09/05/2009 | Святослав Караванський

Святослав Караванський

ЩО НАС ГУБИТЬ?* або чому нас не читають?/продовження, попередній матеріял: Част.13/

7б. Сліпа віра лінгвоцидним словникам /продовження/

Продовжмо наше дослідження словникової мови.

---

Відточуватися чи вигострюватися?

“До того ж у публіцистиці нерідко народжувалися та відточувалися теми,...”

Сказати, що слово відточуватися цілком неукраїнське не можна. Але чому з кількох синонімів автори добирають саме той, який збігається з російським ужитком? Шевченко ж закликав “вигострити сокиру”, а не відточити.

---

Оприбуткувати чи заприбуткувати?

“Спочатку панянку оприбуткуємо – хвастовито шепнув він водієві...”

Всупереч словникам, які рекомендують форму оприбуткувати, жива мова знає форму заприбуткувати. Ця форма логічно випливає з моделі творення цілої низки дієслів: зарахувати, зарезервувати, запломбувати тощо, утворених популярним приростком за-. Приросток же о- належить до книжних приростків. Чи не тому його рекомендують словники, що він поширився у російській книжній мові? Наша ж мова постала, як виклик офіційно-книжному мовленню. І це її питома риса. Чи ж розумно нехтувати цю рису і старатися підігнати живу мову під книжну? Чи штучна книжність не відтручує читачів від надто правильної, але сухої й канцеляруватої мови?

---

Первозданність чи первісна краса?

“У незайманому степу трави зберегли свою первозданність.”

Знову таки автор добирає книжну помпезну форму, нехтуючи просту лексику, доступнішу для розуміння широкому загалу. Первозданність не творить у нашому мовному центрі жодного образу. Це абстрактне поняття. Матірня риса української мови – образність – вимагає від тих, хто пише нашoю мовою, цю рису не занедбувати, а розвивати. Той, хто цього не усвідомлює, на ділі завдає нашій мові шкоди. Щоб наведений кавалок був у згоді з пріоритетами української мови, він має звучати так:

“У незайманому степу трави зберегли свою первісну красу.”

---

Ромашка чи ромен? Ромашки чи ромен-зілля?

“...синіли волошки... в зеленому морі плавали ромашки.”

Ромашка – це стовідсоткове запозичення. Воно прижилося і витіснило наш ромен. Чи це здорове явище у житті мови? Чим ромашка краща від ромна? Такі непомітні зміни окремих цілком нормальних слів ведуть до поступової повної заміни одної мови іншою мовою, що ми практично й маємо в містах та й селах Східньої Укрїни. Літературна ж українська мова, яка має опиратися цій асиміляції, мусить зберігати риси нашої неспотвореної мови, без жодних винятків. Боронім нашу мовну неповторність! А вона відкриє перед справжнім письменником необмежені обрії творчости. Годі заперечити, що слово ромен важко відміняти. Але і на це є рада. Як свідчить П. Чубинський, слово ромен має варіант ромен-зілля: Ромен-зілля, ромен-зілля по дорозі розстилається. Отже, замість множини, яку сучасники відтворюють словом ромашки, можна вживати збірне поняття, і мова творів не буде рясніти запозиченнями:

“...синіли волошки... в зеленому морі плавало ромен-зілля.”

---

Валенок чи повстяник, повстяк, валянець?

“Баран, баран... Тупий як валянок. Що ж я наробив!”

Оборона неповторности хоч якої мови не зможе зберегти її від запозичень. Усі мови запозичували й запозичують одна в одної слова, вирази, афоризми. Проти цього немає жодного ліку. І розглядані тексти нема, нема і вдаються до обґрунтованих запозичень. До таких обґрунтованих запозичень можна віднести порівняння “Тупий як валянок”. Хоч я не сумніваюсь, що глибше занурення до мовного океану української мови відкриє нам можливості обходитися без запозичення й цього звороту. Але схваливши наведене запозичення, не можна схвалювати окремих слів у ньому. Слово валянок, як і ромашка, казначейство, община тощо – безпідставна позичка. Ми ж маємо свої непозичені мовні одиниці. Тому редагую:

“Баран, баран... Тупий як валянець. Що ж я наробив!”

---

Справитися з ким чи дати раду кому? Монстр чи потвора?

“Ні, мені самій з таким монстром не справитися...”

До числа необґрунтованих запозичень належить і слово справитися з ким/чим. Дуже поширений свого часу в українській мові вислів дати раду кому/чому на сьогодні майже зник з літературної мови. Його заступило слово справитися з ким/чим, скопійоване в росіян. Наведену ж цитату по-українському слід віддати так, замінивши іноземця монстра на нашу потвору:

“Ні, я сама такій потворі не дам ради.”

Плюс до всього наш стиль ще й скорочує мовний потік – економить час, папір і друкарську фарбу.

---

Крокувати чи ступати?

“Ця людина ніколи не крокувала назад – тільки вперед.”

Написавши цей пасаж, автор засвідчив, що він думає російською мовою і походя перекладає своє думання по-украінскі. Але перекладено цей кавалок не українською, а суржиковою мовою. Слово крокувати – слово штучне, у джерелах нашої мови не засвідчене, класиками не вживане. Його змавповано таким шляхом: російський шаг – по-нашому крок, отже шагать по-нашому крокувати. Усяке штучне твориво, як правило, неоковирне, а в мові й поготів. Коли шагать у росіян має два склади, то крокувати – аж чотири. І коли це слово можна вживати, скажім, у військовому побуті, то для літератури воно не годиться. Письменник, який хоче, щоб його творчість лишила якийсь слід в літературі, може вибрати потрібне слово з десятків синонімів до слів іти, ходити, простувати. Таким словом наші предки воліли вважати слово ступати. Послухаймо предків:

“Ця людина ніколи не ступала назад – тільки вперед.”

---

Закрокувати чи заходити? Встав чи устав?

“Арманд встав, нервово закрокував по кабінету.”

Знову таки форма закрокував – це наслідок російського думання. Зашагал стало закрокував. Якби ж автор думав по-українськи, він написав би так:

“Арманд устав, нервово заходив по кабінету.”

Бо, щоб вимовити ’ Арманд встав’, треба таки добре наламати язик.

---

Не по собі чи мулько на серці?

“...коли Залихватов довідався, що Надія в руках Арманда, [йому] стало не по собі...”

Та сама картина: від російського думання постають украінскіє ідіоми. Чи ж українці за десятки століть існування не змогли окреслити різноманітні стани людської психіки своїми словами без запозичень? І тільки російсько-російські словники навчили нас ці стани висловлювати? Насправді ж таких висловів десятки. Звернусь до одного з них:

“...коли Залихватов довідався, що Надія в руках Арманда, йому стало мулько на серці...” (Далі буде)

---

^*) Зберігаємо правопис автора