Відповіді

• 2008.07.08 | Сергій Вакуленко

  То є досить складне питання

  Тут переплелося одразу декілька граматичних категорій: збірності, числа, відмінка, істот/неістот. За Шевельовим — у працях «Probleme der Bildung des Zahlwortes als Redeteil in den slavischen Sprachen» (Lund, 1952) або «Up or out? З проблематики формування українського числівника як частини мови», у кн.: «Третій Міжнародний конґрес україністів 26–29 серпня 1996 р. Мовознавство» (Харків, 1996, сс. 94-98) — ідеться про те, що давні збірні числівники в українській мові втратили своє первісне значення й дедалі більше використовуються замість кількісних числівників у сполученні з іменниками середнього роду ("двоє речень" і под.). То є нове явище в українській мові, яке шириться зі сходу на захід. За діялектними даними, західна межа його поширення йде вздовж приблизної лінії Коростень – Хвастів — Умань.
  
  Однак у граматиках літературної мови йому не приділяють особливої уваги. Шевельов зазначає: "Більшість дослідників і популяризаторів не помічають чи воліють не помічати [цих] конструкцій, мимохідь кинуть словечко про те, що вони звуть традиційно "збірними числівниками" (хоч які ті числівники сьогодні далекі від збірності) і на тому ставлять крапку" (друга праця, с. 98).
  
  Справді, нічого путнього про це не довідаємося ні від Синявського, ні від Курило, а з більшості совкових публікацій і поготів.
  
  В одному — досить непоганому — підручнику я знайшов таке:
  
  "Збірні числівники не мають роду й числа, при відмінюванні зберігають свої форми тільки в називному і знахідному відмінках, виступаючи з керованим іменником одним членом речення — підметом чи додатком. У непрямих відмінках збірні числівники замінюються формами влісне кількісних числівників (двоє вікон, двох вікон, двом вікнам, двоє вікон, двома вікнами, у двох вікнах).
  У сполученні з іменником — назвою істоти — відбувається заміна збірного числівника і в знахідному відмінку (зустрів двох хлоп'ят, але побачив двоє дверей)".
  
  «Сучасна українська літературна мова» / За ред. Марії Плющ. — Київ, 1994. – С. 240.
  
  Тепер звернімося до поданого прикладу. На мою думку, тут справу ускладнює те, що "5 кошенят" можна потрактувати в сенсі збірному (як одне п'ятичленне ціле) та в сенсі чисто кількісному.
  
  "П'ять маленьких кошенят залишилися без мами" на першій сторінці «Майдану» — це очевидна помилка, оскільки без мами залишилася вся сукупність кошенят, та й "5 кошенят" є підметом у реченні.
  
  Натомість у реченні "Чому поети дарують 5 кошенят?" є два ускладнення. З одного боку, кошенят можна потрактувати як істоти (і тоді мало б бути "п'ятьох кошенят"); із другого боку, тварини, а надто малі, в українській мові часто опиняються поза категорією істот — як-от "Москалики, соколики, з'їли ви наші волики, а як будете здорові, то з'їсте і корови" (і тоді мало б бути "п'ятеро кошенят").
  
  Однак мені здається, що саме в цьому контексті значення збірності актуалізується, бо одна справа — подарувати комусь "п'ятеро кошенят" як неподільну сукупність (і хто їх тоді візьме?), инша справа — подарувати "п'ять кошенят" (неістот) по одному.
  
  Тому "подарувати п'ять кошенят" не надто разить вухо чи око, хоча, "п'ятьох кошенят" тут напевно було б найкращим виходом зі становища.
  
  Це навіть при тому, що іменники типу "кошеня" (з різними основами в однині та в множині) тяжіють у разі сполучення з числвником до моделі відмінювання збірних іменників на кшталт "двері".
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2008.07.08 | harnack

    Гарненько - дякую! Дарують всіх п'ятеро, а візьмуть по одному...

    по двоє, по троє кошенят, чи й пак по два, по три...чого? - кошенята? (що трішки разить)... "Кошенята" (дівчата, малята, козачата, хлоп'ята) автоматично - збірна форма!
    
    А мабуть:
    
    однЕ дівча - дівчата (двоє дівчат)
    однА дівчина - дві дівчини
    однЕ дівчисько - два дівчиська(?)
    
    та:
    
    однЕ кошеня - кошенята (двоє кошенят)
    однЕ кошенятко (мн: кошенятка?) - два/двоє кошеняток(?)
    
    Дещо отута:
    
    Ось Антоненко-Давидович:
    
    Збірні числівники
    
    В українській мові часто вживаються збірні числівники обоє, двоє, троє, четверо, дванадцятеро тощо.
    
    Числівник обоє можна вживати тільки тоді, коли йдеться про чоловіка й жінку: «А ідіть лишень сюди; та йдіть обоє» (Т. Шевченко); «обоє рябоє» (приповідка). До числівників двоє, троє, десятеро звертаються, коли кажуть про людей: «У салоні їх дожидало троє людей» (Леся Українка), - а також коли вони поєднується з особовими займенниками: «Нас було четверо: білявий та чорнявий чоловіки, парубок рябий та я» (Марко Вовчок), - та з іменниками, що мають тільки множину:«Нащо тобі аж троє ножиць?» (із живих уст).
    
    Чи пак:
    
    Два — двоє — пара
    
    Коли йдеться про неживі предмети, іменники чоловічого роду сполучаються з кількісними, а не збірними числівниками. Правильно буде: “Я написав братові два листи”, а не “двоє листів”. Якщо іменник чоловічого роду позначає живих істот, при ньому здебільшого ставлять збірний числівник двоє (двоє школярів, двоє суддів, двоє робітників). Так само троє, четверо, п’ятеро... десятеро. А коли мовиться про високопоставлених у суспільстві осіб, то, на думку деяких мовознавців, слід казати і писати два маршали, два міністри, бо двоє надає висловлюваному зниженого стилістичного відтінку.
    
    З іменниками жіночого роду, незалежно від того, що вони позначають,— живих істот чи неживі предмети,— застосовують кількісний числівник дві (дві подруги, дві медсестри, дві ручки). Іменники середнього роду, а також іменники ворота, двері, ножиці, що виступають лише в множині, сполучаються зі збірними числівниками (двоє відер, двоє дверей, двоє ножиць). Як і особові займенники ми, ви, вони у формі родового відмінка (двоє їх у матері).
    
    Збірні числівники не можуть входити до складених. Тому, поєднуючи складені числівники, котрі закінчуються на два (три, чотири), з множинними іменниками та іменниками ІV відміни типу теля, лоша, курча, використовують лічильні слова голова, штука, екземпляр, одиниця тощо. Шістдесят дві голови телят. У непрямих відмінках лічильні слова зникають.
    
    Іменники, котрі в однині та множині мають різні основи (громадянин, дівчина, людина, дитина), вживаються з числівником два у родовому відмінку однини: два громадянина, дві дівчини.
    
    Означення, що входить до складу кількісно-іменникового сполучення, може бути в називному чи родовому відмінках множини. При іменниках жіночого роду перевага надається називному відмінку (дві бурхливі річки), а при іменниках чоловічого і середнього — родовому (два військових літаки, два гірських озера). Означення, виражене присвійним прикметником, ставиться у родовому відмінку множини незалежно від граматичного роду іменника (два братових щоденники).
    
    Якщо числівник два (а також три, чотири) вживається в сполученні з більше на... чи менше на..., то форма знахідного відмінка іменника залежить від значення останнього. Коли йдеться про особи, іменник і числівник мають форму або родового відмінка (більше на двох журналістів), або називного (більше на два журналісти). В інших випадках вдаються тільки до називного відмінка.
    
    По двоє, прислівник. По дві особи, істоти, речі: збиралися по двоє, по двоє стали розходитися. Близьке за змістом до нього слово пара поєднується: а) з іменниками, що позначають два однорідних предмети, які становлять одне ціле (пара чобіт, пара коней, пара білизни); б) з іменниками, що позначають двох осіб, об’єднаних спільною дією, станом, почуттям (молода пара, пара фігуристів); в) з іменниками (у множині), які позначають предмети роздрібної торгівлі (пара яблук). Ненормативними є словосполучення пара днів, пара хвилин, пара слів. Треба: кілька днів (хвилин), кілька слів.
    
    Обоє — обидва — обидві
    
    Слово обоє з певним родом не пов’язане, відмінюється за зразками числівника два. “Обоє вони, і чоловік, і жінка, не були людьми лихими” (Михайло Коцюбинський), “Обоє рябоє” (приказка), “Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє” (Леся Українка).
    
    Обидва вживаємо для позначення чоловічого та середнього роду — “і той і цей, і те і це, і один і другий, і одне і друге”. По обидва боки вулиці, в обидва кінці, обидва вуха.
    
    Обидві — числівник жіночого роду: “і та і ця, і одна і друга”. Обидві ноги, обидві половинки дверей
    Підготував Борис РОГОЗА, ”Хрещатик”

  • 2008.07.14 | Мірко

    А чому не котенят?