11/24/2007 | Святослав Караванський

До мови з розумом Святослав Караванський

ПОРЯДОК СЛІВ У ІДІОМАХ^*

Порядок слів ув українських текстах часом підпорядковано вимогам ритміки. Це один з проявів «солов'їности» нашої мови. Наприклад, у реченні «Вислухавши анекдот, мИ всі засміялись» (1) пару ми всі не можна розміняти місцями: фраза «Вислухавши анекдот, всі мИ засміялись» (2) звучить недоладно. Очевидно, у мовному потоці грає роль чергування наголошених і ненаголошених складів, бо припустити, що тут якась інша причина, нема підстав: уже фразу «Нас усіх попередили», де ми всі вжито в похідному відмінку, можна вимовити і так «Усіх нас попередили». Отже пара ми всі нероздільна лише в реченнях (1) і (2), там, де наголошені склади утворили певну лексичну єдність Порядок слів у ідіомах може залежати від різних причин. Іноді це просто стандарт, який закріпився в даній мові, і порушувати цей стандарт, коли треба, щоб читач повірив у написане, (а це потрібно завжди) - не тільки не бажано, але й протипоказано, бо підкутий читач одразу відчує фальш. ПОДУМАТИ ПРО ВСЕ ТЕ чи ПОДУМАТИ ПРО ТЕ ВСЕ? В історичному творі про повстання Довбуша письменник, описуючи хід думок свого героя пише таке: «Досі й подумати про все те,... не мав часу». Авторові слова тут ніби повторюють думки його героя. Це досить вдалий художній засіб. Але...і тут є своє «але». В українській питомій мові, якою володіли ватажани Довбуша, існувала пара се все або те все. Ось цитата зі словника Грінченка (гніздо помок): «Як би я се все у помку держала!». Такий порядок народ засвоїв тому, що сказати все се не звучало через повторення підряд приголосних звуків С. Були й інші причини. Відмінювати цю пару було легше саме в порядку се все або те все, ніж у порядку все се або все те. Люди говорили «З того всього вийшов пшик», і це було легше сказати, ніж «З усього того вийшов пшик». Слово все в парі се все або те все ніколи не потребувало чергування В з У, бо звук В у слові все вимовлявся після голосівки /голосної/ Е у слові се або те, і тому не підлягав чергуванню з У. Отже наші предки ніколи не казали «Усі ці діти – сироти», а тільки «Ці всі діти – сироти». Саме такий порядок слів у згаданій парі вживає Г. Барвінок та інші класики ХІХ ст. <Ти – (каже) – при корцмі состоїс, і се все при корцмі.» (Г. Барвінок, «Збірник до 170-річчя від дня народження», Київ, «Рада», 2001, ст. 28). У мові сучасників під впливом ряду причин порядок слів у парі це все і те все змінився. Сьогодні серед носіїв пост-совєтського ніби-українського койне мало хто вживає пару це все, здебільшого все це. Але письменник, який хоче зберігати солов'їну неповторність нашої мови, а надто у творі на історичну тематику, не має права відходити від цієї неповторности, за чим має стежити і Редактор. Тому, наведена наприпочатку цитата виглядатиме так:«Досі й подумати про те все,... не мав часу». Читач із Прикарпаття, який практикує незамулену українську мову, на цій парі слів відчує або фальш або повірить розповіді автора. ДО НЕ КРАЩОГО МІСЦЯ чи НЕ ДО КРАЩОГО МІСЦЯ? У статті критика натрапив я на такий пасаж: «Чи варто...робити її...заручницею чиїхось 'добрих намірів', якими,...викладено дорогу до не кращого місця.» Порядок слів у сполуці до не кращого місця невдалий: мало того, що він суперечить усталеному порядку слів у таких сполуках, він ще змушує читача затриматись і подумати: «Що це я прочитав?». Щоб уникнути цього, найкраще вживати зрозумілий кожному порядок слів: «Чи варто...робити її... заручницею чиїхось 'добрих намі рів', якими,...викладено дорогу не до кращого місця.» НІКОЛИ БУЛО чи НЕ БУЛО КОЛИ? Звороти ніколи було подбати, нікому буде передати, ніде було сісти, ні з ким буде поговорити тощо, поширилися у нас під впливом книжної освіти. У народній же мові мало й має поширення інша модель цих виразів: не було коли подбати, не буде кому передати, не було де сісти, не буде з ким поговорити тощо. Великої різниці між наведеними варіянтами нема, але знати про їх наявність мусить, якщо не письменник, то Редактор. І там, де автор починає говорити устами своїх героїв, вживаючи книжні звороти замість живомовних, там Редактор має втрутитися і виправити авторський недогляд.

* * *

Українська мова протягом віків під впливом різних обставин зазнавала змін. Одні зміни були корисні для неї, інші – ні. Ті зміни, які ‘вилущували’ з нашої мови її неповторні лексичні риси були не на користь мові, а на користь лінгвоциду. Ці зміни обертали нашу мову на псевдо-українське койне. Сучасній українській еліті варто в міру можливостей відроджувати неповторність нашої мовної стихії. І в цьому відродженні не можна недооцінювати роль Письменника і Редактора.

---

^*) Зберігаємо правопис автора