10/27/2007 | Святослав Караванський

До мови з розумом Святослав Караванський

СЛОВНИК - ІСТИНА В ОСТАННІЙ ІНСТАНЦІЇ^*

Письменник, як і всякий знавець своєї справи, мусить добре знати засоби, якими він оперує. Засоби ці – це слова і мовні звороти тої мови, якою пише автор. Лексикографи фіксують ці засоби у словниках. Нема письменника, який би не тримав на свому робочому столі словників. Проте спілка автор-словник не завжди сприяє творчості, часом, навпаки, може шкодити. Це трапляється тоді, коли автор сприймає написане у словниках за істину в останній інстанції (1). Це саме трапиться і тоді., коли автор, навпаки, не покладається на словники, а вирішує бути словникарем сам (2). Розгляньмо перший випадок. Коли автор беззастережно вірить словникам, редактор має потроїти увагу, бо словники, а надто видавані в СССР, часом можуть підсунути автору свиню. Так, усі українські словники слідом за Грінченком твердять, що слово пані невідмінюване слово. А це суперечить практиці. У нашій літературі повно виразів, де пані відмінюється: «говорив із панею Н.», «сів між панями», «писання манірних пань» тощо. Отже, до написаного у словниках треба підходити з певною дозою сумніву. І ця доза має «знайти притулок» саме в голові редактора. ПОКОРОБИТИ чи ПЕРЕКОРЧИТИ? Не секрет, що той, хто вживає слово покоробити перекладає його з російської мови, бо в українській мові до 20-х років минулого століття цього слова не зареєстровано. Узявши РУС совєтського видання, інженер людських душ прочитає: покоробить – покоробити. Отож він і пише: «Від цих слів її покоробило». Віра словникам шкодить авторському стилю. Таж ми маємо своє слово перекорчити. І звучить воно не гірше: «Від цих слів її перекорчило». СПРАВЛЯТИ ГЛИБОКЕ ВРАЖЕННЯ НА кого чи ЗАПАДАТИ ГЛИБОКО В ДУШУ кому? Деякі стандартні звороти, рекомендовані словниками, через частоту вживання так заяложено, що виникає потреба шукати їм заміну. Дуже вже зачовгану пару справляти враження наша мовна стихія має змогу висловлювати цілим рядом інших зворотів. Замість того, щоб казати «Виступ партизана справив на дітей глибоке враження», цілком на місці буде таке речення: «Виступ партизана глибоко запав у душу дітям». Зворот цей має й варіянт западати /запасти/ в серце. Знання таких фразеологічних синонімів дуже потрібне для недопущення повторень у тексті, бо в процесі розповіді оповідач може потребувати ідіоми справляти враження не один раз. ВІДДАТИ ДАНИНУ ПОВАГИ чи ЗАСВІДЧИТИ ПОВАГУ? Пише радянський класик «Десятки разів /Синявін./ бував в Узгені й не міг відмовити собі віддати данину поваги цьому свідкові древніх віків». Виникає питання, навіщо така закрутистість у стилі: віддати данину поваги? Чи такий – скажу так – вишуканий стиль конче потрібен тут? Хіба не можна висловитись простіше? Простота ж – сестра геніяльности. Крім того, автор задекларував себе українським письменником, то нащо ж вдаватися до калькування іншомовних стилів? Нема сумніву, що, вживши наведену кальку, автор «відштовхувався» від російської ідіоми отдать дань уважения кому. Що ж, мова має розвиватися і навіть запозичувати лексику з інших мов. Але таке запозичення повинно одягатися в українські шати, тоді це буде творче збагачення рідної мови. Класик же пішов за порадою до словників. Російської ідіоми отдать дань уважения наявні на той час РУСи (та зрештою і теперішні) не перекладали (і не перекладають). У словниках перекладено лише пару отдать дань як віддати належне. Але сказати «віддати належне повазі цьому свідкові древніх віків» класикові здалося неприйнятним. Вираз не звучав. Тоді класик пішов іншим шляхом – переклав буквально кожне слово російського звороту на нашу мову відповідно до рекомендацій словників, вийшло: віддати данину поваги. Він знехтував той факт, що російська пара отдать дань була коротка і легкомовна, а пара віддати данину, ставши довшою, почувала себе в нашій мовній стихії чужорідним тілом. Словники виявилися не на висоті, не відбивши факту, що ми маємо свою власну ідіому-відповідника звороту отдать дань уважения, а саме засвідчити повагу кому. Отже, словники, не переклавши такої місткої ідіоми, і справді підвели нашого автора під манастир. Насичення художнього твору кальками не сприяє самобутньому стилю автора, і тому їх треба по змозі уникати. Гляньмо ж, як буде «працювати» питома українська ідіома в тексті класика:: «Десятки разів /Синявін./ бував в Узгені й не міг відмовити собі засвідчити повагу цьому свідкові древніх віків». Думку передано своїми засобами не гірше від позичених.. ДИВНИМ ЧИНОМ, ДИВНИМ ДИВОМ чи просто ДИВОМ? Останнім часом чимраз частіше фігурує в літературних текстах вираз дивним чином, утворений за аналожією з цілим рядом рекомендованих словниками зворотів: головним чином, таким чином, першим чином, яким чином. Звороти ці, безперечно, виникли в нашій мові під впливом російських ідіом главным образом, выгодным образом,, решительным образом, естественным образом. Проте українська мовна стихія більшість зворотів цієї серіїЇ висловлювала не стандартно, а відповідно до своєї традиції. Наприклад, російську пару решительным образом ми передавали просто словом рішуче, а пара удивительным образом у нас звучала дивним дивом або й просто дивом (чого, на жаль, РУСи не фіксують). Нас, отже, цілком задовольняло твердження «Ці лінії дивом не перетинаються». Та під впливом уніфікації (тобто – глобалізації) ми починаємо говорити «Ці лінії дивним чином не перетинаються». Глобалізація наступає.

* * *

Що ж виходить? Глобалізаційні процеси сягають мовної стихії, і це породжує низку питань, над якими варто поміркувати: Як має ставитись до глобалізації письменник, а також і редактор? : Що змушує цілий букет прогресивних організацій боротися з глобалізацією? Яку позицію щодо цієї боротьби має зайняти письменник (і редактор)?

---

^*) Зберігаємо правопис автора