12/22/2007 | Святослав Караванський

До мови з розумом Святослав Караванський

НОВЕ ВИНО У СТАРІ МІХИ!^*

Українська мова через ряд історичних обставин, а надто в остаснні 70 років перед незалежністю, розвивалася під тиском, який не давав їй розкрити на повну силу свої лексичні можливості. Це відбилося на офіційно канонізованій лексиці, яка «збагачувалась» на штучну (щоб не сказати мертву) лексику, без уваги на її практичну доцільність, на зразок хоч би й таких форм як полоненик капіталу замість бранець капіталу або перепончатокрилий замість плівкокрилий. Мові ж, щоб розвиватися, потрібен пошук, опертий не на мавпуванні чужих зразків, а на своїх словотворчих моделях. Розкайданена мовна стихія сучасности дає нам приклади словесних пошуків у мові окремих авторів. Дуже вдалою, хоч може і запозиченою, є форма наїв замість наївність а ще багатіти духом замість одухотворятися. Знати можливості словотворчости рідної мови мають не лише Майстри Пера, а й Редактори. А можливості ці, практично, невичерпні. РОЗДИРАЮЧИЙ ДУШУ КРИК чи РОЗДЕРИ- ДУШУ КРИК? Українська мовна стихія знає форми вернигора, голиборода, чаруйзілля, ломикамінь тощо, які на ділі заступають дієприкметникові форми повертаючий гори, голячий бороду, чаруюче зілля, той, що ломить камінь. Форми ці цілком зрозумілі сучасникам, але, на жаль, вони, ніби законсервовані, не мають аналогій у сьогоднішній практиці. Чи це закономірно для нової доби, чи ми просто не вміємо користуватися залишеним нам у спадок багатством? Мені здається, що друге ймовірніше. Модель, уживану предками, можна розумно застосувати і в наші супермодерні часи. Спробую показати це на прикладі. Читаю: «Роздираючі душу крики жертв... і досі стоять в її вухах». А що, як висловитися так: «Роздери-душу крики жертв... і досі стоять в її вухах»? Чи зміниться ефект впливу на читача? Як на мене - ні. Очевидно, що наведена модель може працювати в нових умовах, коли після дієслова стоїть не один, а два іменники, бо сказати роздери-крик замість роздираючий крик якось не випадає. Коли ж після дієслова ідуть аж два іменники, то предівська модель працює не гірше від нових запозичених. Тому, я б у тексті «Не розраховуйте... на поглинаюче увагу письмо...», вдався б до новаторства або «стараторства»: «Не розраховуйте... на поглинай-увагу письмо...». Коли таких прецедентів сучасні тексти матимуть більше, то читач звикне до цих нових (із старими дірами) форм. ПОВІТРЯНЕ ШАМПАНСЬКЕ чи ЛЕГКОБРИЗНЕ ШАМПАНСЬКЕ? В одному перекладі з російської мови ріже око такнй кавалок: «Шампанське пити з горлечка важко. Воно повітряне, кислувате». Якщо по-російськи воздушный напиток добре звучить у творах найкласніших класиків, то в нашій мові повітряний напій не вживано. Беру словник. Слово воздушный, коли йдеться про пиріг або тістечко, перекладено як легкий. Перекладач, очевидно, дивився у словник, але сказати про шампанське, що «воно легке, кислувате», він не наважився, бо слово легке сюди справді не ліпиться. Але й пара повітряне шампанське, на якій спинився перекладач, так само не віддає того, що хотів висловити автор оригіналу. Слово повітряний не віддає тих нюансів, які віддає слово воздушный. У такій ситуації перекладач або редактор мають виявити винахідливість. Треба покопатись у пам'яті. Існує слово сонцебризний, де друга частина –бризний може стати у пригоді. Додаймо її до слова легкий, яке тут теж частково потрібне і матимем легкобризний – епітет, що окреслює таке вино, як шампанське краще ніж повітряний. Отже, редагую перекладача, згадавши, що українці п'ють не з горлечка (горлышка), а нахильцем: «Шампанське пити нахильцем не з руки. Воно легкобризне, кислувате». ПРОЗОРЛИВИЙ чи ПРОВИДЛИВИЙ? Іноді на допомогу шукачу нових форм може прийти забортна лексика, тобто лексика, яка існувала в нашій мові, але не знати чому опинилася за бортом словників та літературної мови і, щиро кажучи, забулася, хоч вона відповідала і відповідає стандартам літературного мовлення і до того є органічно українська. До такої лексики належить слово провидливий, що відповідає канонізованим тепер, не без впливу сусідніх мов, словам передбачливий і прозорливий. Слово це вживає Марко Вовчок у повісті «Три долі»: «Очі ж мої усе бачили добре – де ж провидливість моя непомилешна?». Слово провидливість не виникло само по собі. Очевидно, існував прикметник провидливий, досі ніде не зафіксований, так само, як і провидливість. Брешу. У «Русько-німецькому словнику» його фіксує Желехівський. Але Грінченко зігнорував провидливість, і це визначило її долю. Цього слова нема ніде більше. А слово ж наше питоме. Існують же слова провидець, а також провидіти, яке значить передбачати, прозирати. Від слова провидіти й походить провидливий, а від нього провидливість. Натомість у нашій мові запанувало слово прозорливий або прозірливий, яке має аналогів у російській та польській мовах. Своє ж оригінальне і неповторне провидливий ми забули. Тож чи не буде закономірним відродження цього слова як нової форми? Пише сучасний автор «Ніколи він... не був таким прозорливим у стосунках із жінками...». Автор пише так, як склалося історично через пасинкове становище нашої мови під окупантами. Чи ж не краще й оригінальніше буде звучати: «Ніколи він... не був таким провидливим у стосунках із жінками...»? На мій смак, краще.

* * *

Редактор-шукач нових форм має бути дослідником, і результати своїх досліджень використовувати у практиці. Тут допоможе глибоке почуття мови і розвинений мовний смак. Не можна пересичувати тексти новими формами, але не можна і нехтувати їх, коли цього вимагає текст. Пильне око Редактора не може допустити, щоб герої довірених йому творів пили з горлечка будь-які напої, а надто повітряне шампанське.

---

^*) Зберігаємо правопис автора