01/10/2008 | Святослав Караванський

Я із захопленням сприйняв заклик “Маніфесту” зборів “Україна – зона культурного лиха” приєднатися до цього руху. Живучи за межами України, я не маю відомостей про конкретні факти потоптання культурних установ та культурних надбань в Україні. Зате я маю величезний матеріял, який свідчить про деградацію української мови в Україні. Мої спостереження недвозначно доводять, що наша мова перебуває у зоні культурного лиха.

Зону культурного лиха для нашої мови створено за часів СССР: перекалічено правопис, деукраїнізовано лексику, заохочено загальне незнання і забуття рідної мови, а натомість запроваджено бліду копію українізованої російської мови, якою навчено інтелігенцію та інші шари суспільства, що послуговувалися рідною мовою. Заразом фізично винищено знавців української мови, а їх місце заради заробітку, посіли люди, для яких українська мова не була рідною і які послуговувались нею виключно на бутафорних оказіях. Наслідком цих заходів наша мова обернулася на українізовану копію іншої мови. Яку галузь не візьми – самобутню українську лексику перероблено на копію російської. “Чумацький Шлях” став “Молочним Шляхом”, “Великий Віз” – “Великою Ведмедицею”, “громада“ стала “общиною”, місто “Лубні” обернуто на “Лубны”, “Броварі” - на “Бровары”. Цей список не має кінця.

Настали зміни. СССР канув у Лету. А чи змінилося щось на краще в українській мові? Чи вертаємо ми собі наше багатство – нашу мову? На жаль – ні. Зроблено косметичні зміни у правописі. І це все. Міста й далі “Лубны” та “Бровары”, словники і далі рекомендують “общины”, дітей і далі вчать кастрованою українськпю мовою. Така ж мова в газетах та журналах, не кажучи вже про державні органи, де панує повстяний міліцейський жаргон.

Беру газету, І то не якусь там районну чи обласну. Беру київську інтелектуальну газету. Читаю: “Авторка хоче довести нашим шановним пані, що вони можуть буквально все...”. Автор тексту іде за безглуздою настановою совєтського мовознавства, що слово “пані” не відміняється. Помилку базовано на помилці Б. Грінченка, який допустив її у своєму словнику. Але Грінченко не вільний від помилок, і ті мовознавці, що йдуть у цьому разі за Грінченком, перекреслили десятки Грінченкових норм, а цю зберегли, бо вона карикатуризує українську мову. На ділі ж українці слово ”пані” відміняють. Беру М. Рильського. Переклад “Пана Тадеуша” А. Міцкевича (“Дніпро”, Київ, 1964)
“Пан Тадеуш з панами і панями...” (стор. 128)
“І хоч я з панею хотів би...” (стор. 319).

Можна навести десятки інших прикладів, і то сучасних. Але мовознавцям від КПСС – це до лампочки. Вони зациклені на совєтських псевдонормах. Я прочитав цей уривок тутешньому українцю – він розреготався. І не тільки він. Якщо висловити росіянину таке: “Автор хочет доказать нашим госпожа, что...”. То й росіянин розрегочеться.

Йдучи за рекомендаціями сучасних мовознавців, ми карикатуризуємо свою мову, обертаємо її на якесь неживе штучне язичіє. Штучне язичіє не матиме майбутнього. Та “пані” – це тільки квіточки. Дехто з нас починає “українізувати” нашу мову там, де це зовсім ні до чого. Замість приказки “Видно пана по халявах” вимудровує – “Видно пана за халявами”. Так ніби прийменник “по” неукраїнський! То ми ж цими “винаходами” збіднюємо нашу мову! Ми не говоримо українською мовою в побуті. А коли починаємо писати, то й вигадуємо “здібні булочки”. Таж прийменник “по” - споконвіку український! Згадаю прислівники: “по-нашому”, “по–вашому”, “по-перше”, “по-друге”. А ще пари: по совісті, по черзі, по дружбі, по праву, (друг) по школі, (товариш) по перу, по радіо, по телебаченню, (різьба) по дереву, по Україні, (пункт) по виборах, (рахувати) по пальцях. Це все не по-нашому?

Дехто не терпить прийменника “при” і пару “при нагоді” заміняє на “за нагоди” – форму неживу, штучну і карикатурну. А народ же каже “при столі”, “при спробї”, ”при надії”, та й від пари “при нагоді“ створив прислівник ”принагідно”. То виходить, тепер треба казати “занагідно”? Бійтесь Бога “українізатори”! Ваше язичіє – мертве!

Дехто поліпшує нашу мову англіцизмами і маніпулює словами “фікшен”, “екшен”. Нащо? Яка мета?

Ще інший “нічтоже сумняшеся” уводить у свою розповідь слова “душещіпательний”, “обоятельний”.

То куди ми йдемо? Та не куди ж, а в зону лиха. З цим треба щось робити.

Пропоную створити в системі “Україна - зона культурного лиха” окремий напрямок “Українська мова”.

Що б мав робити цей напрямок?
1. Скликати конференції зацікавлених осіб для обговорення проблем української мови.
2. Вимагати від Міністерсва освіти запровадження в університетських курсах української мови неодмінного розділу “Лінгвоцид української мови під окупацією”.
3. Вимагати від Міністерства освіти включення у шкільні підручники з української мови розділу про лінгвоцид української мови.
4. Вимагати від Академії Наук видання словників, які в обов’язковому порядку наводили б форми, вилучені із словників в СССР із спеціяльною ремаркою: вилучено в СССР.
5. Вимагати від письменницьких та журналістських спілок та від Міністерства культури створення для письменників, журналістів та редакторів постійних безплатних курсів підвищення мовної кваліфікації.
6. Такі ж курси для всіх, хто хоче їх відвідувати.
7. Вимагати від ураду й президента видання спеціяльного органу, який дбав би про мову наших періодичних видань.
8. Вимагати від редакцій літгазет, виділяти газетну площу для регулярного висвітлення мовних питань.
9. Створювати клуби живої української мови, насамперед для духовної та державної еліти.

Обговорити ці та виробити інші пункти на зборах ”Мова у зоні лиха”.
Хто підтримує - озовіться!

---

Інші статті Святослава Караванського на Майдані - http://maidan.org.ua/wiki/index.php/Святослав_Караванський