на всі чотири». Слова підковуюсь на всі чотири в устах сучасника обернулнся б на здобуваю кваліфікацію. Коні тепер не в моді ні підкуті ні непідкуті. Але це не боронить нам вживати сьогодні «кінську» лексику. У наш атомно-електронний вік ми досить часто чуємо «Дарованому коневі в зуби не дивляться» або «Кінь на чотирьох ногах, і то спотикається». Тільки не зрозумійте мене, що я закликаю замість слова кваліфікація казати підкутість-на-всі-чотири. Боронь Боже! Але часом у тексті, де йдеться про добре кваліфікованого майстра, варто заради стислости й легкомовности називати його добре підкутим майстром. АБИ ЛИШЕ чи просто АБИ? Пише молодий критик «...шкода людини, яка змушена щось... вигадувати, аби лишень триматися на плаву...». Чи не є тут частка лишень паразитом? Таж слово аби в українській мові – не в київському койне – саме і має значення щоб тільки або щоб лише. Згадаймо приказку «Хоч гірше, аби інше». Аби тут – як і в питомій нашій мові - якраз і значить щоб тільки. Але через надмірне, а часом виключне вживання сполучника аби у значенні щоб, питоме значення слова аби починає стиратися з пам’яті носіїв київського койне, і вони для передачі значення аби (Аби день до вечора. Словник Грінченка) змушені казати аби лише (Аби лише день до вечора). Тут стислість у програші. Слова критика, наведені вище, після скорочення мають виглядати так: «...шкода людини, яка змушена щось... вигадувати, аби триматися на плаву». ДОСТАТНЬО ЛЕГКО чи ДОСИТЬ ЛЕГКО? Слова досить і достатньо синоніми. Але це не значить, що вони абсолютно взаємозамінні в усіх випадках мовлення. Їхнє вживання корегує мовний смак і легкомовність. У живому мовленні просто нема як сказати «Це достатньо легко зробити». Натомість ми кажемо «Це досить легко зробити». Правда, достатньо легко, достатньо дешево, достатньо цікаво досить легко написати, і це проходить без труднощів у більшості украінскіх видань. Я готовий битися об заклад (і виграю у 90 випадках із 100), що той, хто полюбляє довші форми замість коротших, вживає українську мову лише на письмі, бо сказати «Я купив достатньо популярну книжку», в україномовного українського мовця не повернеться язик. Таку мову народ нарік повстяною. Тому, коли я читаю, що «в Польщі та Україні достатньо розумних... людей», мене бере сумнів щодо вірогідности цього твердження, і я сам собі кажу: «Мабуть-таки не досить».

* * *

Під завісу хочеться побажати українській творчій еліті більше уваги приділяли стислості викладу своїх непересічних думок. Щасливо!

---

^*) Зберігаємо правопис автора