08/01/2009 | Святослав Караванський

Святослав Караванський

ЩО НАС ГУБИТЬ?* або чому нас не читають?/продовження, попередній матеріял: Част.8/

5. Брак словотворчого хисту

Мова для письменника – це те саме, що палітра для художника, тобто ті засоби, які малюють картину. Якщо художник не буде добре знатися на фарбах та їхніх відтінках, він навряд чи здобуде визнання. Те саме і з письменником. Якщо він не дуже підкутий у секретах мови, він навряд чи досягне письменницького Олімпу. Але саме лише знання мови для письменника мало. Часом те, що треба висловити, потребує нових фарб – нових слів та виразів. Це особливо стосується до тих, хто пише українською мовою. Українська мова після кремлівських над нею експериментів має на сьогодні багато “білих плям”, які потребують розумних і талановитих розв’язок. Іншими словами, українською мовою важко писати тим, хто не має словотворчого хисту. Словотворчий хист – це одна з необхідних складових письменницького хисту. Письменницьку словотворчість знають усі мови світу. Деякі автори самі вигадують слова й вирази, деякі вдаються до діялектів, до сленгів або до сусідніх чи стародавніх мов. М. Гоголь, наприклад, вносив до своєї російської мови відому йому з дитячих років українську лексику, яку він підробляв під московський стандарт. Наш вислів відлигло на серці він переробив на - отлегло от сердца, і ця переробка згодом поширилася і в Україні. Мовна практика сучасників засвідчує, що багатьом із сучасних претендентів на Нобелівку бракує саме цього важливого для творчого успіху письменника складника. Звичайно, що в культурах з розвиненим інститутом мовних редакторів брак словотворчого хисту надолужує авторам підкутий редактор. Там же, де таких редакторів кіт наплакав, як в Україні, авторам немає іншої ради, як старатися розвинути цей хист у собі самому.

---

Легківка чи легке авто? Годі заперечити, що моторизація побуту потребує, скажу так, “моторизації” лексики, тобто слів на означення різних видів моторизованого транспорту: вантажного, легкового, службового тощо. Цитую: “...ніколи не проїде мимо, не зупинивши авто. А іноді навіть виходить із легківки – милується”. У цьому тексті просто не треба вживати слова легківка /аналог легковушки/, а сказати з нього: “..ніколи не проїде мимо, не зупинивши авто. А іноді навіть виходить з нього – милується”. Щождо інших варіянтів вживання слова легківка, то іноді в тексті, а надто у множині краще притруться відомі читачам слова, ніж новотвір. Легше сказати “валка легких авт”, ніж “валка легківок”. Легківка – новотвір, а легке авто – пара відомих слів. І цей факт працює на користь саме даної пари.

---

Вродливка чи гарнюня або красючка? Тенденція копіювяти форми єдиної відомої нам іноземної мови, здебільшого творить карикатури: “Одягнена в легкий прозорий халатик вродливка... відкинула рукою темне волосся,...” Легківку доповнює вродливка, форма змавпована з красотки. У даному разі не треба вигадувати велосипед, коли його вже вигадали наші предки. Невже ж незграбно зліплена вродливка може конкурувати з формами гарнюня, красючка, кралечка, схваленими задовго до нас нашими попередниками? Порівняймо: “Одягнена в легкий прозорий халатик гарнюня... відкинула рукою темне волосся,...”

---

Радіти життю чи п’яніти від життя? Брак словотворчого хисту змушує авторів вдаватися до штампованих висловів, зачовганих порівнянь, бородатих метафор: “...дивлячись на... намиті острови,... Олександр... радів життю. Це все його... творіння...” Радіти життю досить вдала пара слів, яку автори експлуатують, нехтуючи міру. Очевидно, що стан, окреслений парою радіти життю може мати десятки варіянтів, залежно від емоційної сфери того чи того індивіда. Тому авторові, який хоче показати своєю мовою глибину проникнення у психологію персонажів, варто трохи думати над своєю лексикою і винаходити свої варіянти до пари радіти життю. Ясна річ, що тут не може бути одна штампована розв’язка. Я пропоную навмання п’яніти від життя, але можливі і кращі і влучніші форми.

---

Навколо та біля чи тут і там? Несмак бездарно зляпаних – переважно змавпованих – мовних форм не можуть загладити інші козирі твору: цікава фабула і оригінальний сюжет. Саме на ці козирі і покладаються автори, нехтуючи мовний чинник. Але написаний українською мовою твір із мовними огріхами – це удар по всій українській літературі, бо читаючи незграбні здібні булочки сучасників, читач швидше, ніж від шовіністичних гістерик, може прийти до висновку про меншовартість українскої мови та літератури. Одну таку здібну булочку підкидає нам і розглядана публікація: “...це... мій головний помічник у створенні передачі “Навколо та біля”. Назва передачі “Навколо та біля” – це незграбний переклад російсьлої пари слів “Вокруг да около”. Очевидно, що це вигадана автором назва передачі, але вигадана завдяки його російському думанню. Подібних назов передач, очевидно, є й пере-є. Але український переклад російського думання автора геть неоковирний. Здибаючи такі кавалки, читач мимоволі перекладає їх на російську мову. І перекладаючи, виробляє погляд не дуже прихильний до української мови, дарма, що це вина не мови, а безграмотного автора і такого ж редактора. Пара вокруг да около перейшла у росіян випробу часу, коли мовці з десятків можливих варіянтів схвалили саме цю пару. Це жива пара слів. Живу пару слів треба перекладати також живою парою. Тоді це буде відповідний переклад. Наша фразеологія знає на такий випадок пару тут і там – чий головний козир є те, що це жива пара. Усякі вигадані – неживі – форми тільки псують обідню: “...це... мій головний помічник у створенні передачі “Тут і там”.

---

Виражати тупість чи відбивати тупість? Накнутий Україні Кремлем стандарт копіювати мову Леніна-Брежнева спричинив повну нехіть наших авторів до мовотворчости. Прищеплено думку: нащо творити, коли є готова сигнальна система у “братів”. І наслідок цього щеплення відбиває сьогодні кожна сторінка, написана, нібито по-українськи. Наші ж попередники дбали про те, щоб їхня мова була яко мога ближча до мови українського народу. І під цим кутом зору добирали і творили свою лексику. Читаю Л. Українку:

“Він [почерк] так одбиває твою вдачу”.

Це те, що росіяни скажуть отражает. Дальший розвиток російської мови додав до слова отражать варіянт выражать. Тому росіянин може сказати: отражает тупость і выражает тупость. Наша ж мова не має варіянту до слова відбивати. І нас цілком задовольняє форма відбивати. Пише уже радянський письменник – Дмитро Бедзик: “Лікар посміхнувся приємною... посмішкою, що відбивала його душевну врівноваженість...” Цей правильний український вжиток за часів “дружби народів” канув у Лету. На зміну йому прийшло тотальне мавпування. Найчільніші письменники замість “відбивати щось на обличчі” стали те “щось” виражати. Тому й розглядані автори не становлять винятку з кремлівського правила:

“Обличчя його виражало тупість і повне здивування”.

Тут саме на місці було б “відбивало тупість”. Дехто скаже, це ж не належить до словотворчого хисту, а до добору лексики. Що тут скажеш? Добір лексики це початкова стадія словотворчого хисту. Той, хто хоче розвинути в собі словотворчий хист, насамперед має навчитися відрізняти українську лексику від неукраїнської. Бо не вміючи відрізнити грішне від праведного, наврад чи вдасться самостійно творити повноцінну лексику.

(Далі буде)

---

^*) Зберігаємо правопис автора