08/08/2009 | Святослав Караванський

Святослав Караванський

ЩО НАС ГУБИТЬ?* або чому нас не читають?/продовження, попередній матеріял: Част.9/

5а. Брак словотворчого хисту /продовження/

Брак мовотворчого хисту дуже яскраво дає себе знати у вживанні прикметників з активних дієприкметників типу блукаючий, існуючий, оточуючий. Форми ці не для художнього тексту. У живій розповіді письменник мусить знаходити засоби, як обходитися без газетних форм.

---

Оцінююче чи знавецьким оком?

“Арманд оцінююче глянув на Залихватова”.

Щоб оцінити якусь річ або явище треба мати певний досвід, бути знавцем тої чи тої реалії. Іншими словами, оцінювач має бути знавцем у певній сфері. Чому б наведену фразу не переробити так:

“Арманд знавецьким оком глянув на Залихватова”?

Замість штампу маємо образний опис факту.

---

Хвилююче чи аж за печінки бере? Коли автор вдається до форм, засвоєних через наслідування лексики іншої мови, він тим самим розписується у своїй нездатності творити словесні форми самостійно:

“Як хвилююче він розповідає!”

Можна хвилююче замінити на зворушливо, але й це не буде оригінальним стилем автора. Оригінальним авторським текстом буде:

“Як він розповідає! Аж за печінки бере!”

---

Блукаючий погляд чи розбігані очі? Надзвичайний чи крайній? Те саме і з парою блукаючий погляд, яка повторює російський блуждающий взгляд: “...однак... блукаючий погляд і тремтячі руки видавали надзвичайну розгубленість”. Щоб не бути мовним епігоном, або по-простому мавпуном, можна відредагувати цей уривок так: “...однак... розбігані очі і тремтячі руки видавали крайню розгубленість”. Щодо слова надзвичайний, то чи не краще обрати коротший синонім?

---

Всепоглинаюча радість чи радiсть не мала кінця? Коли текст стає парадом штампів, це свідчить про брак словотворчого хисту автора: “Почуття його були гострі,... всепоглинаюча радість охопила хлопця”. Що таке всепоглинаюча радість? Як таку радість уявити собі? Кого або що вона поглинає? Але нащо завдавати труду своїй голові? Існує ж російська форма всепоглощающая радость. І цього для епігонів досить. А що це примітивний штамп, поширений завдяки мавпуванню, їм байдуже. Я пропоную замість кальки зворот радість не мала кінця: “Почуття його були гострі,... радість хлопця не мала кінця”. Але це лише взятий навмання приклад. Автор-словотворець може знайти свій власний – і кращий – варіянт.

---

Розуміюча посмішка чи знаємо-вас-посмішка? Ковзнути чи пробігти? Весела чи лукава? Виділяючи той чи той ляпсус у тексті, доводиться лишати поза увагою, що сам стиль фрази є запозиченим з іншої літератури, тобто автор користується готовим мовним трафаретом, виробленим у іншому мовному середовищі. Чи ж буде це ориінальний український текст, як у Квітки-Основ’яненка або Ганни Барвінок? Можуть заперечити, що фабула творів змінилася. Так, фабула змінилася, але це не значить, що має мінятися мова на суржик. Питання стоїть руба: або писати українською мовою і бути українським письменником, або писати суржиком і бути епігоном? Але вертаюсь до теми: “По її губах ковзнула весела розуміюча посмішка: всі ви чоловіки однакові”. Пошукаймо заміни слову розуміючий: Мова має десятки способів для передачі того чи того поняття. Можна сказати посмішка всезнайки, а можна – усе-знаю-посмішка, або знаємо-вас-посмішка. Щодо слова весела, то за змістом тут більш підійде лукава. Щождо ковзнути, то вжиток цього слова запозичено не у своїх, а в чужих класиків. Наші ж класики та й письменники УССР в такій оказії вдавались до слова пробігати. Отже: “По її губах пробігла лукава знаємо-вас-посмішка: всі ви чоловіки однакові”.

---

Інтригуюча розмова чи лексична переробка? Ясна річ, що деякі дієприкметникові форми не так легко вилучати з ужитку. До таких “твердих” форм належить зокрема і слово інтригуючий: “Розмова між ними ставала інтригуючою, кокетливою”. Можна тут спробувати вжити інтригомовною. Але найкращий вихід із такого мовного глухого кута – це відійти від епігонського стилю розповіді і стилістично переробити фразу: “Розмова між ними, збиваючись на зальоти, інтригувала обох.”

---

Оточуючі чи всі навколо? Вид чи вигляд? Великої популярности в суржикомовній літературі набуло слово оточуючі. Знову таки повторюючи російську форму окружающие, це слово загнало цілий ряд справді українських слів у підпілля: “...бравий... вид Непотреби ніби говорив оточуючим: тут – я бог...”. Хто-хто, а письменники, які беруть на себе честь зватися українськими письменниками, мали б - на противагу газетному койне - знати, як українці століттями обходилися без слова оточуючі. Мали б знати, але, на жаль, не всі знають. Щодо слова вид, то таке слово наша мова знає, але коли йдеться про зовнішній людський образ, то це слово не на місці. Воно на місці у росіян. Ми ж кажемо вигляд. Тому: “...бравий... вигляд Непотреби ніби говорив усім навколо: тут – я бог...”.

---

Вируюча енергія чи кипуча? Французьке прислів’я - шукай жінку – для читачів сучасних псевдо-українських бестселерів треба переробити на шукай російський слід. Візьмім слово вируючий. Як воно виникло в українській книжній мові? Класики його не вживали. Народні пісні – не знали. Жива мова й поготів. Звідки ж воно взялося? Отут якраз наведене прислів’я і стане у пригоді. У російській літературі мало й має поширення слово бурлящий. Словники пояснюють його, як бурливый. А це вже зовсім близько до нашого – бурхливий. А що таке бурхливий? Це - кипучий, буремний, клекотливий. Та декому ці слова до лампочки. Їм давай, щоб було так, як у Москві. Хай “запліснявілі класики” вживають бурхливий, кипучий, а нам до серця вируючий:

“Але дівчина прекрасна: весела, з вируючою енергією...”.

А що як сказати так:

“Але дівчина прекрасна: весела, з кипучою енергією...”?

Гірше?

(Далі буде)

---

^*) Зберігаємо правопис автора