07/18/2009 | Святослав Караванський

Святослав Караванський

ЩО НАС ГУБИТЬ?* або чому нас не читають?/продовження, попередній матеріял: Част.6/

4. Гіперпуризм

Турбота про чистоту мови – турбота зрозуміла й виправдана. Але всяка турбота – це палиця о двох кінцях. Не дурно ж наші предки говорили : “Застав нетяму Богу молитись, він і лоба поб’є”. Іншими словами - усяке діло треба робити з розумом. Це стосується і певної категорії болільників за чистоту нашої мови, які не знаючи до діла своєї мови, починають її “українізувати”. Такі українізатори чіпляються до нормальної нашої лексики і починають доводити, що вона неукраїнська. І замість коротких, легкомовних слів пропонують “динозаврів”. Візьмім слово болільник. Завдяки старанням гіперпуристів серед українців поширилося уявлення, що слово

болільник -

слово неукраїнське і його належить в усіх випадках заступати словом

уболівальник.

Але слово боліти, від якого утворився болільник, – слово наше. Його вживає в літературі ціла низка письменників, в тому числі й Панас Мирний:

“Кожен за себе думав, кожен за себе болів, мучився”.

Близькість форми боліти до російського болеть (=хворіти) ще не значить, що це неукраїнське слово. Вживати слово боліти у значенні хворіти і справді не слід. У значенні ж потерпати слово боліти не тільки можна, але й треба вживати. Форма боліти утворилася скороченням пари слів боліти серцем. Коли боліти – слово українське, то чому від нього не можна утворити іменника болільник? Ми ж творимо

полільник від полоти, говільник від говіти, громадільник від громадити, волочильник від волочити.

Я не бачу причин, чому від боліти не можна утворити слова болільник. Скажу більше, російське слово болельщик найвірогідніше й утворилося в недорусифікованих, заселених українцями, містах - Одесі, Ростові, Києві - і звідти поширилося на всю імперію, так само, як наш вуркаган став усеімперським уркою.

---

Інший чи другий? Долю болільника гіперпуристи готують і нашому слову другий у значенні інший. У розгляданій публікації подибуємо такі перли:

“Одна краща за іншу”. ”А очі були різні: одне – зелене, інше – сіре...” ”...два вогні рвонулись один проти іншого,...”

В усіх трьох прикладах треба нормальною мовою сказати другий:

”Одна краща від другої”. “А очі були різні: одне – зелене, друге – сіре...” “...два вогні рвонулись один проти другого,...”

Наше слово другий має два значення: 1. числівник 2-ий, 2. займенник із значенням інший. Друге значення виникло з першого. Сказавши колись уперше “Другий раз не приходь”, наш предок мав на увазі 2-й раз. Але часте вживання цього та інших виразів з числівником другий, спричинилося до того, що слово другий стало значити інший. І це відбито в нашій мові. Ми маємо зворот на другий раз, але не маємо звороту на інший раз, хоч на другий раз саме й значить на інший раз. Отже, другий у значенні інший – це стовідсоткове українське слово, чого не розуміють гіперпуристи, бо на ділі вони не знають мови, яку беруться “покращувати”. Російське слово другой у значенні інший – це запозичення з української мови, бо походження займенника другой можна зрозуміти лише в українській мові: другий як числівник 2-ий обернувся на займенника другий із значенням інший. У росіян простежити походження слова другой з російських слів годі. Слово другой позичено росіянами в українців, які, колонізуючи Північні землі, принесли туди й київоруську (= українську) лексику, в тому числі й займенника другий – у вимові півничан - другой.

---

Підлаштовано чи підстроєно? Гіперпуристи всі наші - спільні з російськими - слова ладні заміняти своїми “динозаврами“. Слова строїти, настроювати /настроїти/, підстроювати /підстроїти/ споконвічні українські слова:

“В класі строять музичні інструменти” (У. Кравченко), “Настрой свою ліру гучну, невидиму” (Л. Українка),

“Той пан підстроював. Крадіжки сам-таки – і розкривав як стій” (М. Рильський). “Знавці” ж української мови добачають у цих словах російське строить (= будувати), яке виникло у росіян під впливом києворуської мови, де строїти значило одягати. Зауваживши, що наше в-лашто-вувати у росіян звучить у-стра-ивать, гіперпуристи роблять з цього геніяльне нововведення: усі українські слова із коренем стро- переробляють на слова із коренем лашту-:

Настроїти обертають на налаштувати Підстроїти - - - – - на підлаштувати.

Останнього слова не наводить жоден український словник. Та гіперпуристам це до лампочки, вони знають своє:

“...[Залихватову] стало не по собі: невже все було підлаштовано?”

Таким чином, українську мову “збагачено” на новотвір, масовому читачеві невідомий.

* * *

Що ж воно таке гіперпуризм? Фактично, гіперпуризм є різновидом незнання мови і промотором суржику. Але нас цікавить інше, а саме, як експерименти гіперпуристів відбиваються на тиражах українських видань? Не треба бути Шерлоком Голмсом, щоб зрозуміти, що тексти, насичені неоковирними зворотами, незнаймими масовому читачеві словами, а ще й нецензурщиною, якої, треба бути справедливим, у даній публікації нема, не сприяють зацікавленості масового читача в українських текстах. Українські тексти читає обмежене коло осіб, переважно пов’язаних з видавництвом книжок, журналів та газет. Це коло осіб є співтворцями російсько-українського койне, уживаного в сучасній нашій літературі, пресі, радіо й телебаченні. Отже, твори сучасної української літератури своєю мовною якістю доступні дуже обмеженому колу осіб: кололітературному бомонду. Цей бомонд є і творцем і споживачем сучасної української літературної продукції. Алеж література, яка замикається в собі, яку написано мовою з одного боку малоцікавою, бо смавпованою, а з другого боку, завдяки гіперпуризму, неоковирною і незрозумілою для загалу є літературою безперспективною. Чи здають собі справу з цього сучасні генії, гіперпуристи, матюгальники й еротомани, які беруть на себе місію бути речниками нашої літератури?

(Далі буде)

---

^*) Зберігаємо правопис автора