12/16/2008 | Askold Lozynskyj

Спочатку грудня ц.р.приїхав я до свого помешкання в Києві. Як кілька разі в минулому завважив напис цим разом про потребу виносити сміття надвір на смітник, а не залишати при дверах у будинку. Напис був написаний російською мовою і далеко не шекспірською англійською. Ясно, я напис зірвав, при компютері виготовив напис в українській мові того самого змісту та хоча мабуть не шекспірською але бодай бушівською англійською мовою та вивісив у сінях будинку. Виїждав я з Києва чотири дні пізніше і мій напис далі висів на свойому місці. Здавалосяб, що виїждав я веселим з Києва, та були ще і інші інсиденти.

В Україні по телебаченню проходить популярна політична програма якою провадить прибулий з Росії ще в 2005 розваговий-журналіст Савік Шустер. До його програми долучуються всі політики від Президента до Петра Симоненка. Шустер відносно обєктивний та навіть симпатичний модератор програми. Одначе він виключно розмовляє російською мовою. Чому за чотири роки перебування в Києві він не зумів навчитися української, не знаю. Знаю тільки, що йому не треба бо влаштував собі велику телевізійну карєру у Києві не розмовляючи державною мовою. Політики які приймають участь у програмі мають свободу розмовляти українською або російською. В пятницю 5 грудня ц.р. у програмі на тему оформлення коаліції у Верховній Раді України і обрання голови ВРУ приймала участь представниця Президента України Марина Ставнійчук і представники майже кожної вагомішої партії. На моє велике здивування пані Марина розпочинала свої виступи по українськи та переходили на російську мову. Микола Катеринчук, ще один націонал-демократ розмовляв майже виключно по російськи. Ясно Симоненко розмовляв тільки по російськи. Правда я не видержав до кінця. Але за час мого огляду тільки Тарас Стецьків і Олександер Мороз безвиїмково розмовляли по українськи. Симоненко та другі з принципу і зухвалості розмовляли по російський. Але пані Марина, Катеринчук та інші здавалося під впливом ведучого з увічливості переходили або навіть починали з російського.

Наступного дня проходив показ в Будинку Кіно в Києві художнього фільму Владика Андрей про слугу Божого Митрополита Андрея Щептицького. Показ був по запрошенню, переважно для публіки повязаної з кіном в Україні. Публіка прийняла фільм про греко-католицького митрополити оваційно. Опісля відбулося прийняття. Приватні прозмови проходили українською і російською мовою. Переважно актори, режисери походження з західної України розмовляли між собою по українськи, а ті з Києва чи сходу розмовляли по російськи. Одначе коли до гурту українськомовних приступив один чи одна які розмовляли по російськи, цілий гурт переходив на російську мову. Я очевидно на кожному кроці звертав на це увагу, переважно без успіху. В одному випадку мені було вказано, що увічливість вказує переходити на мову котру всі розуміють. Я жалувався що я не розумію російської та вказував, що ми знаходимось у Києві, столиці України не Росії. Увічливість тут зазнала розчарування. Мені увічливо сказали, що оскільки я так гарно розмовляю по українськи, я певно розумію по російськи бо мови подібні.

Кілька тижнів раніше під будинком Української Католицької Школи Св. Юра у Ню Йорку чекав я на своїх дітей. Зібрався також тут малий гурт новоприбулих з України батьків. Розмовляли по українськи, але прийшла одна пані, заговорила по російськи і цілий гурт перейшов на російську мову. Я промовчав. На другий день побачивши отця пароха, згадав подію та запропонував, щоби поставити у дверах школи напис такого змісту: «За Святим Письмом, хто говорить не тільки чужою, але ворожою російською мовою, приречений у Пекло.» Отець, мабуть зрозуміло, відмовив мою пропозицію. Я розумію, що в Святому Письмі такого немає бо написане далеко до російсько-українських відносин.

Мова це тільки засіб спілкування. Так спілкувався російською мовою Сталін з Москви з Кагановичем в Україні підчас 1932-33 щоби знищити український народ. Всі директиви виходили російською мовою. На різдвяному концерті шкіл Св. Юра у Ню Йорку одна учиниця Академії на скрипці заграла Мельодію Мирослава Скорика. Вдумляючись у прекрасну мелодію, мені жінка підказала, що до неї Богдан Стельмах написав слова, а Оксана Білозір проспівала пісню про Голодомор під назвою „Свіча.” В пісні є такі слова: „Вогником свіча повівала, мати дитинча сповивала, пісні гомоніла про гірку біду недолю...про чужу орду криваву...мати дитинча колисала не в колисці ні, не в колисці але у труні.” Мабуть кожна мова це тільки засіб спілкування. Для мене російська це знущання. Але задля увічливості! Росія казала, що голоду в 1932-33 зовсім не було, а сьогодні каже, що навіть якщо був то не був впроваджений як геноцид проти українського народу. Давайте задля увічливості погодимо з Росією! Мені здається що і увічливості мусить бути межа.

Аскольд Лозинський

Модераторіял: обговорення теми (якщо буде) примусово зноситься на форум "Мова".