До мови з розумом: Невдала лексика минулого (прод.)
07/11/2009 | Святослав Караванський
Святослав Караванський
Спекотний день чи спека? Незважаючи чи попри? Зупиняюсь на такому уривкові:
Задерикувато чи загонисто? Сказати, що слово задерикуватий неукраїнське не можна. Але воно явно невдале слово: задовге раз, і копіює російську форму – два. Мабуть таки, близькість цього слова до російських слів задорный, задирчивый тощо сприяла популярности цього слова у письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст.. Але у Марка Вовчка, Г. Барвінок, П. Куліша, І. Нечуй-Левицького та інших класиків перших двох третнн ХІХ століття цього слова не знаходимо1). Слово задерикуватий стало виходити у світ з легкої руки Б. Грінченка і особливої популярности здобуло в СССР, де його просували коштом вилучення з обігу слова загонистий. Так, московський РУС 1948 року в перекладі слова задорный не наводить слова загонистий, яке у словнику Уманця та Спілки (1893 р.) стоїть перед задерикуватим і фігурує також у РУС-і А. Кримського. Однак всі РУС-и, видані в УССР після 1948 року, а також і в незалежній Україні, записують кілька варіянтів задерикуватого, а загонистого не згадують, або згадують з іншим значенням. І це тоді, коли загонистий є українським відповідником російського слова задорный, як видно з такої цитати:
Левиний чи лев’ячий? Викликає сумнів і такий пасаж:
1) Висновок зроблено на підставі відсутности слова задерикуватий у словнику Е. Желехівського та С. Недільського (1884-1886 рр), які вибирали лексику з усієї виданої на той час української літератури. *) Зберігаємо правопис автора
ЩО НАС ГУБИТЬ?* або чому нас не читають?/продовження, попередній матеріял: Част.5/
3a. Невдала лексика минулого /продовження/
Стрімкий чи бистрий? Разом із словом стрімко нам нав’язали і слово стрімкий. І без нього, як кажуть, не освятиться вода в сучасній суржиковій літературі. Цитую з прочитаного:“Під ними пінилась... стрімка гірська річка.”
Вживаючи канонізовану лексику, сучасні автори не звертають уваги на ритміку і на притертість слів між собою. А пару “стрімка гірська”, де повторювано наголошений склад –ка, мовний смак не схвалить. Поза тим, чи несе слово стрімкий якийсь образ? Це слово стає зрозумілим для читача через російську мову: стрімкий – це стремительный. Такий мовний стиль передбачає, що для читання суржикової літератури український читач має знати ще й російську мову. Звичайно ж українці швидкоплинну річку окреслювали прикметнком бистрий: І це узвичаєння цілком доречне і в наведеному пасажі:“Під ними пінилась... бистра гірська річка.”
Чи ж такий ужиток не відтворює в нашій уяві гірської річки? І то без посереднцтва іншої мови? Коли ж епітет бистрий здаватиметься комусь недостатнім, то ми маємо засоби для підсилення ефекту бистроти. Можна сказатидуже бистра гірська річка дуже-дуже бистра, гірська річка.
У разі мова йтиме не про річку, то замінити накинутого прикметника стрімкий може низка слів:нестримний шпаркий навальний шквальний розгонистий цунамний.
Спекотний день чи спека? Незважаючи чи попри? Зупиняюсь на такому уривкові:
“...одягнені, незважаючи на спекотний день, у суворі чорні костюми.”
Уся вжита тут конструкція повторює будову російського речення. Росіянам дуже з руки вживати таку конструкцію, бо усі потрібні для неї слова короткі і легкомовні:“...одеты, несмотря на жаркий день,...
Слово жаркий – слово українське. Але наші попередники через гіперпуризм відмовилися від нього, вважаючи його чисто російським. На підставі цього помилкового висновку вигадано слово спекотний. Але відмовившись від слова жаркий, попередники копіюють усю російську конструкцію тих речень, де це слово вживано:”...одягнені, незважаючи на спекотний день,...”
З наявних же в лексиконі українця словесних форм, замість відкинутого жаркого дня цілком доречно вжити просто спека:“...одягнені, незважаючи на спеку...”
Це був би логічний наслідок відмови від слова жаркий, а не вигадування слова спекотний. Поза тим, у даному тексті вжито кальку незважаючи, що своєю граматичною формою – дієприслівник - повторює російську граматичну форму дієприслівника: несмотря - незважаючи. Тобто, весь український текст – точна копія російського. Чи ж не маємо ми чогось свого замість кальки незважаючи? Певно, що маємо, Хочби й прийменника попри, в УССР нехтуваного. Він короткий – два склади – і з успіхом може заступати слово незважаючи:...одягнені попри спеку, у суворі чорні костюми.
Скоротилося число складів. Скорочення можна досягти і так:...одягнені, хоч і спека, у суворі чорні костюми.
Задерикувато чи загонисто? Сказати, що слово задерикуватий неукраїнське не можна. Але воно явно невдале слово: задовге раз, і копіює російську форму – два. Мабуть таки, близькість цього слова до російських слів задорный, задирчивый тощо сприяла популярности цього слова у письменників кінця ХІХ - початку ХХ ст.. Але у Марка Вовчка, Г. Барвінок, П. Куліша, І. Нечуй-Левицького та інших класиків перших двох третнн ХІХ століття цього слова не знаходимо1). Слово задерикуватий стало виходити у світ з легкої руки Б. Грінченка і особливої популярности здобуло в СССР, де його просували коштом вилучення з обігу слова загонистий. Так, московський РУС 1948 року в перекладі слова задорный не наводить слова загонистий, яке у словнику Уманця та Спілки (1893 р.) стоїть перед задерикуватим і фігурує також у РУС-і А. Кримського. Однак всі РУС-и, видані в УССР після 1948 року, а також і в незалежній Україні, записують кілька варіянтів задерикуватого, а загонистого не згадують, або згадують з іншим значенням. І це тоді, коли загонистий є українським відповідником російського слова задорный, як видно з такої цитати:
“Козаки Хмельницького [і]з загонистими піснями наближалися до Січі.” (П. Панч)
То чи має рацію РУС за редакцією В. Жайворонка, який твердить, що загониста пісня – це не задорная песня, а бойкая песня? Тому записане у піддослідних авторів“А про мене хоч Олександр Великий – задерикувато відпарирувала Надія...
має по-українськи звучати такА про мене хоч Олександр Великий – загонисто відбрила Надія...
Левиний чи лев’ячий? Викликає сумнів і такий пасаж:
“...волосся спадало на шию, утворюючи левину гриву.”
Слова левиний, орлиний, соколиний не характерні для української мови. Появу їх у нашій мові треба пояснити впливом мови сусідів. А привносять їх до нашої мови – хто б Ви думали? – найчільніші українські письменники, які дісташи російськомовну освіту, не могли обійтися у своїх українських творах без суржику. Так, П. Куліш вживає у своїх творах слово левиний, а Б. Грінченко, записуючи це слово у словнику, спроваджує читача за перекладом до словалевовий,
показуючи цим, що слово левиний неукраїнське. І навіть підсовєтький РУС львиную гриву перекладає яклев’ячу /левову/ гриву.
Але приклад класиків, нездатних позбутися суржику, такий заманливий, що автори нашої публікації нехтують усі словники і творять суржикову мову на власну руку.1) Висновок зроблено на підставі відсутности слова задерикуватий у словнику Е. Желехівського та С. Недільського (1884-1886 рр), які вибирали лексику з усієї виданої на той час української літератури. *) Зберігаємо правопис автора