09/26/2009 | Святослав Караванський

Святослав Караванський

ЩО НАС ГУБИТЬ?* або чому нас не читають?/продовження, попередній матеріял: Част.16/

10. Незнання живої мови

Усі мови на світі розвинултся з живої мови. Тому нехтувати живе мовлення у писемній мові нерозумно. Жива мова відібрала з десятків словесних одиниць найвлучніші, найзрозуміліші, найлегкомовніші. Тому та літературна – книжна – мова, яка бере приклад із живої мови, має найбільше шансів здобути визнання мовців. Така – вироблена на підставі живого мовлення - літературна мова мало відрізняється від живої мови і легко засвоюється мовцями. Чи знають цю істину деякі наші автори, побачимо на дальших прикладах.

---

Вагон-теплушка чи телячий вагон?

“Люди, а це були молоді хлопці, вже розтягнули вагони-теплушки на місця,...”

Слово теплушка ніяк не тулиться до вагона, де перевозять худобу. Ці вагони для худоби в СССР і в Росії через брак поваги до своїх громадян пристосували для перевозу людей: захисників вітчизни, а також в’язнів, прирівнявши захисників вітчизни до в’язнів, а тих і других - до худоби. Щоб якось загладити цей факт бодай словесно, імперська лексика назвала ці вагони приємним і доброзвучним словом теплушки. Творець цього слова, очевидно, думав, що таким “теплим” словом можна нагріти тих нещасних, яких возили у цих теплушках. Я їздив узимку цими теплушками як боєць Червоної Армії і як в’язень ҐУЛАҐ-у. В обох випадках ніякого тепла в цих телячих вагонах не було. Собачий холод панував у них і для солдат, і для в’язнів. І ті, хто їздив у цих вагонах, дали їм свою і правдиву назву: телячі вагони. Це живе слово яскраво контрастує з офіційним імперським язичієм. Одне – розкриває суть речі: телячий вагон, друге – маскує правду, дезинформує людей: теплушка. Нащо цей камуфляж? Щоб не виглядати дикунами перед світом, де у жодній цивілізованій країні людей не возять у телячих вагонах. Хай, значить, вигляда, що і в імперії не возять: бо возять у теплушках. Очевидно, що сучасним авторам і редакторам треба критично переварювати всю офіційну новолексику, яка дісталася нам у спадщину від соловецької імперії. За часів СССР за телячий вагон у тексті твору авторові могло б перепасти на горіхи від цензури. Тепер цензури нема. Дорогу правді! Редагую:

“Люди, а це були молоді хлопці, вже розтягнули телячі вагони на місця,...”

---

З погляду здорового глузду чи як на здоровий глузд?

“Те, що вчинив Микола, з погляду здорового глузду, здавалось неприпустимим.”

Ті книжні звороти, які виробили книжні писаки не без впливу інших мов, у живій мові існували задовго до появи книжних зразків у значно коротшій формі. Російське с точки зрения, скопійоване з европейських мов, українці передавали двома короткими слівцями як на:

“Як на сучасника – це анахронізм.”

Той, хто не знає живої мови, висловить цю думку так:

“З погляду сучасника – це анахронізм.” “З точки зору сучасника – це анахтонізм.”

Жива мова заощаджує час на висловлення думки, а на письмі економить папір і фарбу:

“Те, що вчинив Микола, як на здоровий глузд, здавалось неприпустимим.”

---

От так-то чи отак?

“- От так-то, Шахраю, - задоволено відповів Наливач – думати треба головою,...”

Найгирше звучать штучні звороти там, де автор відтворює живу мову героїв. Наведена цитата – це зразок живої мови. Тільки ж такої сполуки от так-то в нашій живій мові не засвідчено. По-перше, наша мова давно вже об’єднала слівця от і так в одне слово отак. Це одна з особливостей нашої живої мови, яку прийняли всі правописи. Щодо форми отак-то, то хоч РУС визнає нібито існування такої української форми, СУМ не наводить жодного випадку вжитку цієї форми. Отже, в нашій живій мові такої форми не засвідчено. А раз так, то чи буде жива мова авторових героїв українською? Чи не краще триматися тих форм, які засвідчено у живій мові, коли автор відтворює українську живу мову:

“- Отак, Шахраю, - задоволено відповів Наливач – думати треба головою,...”

---

Все, що завгодно чи будь-що?

“Той був явно в ударі і готовий обіцяти... все, що завгодно.”

Форми що завгодно, як завгодно, де завгодно тощо, культивовані в СССР – форми запозичені з російських форм что угодно, как угодно, где угодно тощо. Українцям властиві на цей випадок живі форми що хочеш /-ете/, як хочеш /-ете/, де хочеш /-ете/ тощо, а також форми будь-що, будь-як, будь-де тощо. Форма будь-що, крім наведеного значення, заступає російський зворот всё, что угодно і його українську мавпокопію все, що завгодно:

“Той був явно в ударі і готовий обіцяти... будь-що.”

---

Заковтнути чи глитнути?

“- Наживку заковтнув, - ...подумки відзначив Шах.”

Незнання живої мови змушує авторів підганяти відомі їм російські слова під український стиль мовлення. Наслідок такої практики – суржик. Слово ковтати наша мова знає, а слова заковтувати – ні. Правда СУМ реєструє таке слово, але приклади наводить із наукових (книжних) журналів, не з літератури, що свідчить про книжну штучність цього слова. У творах класиків, і то навіть радянських, цього слова не засвідчено. Українці мають інше слово, яке і слід ужити у даному контексті:

“- Наживку глитнув, - ...подумки відзначив Шах.”

---

Мовчати! чи мовчи! або цить! Мовчи!? Встати! чи встань!

“- Мовчати! – гаркнув він.” “- Встати, кому кажу!”

Російські команди в інфінітиві Встать! тощо українською мовою, як свідчать команди війська УНР, передавано наказовою формою однини Встань!, яку можна вживати не тільки до одної особи. Така форма цілком заступає російський інфінітив. Це цілком зрозуміло, бо команда потребує стислости й різкости, які в нашому інфінітиві Встати!, Мовчати! губляться. Можна було б нам уживати скорочені форми Встать!, Мовчать!, і це не було б помилкою. Річ тут у тому, що команди Мовчать! не існує. Це хамський вигук затиску критики, вживаний офіцерами та іншими наділеними владою особами, щоб не слухати чогось небажаного. Для українського вуха цю хамськість передасть додаток вигуку цить!:

“- Цить! Мовчи! – гаркнув він.” “- Встань, кому кажу!”

---

Продовжувати йти чи і далі йти?

“Дарина продовжувала йти до застиглих, як статуї, вовків.”

Такі конструкції зайвий раз показують, наскільки живе слово раціональніше книжних динозаврів. Українська мовна стихія виробила короткі, сказати, ефірні форми, до яких ще треба умитися книжним, запозиченим з інших мов:

“- Ти тут, Соломіє? – питав він і дрімав далі.” (М. Коцюбинський)

Те, що в Коцюбинського забрало чотири склади, навчені книжної мови віддадуть сімома: продовжував дрімати.

---

Продовжував міркувати чи міркував?

“Хто ж із нас блефує? – продовжував гарячково міркувати Залихватов.”

Любов до довжезного слова продовжувати така сильна, що його вживано там, де без нього можна обійтися. У даному тексті слово гарячково уже віддає дію повторення, бо досить сказати:

“Хто ж із нас блефує? – гарячково міркував Залихватов.”,

і ми зрозуміємо що міркування не припиняється, а триває.

(Далі буде)

---

^*) Зберігаємо правопис автора