МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

До мови з розумом: Сліпа віра лінгвоцидним словникам (прод.)

09/05/2009 | Святослав Караванський
Святослав Караванський

ЩО НАС ГУБИТЬ?* або чому нас не читають?/продовження, попередній матеріял: Част.13/

7б. Сліпа віра лінгвоцидним словникам /продовження/

Продовжмо наше дослідження словникової мови.
Відточуватися чи вигострюватися?

“До того ж у публіцистиці нерідко народжувалися та відточувалися теми,...”

Сказати, що слово відточуватися цілком неукраїнське не можна. Але чому з кількох синонімів автори добирають саме той, який збігається з російським ужитком? Шевченко ж закликав “вигострити сокиру”, а не відточити.
Оприбуткувати чи заприбуткувати?

“Спочатку панянку оприбуткуємо – хвастовито шепнув він водієві...”

Всупереч словникам, які рекомендують форму оприбуткувати, жива мова знає форму заприбуткувати. Ця форма логічно випливає з моделі творення цілої низки дієслів: зарахувати, зарезервувати, запломбувати тощо, утворених популярним приростком за-. Приросток же о- належить до книжних приростків. Чи не тому його рекомендують словники, що він поширився у російській книжній мові? Наша ж мова постала, як виклик офіційно-книжному мовленню. І це її питома риса. Чи ж розумно нехтувати цю рису і старатися підігнати живу мову під книжну? Чи штучна книжність не відтручує читачів від надто правильної, але сухої й канцеляруватої мови?
Первозданність чи первісна краса?

“У незайманому степу трави зберегли свою первозданність.”

Знову таки автор добирає книжну помпезну форму, нехтуючи просту лексику, доступнішу для розуміння широкому загалу. Первозданність не творить у нашому мовному центрі жодного образу. Це абстрактне поняття. Матірня риса української мови – образність – вимагає від тих, хто пише нашoю мовою, цю рису не занедбувати, а розвивати. Той, хто цього не усвідомлює, на ділі завдає нашій мові шкоди. Щоб наведений кавалок був у згоді з пріоритетами української мови, він має звучати так:

“У незайманому степу трави зберегли свою первісну красу.”


Ромашка чи ромен? Ромашки чи ромен-зілля?

“...синіли волошки... в зеленому морі плавали ромашки.”

Ромашка – це стовідсоткове запозичення. Воно прижилося і витіснило наш ромен. Чи це здорове явище у житті мови? Чим ромашка краща від ромна? Такі непомітні зміни окремих цілком нормальних слів ведуть до поступової повної заміни одної мови іншою мовою, що ми практично й маємо в містах та й селах Східньої Укрїни. Літературна ж українська мова, яка має опиратися цій асиміляції, мусить зберігати риси нашої неспотвореної мови, без жодних винятків. Боронім нашу мовну неповторність! А вона відкриє перед справжнім письменником необмежені обрії творчости. Годі заперечити, що слово ромен важко відміняти. Але і на це є рада. Як свідчить П. Чубинський, слово ромен має варіант ромен-зілля: Ромен-зілля, ромен-зілля по дорозі розстилається. Отже, замість множини, яку сучасники відтворюють словом ромашки, можна вживати збірне поняття, і мова творів не буде рясніти запозиченнями:

“...синіли волошки... в зеленому морі плавало ромен-зілля.”


Валенок чи повстяник, повстяк, валянець?

“Баран, баран... Тупий як валянок. Що ж я наробив!”

Оборона неповторности хоч якої мови не зможе зберегти її від запозичень. Усі мови запозичували й запозичують одна в одної слова, вирази, афоризми. Проти цього немає жодного ліку. І розглядані тексти нема, нема і вдаються до обґрунтованих запозичень. До таких обґрунтованих запозичень можна віднести порівняння “Тупий як валянок”. Хоч я не сумніваюсь, що глибше занурення до мовного океану української мови відкриє нам можливості обходитися без запозичення й цього звороту. Але схваливши наведене запозичення, не можна схвалювати окремих слів у ньому. Слово валянок, як і ромашка, казначейство, община тощо – безпідставна позичка. Ми ж маємо свої непозичені мовні одиниці. Тому редагую:

“Баран, баран... Тупий як валянець. Що ж я наробив!”


Справитися з ким чи дати раду кому? Монстр чи потвора?

“Ні, мені самій з таким монстром не справитися...”

До числа необґрунтованих запозичень належить і слово справитися з ким/чим. Дуже поширений свого часу в українській мові вислів дати раду кому/чому на сьогодні майже зник з літературної мови. Його заступило слово справитися з ким/чим, скопійоване в росіян. Наведену ж цитату по-українському слід віддати так, замінивши іноземця монстра на нашу потвору:

“Ні, я сама такій потворі не дам ради.”

Плюс до всього наш стиль ще й скорочує мовний потік – економить час, папір і друкарську фарбу.
Крокувати чи ступати?

“Ця людина ніколи не крокувала назад – тільки вперед.”

Написавши цей пасаж, автор засвідчив, що він думає російською мовою і походя перекладає своє думання по-украінскі. Але перекладено цей кавалок не українською, а суржиковою мовою. Слово крокувати – слово штучне, у джерелах нашої мови не засвідчене, класиками не вживане. Його змавповано таким шляхом: російський шаг – по-нашому крок, отже шагать по-нашому крокувати. Усяке штучне твориво, як правило, неоковирне, а в мові й поготів. Коли шагать у росіян має два склади, то крокувати – аж чотири. І коли це слово можна вживати, скажім, у військовому побуті, то для літератури воно не годиться. Письменник, який хоче, щоб його творчість лишила якийсь слід в літературі, може вибрати потрібне слово з десятків синонімів до слів іти, ходити, простувати. Таким словом наші предки воліли вважати слово ступати. Послухаймо предків:

“Ця людина ніколи не ступала назад – тільки вперед.”


Закрокувати чи заходити? Встав чи устав?

“Арманд встав, нервово закрокував по кабінету.”

Знову таки форма закрокував – це наслідок російського думання. Зашагал стало закрокував. Якби ж автор думав по-українськи, він написав би так:

“Арманд устав, нервово заходив по кабінету.”

Бо, щоб вимовити ’ Арманд встав’, треба таки добре наламати язик.
Не по собі чи мулько на серці?

“...коли Залихватов довідався, що Надія в руках Арманда, [йому] стало не по собі...”

Та сама картина: від російського думання постають украінскіє ідіоми. Чи ж українці за десятки століть існування не змогли окреслити різноманітні стани людської психіки своїми словами без запозичень? І тільки російсько-російські словники навчили нас ці стани висловлювати? Насправді ж таких висловів десятки. Звернусь до одного з них:

“...коли Залихватов довідався, що Надія в руках Арманда, йому стало мулько на серці...” (Далі буде)


*) Зберігаємо правопис автора

Відповіді

  • 2009.09.05 | Олекса

    Re: До мови з розумом: Сліпа віра лінгвоцидним словникам (прод.)

    Треба виховати у собі і несвідомих українців відразу, огиду, осоругу, нехіть до всього московського/російського, особливо мови, цього найбільшого у світі суржику, який розвивався як мова Людоєдкі-Еллочкі. Запозичені (а насправді - вкрадені) ними слова частенько мають у них зовсім інший смисл, ніж в рідних мовах... Це крадійство вони вважають за свій розвиток! У, суздало! Як сварилась моя покійна бабуся. (І звідкіля на східній Луганщині оце слівце -"суздало"? Таке враження, що воно тягнеться з часів Андрія Боголюбського, який так Бога любив, що Київ вщент зруйнував, людей перебив і ікону Божої матері вкрав, яку тепер московити вважають за свою національну святиню. Чи пояснить хто-небудь?). Геть від Москви! Свідомий! Допоможи несвідомому зрозуміти де він є і хто так "історічєскі сложіл".
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2009.09.05 | Дмитро

      Re: До мови з розумом: Сліпа віра лінгвоцидним словникам (прод.)

      взагалі-то суздаль це далечінь, далекі краї


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua