12/03/2007 | Святослав Караванський

До мови з розумом Святослав Караванський

ДІЯЛОГИ^*

Вірогідність зображуваного в літературному творі великою мірою залежить від діялогів між героями твору. Якщо ці діялоги відповідають стандартам, узвичаєним у живій мові, то читач навіть фантастичного твору не матиме підозри, що те, що він читає – вигадка. Тому літератор, який хоче, щоб йому вірили, має приділяти належну увагу діялогам, і якщо він навіть «вироблений» письменник, не гребати порадами Редактора. Діялог, як і всі інші деталі художнього полотна, повинен підтверджувати реальність описуваного. Від того, наскільки це вдається автору, залежить і його успіх як письменника. НА! ОТРИМУЙ! чи НА! ДЕРЖИ!? Напівбожевільний ветеран-афганець, жбурнувши в героя досить цікавого оповідання ручну гранату, супроводить цю акцію словами: «На! Отримуй! Гад!». Чи це реальний вигук для української мовної стихії? Це переклад з російського «На! Получай! Гад!». Автор українського оповідання, очевидно, задумувався над цим вигуком. Швидше за все афганець був російськомовний. Отже під цим оглядом його мову не треба було б українізувати, а написати просто «На! Получай! Гад!». Але автор підійшов до подій з позиції українського спостерігача, який українською мовою розповідає спостережене українським же читачам. І тому в його творі всі герої говорять по-українськи, в тому числі й афганець. Інакше кажучи, ветеран війни говорить так, як зрозумів його мову український автор. А раз так, то афганець має говорити мовою автора, тобто українською мовою. Українець у такій ситуації навряд чи скаже «Отримуй!», бо в нашій мові усталилися інші вирази: «На тобі!», «Нате Вам!» або «Маєш!», «Маєте!». Коли ж «дарунок» доручувано кидькома, то українець скаже «На! Держи!». Саме так і належить казати згаданому афганцеві: «На! Держи! Гад!». У ЩО ТИ ПЕРЕТВОРИВ СВІЙ ОДЯГ? чи ДЕ ТИ ТАК ВИМАЗАВСЯ? У цьому ж оповіданні дівчина, яка вчиться у швейній фабриці на швачку, зустрічає свого кавалера, - курсанта міліції - що прийшов на побачення обліплений землею, таким вигуком «Боже! У що ти перетворив свою... форму?». Я маю великий сумнів, що навіть майбутній доктор філософії в описаній сцені буде так кучеряво висловлюватись. Найперша реакція людей у такій ситуації буває така: «Де ти так вимазався?» або «Де ти так вимазав свій одяг?». Слово вимазатися у значенні забруднитися фіксує Словник Грінченка, Словник Желехівського, Укр.-Анг. Словник Андрусишина, а також РУС А. Кримського. Підсовєтські ж словники не знати чому «мали зуб» на це слово, і там, де його треба було «засвічувати», пропонували цілу низку синонімів, а його – найпоширенішого в живій мові слова - не наводили. Може, тому й автор новели замість живого питання з уст дівчини, наділив її пасажем, який у декого викликає «реакцію відторгнення». НУМО, ПІДНІМІТЬ СОРОЧКУ! чи А ПІДНІМІТЬ-НО СОРОЧКУ!? Ідеться про переклад з російської мови. В українському перекладі лікар так звертається до пацієнта: «Нумо, підніміть сорочку...». З цього незграбного перекладу випливає, що російський текст мав такий вигляд: «Ну-ка, поднимите рубашку...». Слово нумо, що з'явилося в перекладі, тут абсолютно не до речі. Воно було б на місці, якби лікар звертався до кількох пацієнтів «Ну-ка, поднимем рубашки!»; тоді треба було б ужити це слово: «Нумо, піднімім сорочки!». Отже, переклад неадекватний. Перекладач не знайшов нічого відповідного у словниках, і помилково обрав форму нумо, не зрозумівши ремарки, яка засвідчувала, що це форма для першої особи множини, звертання ж в оригіналі було до другої особи множини: (Вы) поднимите. В такому разі треба по-українськи сказати (чого нема у РУСах): «А підніміть-но сорочку!». Що саме так має звучати українська форма свідчать не лише українські класики, а й напівросійський класик Гоголь. Гоголів Тарас Бульба звертається до сина так: «А повернись-но, синку!», що кондовою російською мовою передається так: «Ну-ка, поворотись, сынок!». Отже, російське «ну-ка + дієслово» по-нашому треба віддати «а + дієслово-но». Маємо приклади такого вжитку і в українській літературі: «А дай-но вогню – люльку закурити (М. Коцюбинський). По-російськи це треба віддати так: «Ну-ка, дай огня – трубку закурнть». Відсутність всеосяжного перекладу форми ну-ка в РУСах, спричинилася до неякісного українського перекладу, що й собі впливає на попит на українську книжку. Цей попит перебуває у прямій залежності від якости словників. А це значить, що українство мало б залучити до укладання словників щонайдосвідчених філологів, в тому числі письменників і практиків живого українського слова. Без надійної словникової бази сподіватися на підвищення попиту на українську книжку підстави невеликі. Реклама в даному разі матиме протилежний ефект. Розрекламований неякісний продукт може відбити охоту у читачів і до якісного. ВИДНО ПАНА ЗА ХАЛЯВАМИ чи ВИДНО ПАНА ПО ХАЛЯВАХ? Іноді для пожвавлення публіцистичного чи літературознавчого твору автори включають у свій текст живомовні елементи. Такі вставки своїм впливом на читача подібні до діялогів у творі красного письменства. Вони мають переконати тих, хто читає, у правоті автора. Тому, робивши вставки, літератор мусить дбати, щоб його вставка відповідала живомовним стандартам, тобто своєю живомовністю вона була б підтвердженням сказаного сухою науковою мовою. Якщо ж така вставка якоюсь мірою відходить від живомовного зразка, то замість переконати читача у своїй правоті автор сам собі підсуне свиню. У полемічному тексті читаю таке: «Якщо НН вживає... ’ на Україні’, то... пана й так видно за халявами». Нічим не виправдана українізація відомої приказки не додає аргументів полемісту, а навпаки шкодить. Споконвіку народ говорить «Видно пана по халявах». Хто каже, що прийменник по московський? А як Ви скажете «Ти судиш по собі» чи «за собою»? або «по людині видно» чи «за людиною»? Бійтеся Бога, горе-українізатори!. І не дивуйтеся, що від такої українізації пересічний українець тікає в лоно «великого и могучего», де чого-чого, а мовно-лексичного графоманства таки нема.

---

^*) Зберігаємо правопис автора