11/07/2009 | Святослав Караванський

Святослав Караванський

ЩО НАС ГУБИТЬ?* або чому нас не читають? /продовження, попередній матеріял: Част.22/

15. Мавпування імперських стилів

Усі досі наведені мовні ляпсуси зводяться до того, що писуча братія, пишучи нібито по-українськи, насправді повторює стиль, вироблений у метрополії. Цього досягнуто політикою дружби народів, коли питому українську лексику та питомі українські стилі оголошено націоналістичними, що підлягають викоріненню, зрештою, як і самі носії цієї мови. Сучасні ж лицарі пера мало про це думають, а пливуть за водою: куди вона винесе.

---

Безроздільно володіти чи якось інакше?

“Так, він володів Надією, володів безроздільно.”

Слово безроздільно – безперечний шедевр російської мови, можливо, створений київськими вченими людьми. І цей шедевр створює відповідну стилістичну будову фрази, де фігурує пара безроздільно володіти. Пару цю можна толерувати – вона звучить цілком по-нашому. Але часом, щоб відійти від занадто книжних форм, варто переробити весь стиль, спираючись на живе мовлення:

”Так, Надія була тепер його, тільки його і нічия більше.”

---

У неї було таке відчуття чи їй здавалося? Із чи просто з?

“У неї було таке відчуття, немов Залихватов із Армандом посадили її в потяг,...”

Чого досягає автор, коли коротку мовну конструкцію заступає довшою? Аж нічого, крім динозавризації тексту. Щодо чергування звуків “в” і “у”, “з” та “із”, то мало-хто із сучасників завдає собі труду думати “Як краще?”. Форму “із” варто практикувати перед дзвінкими звуками або іноді між двома приголосними: “Денис із Марією”, “вар’ят із торбою”. В усіх інших оказіях цілком досить “з” або перед дзвінкими звуками “зі”: “узяв зі собою”.

“Їй здавалося, немов Залихватов з Армандом посадили її в потяг,...”

---

Ввійти в раж чи впасти в пасію? Продовжував чи вів далі? Світячись від чого чи опромінений чим?

“Але Арманд уже ввійшов у раж. Увесь світячись від... щастя, продовжував:...“

По-російськи вимовити зворот вошёл в раж дуже легко, чого не скажеш про його українську копію. Форми ввійшов жива мова не практикує. Частіше чуємо зайшов. Якщо аж так конечно треба вжити саме цей зворот, то я б сказав зайшов у раж. Але нащо повторювати стиль, вироблений сусідами на підставі іноземних зразків? Пересічна, і не тільки, людина гадки не має що таке раж і чому до нього треба входити чи заходити. Такими формами створювано особливу книжну літературну мову коштом витіснення живого мовлення з письменницьких стилів. Як на мене, це не сприяє творенню окремої і самобутньої літературної мови, якою є наша українська. Тому я схиляюсь до заміни іноземців своїми зворотами. Під таку заміну підпадає і слово продовжувати з міркувань легкомовности. Форма світячись повторює легкомовну російську форму светясь: “...светясь от счастья”. Українська ж копія світячись звучить штучно. Кожна мова добирає зі своїх засобів те, що найкраще звучить. Форма світячись, хай як це прикро усвідомлювати авторам-перекладачам, у нас не звучить і не створить стійких легкомовних зворотів. Шукаймо свої:

“Але Арманд уже впав у пасію. Весь опромінений... щастям, вів далі:...“

---

Змусити себе чекати чи забаритися?

“Левко довго чекати себе не змусив.”

Засвічений вислів скопійовано з російської, запозиченої з інших мов, ідіоми заставлять себя ждать. Любов до кучерявих форм, а також незнання своєї рідної мови, змусили російську дворянську письменну братію вдаватися до кальок з інших мов, засвоєних ними з дитинства, як невід’ємний причандал дворянської освіти. Росіяни ж цілком могли обходитися без позичок, бо їхня жива мова знала дієслово замешкаться - відповідник нашого забаритися, яке якраз і відповідало вислову заставить себя ждать. Але мови розвиваються не в парі з логікою, а під впливом моди. Російські дворяни творили моду в мові, і це відбилося на остаточному образі російської мови. Якщо росіяни, на догоду дворянським смакам, занехаяли своє дієслово замешкаться, викинувши його з літератури і надавши статусу живомовного, то українське забаритися – слово літературне. І міняти його на заморян нема потреби:

“Левко довго не забарився.”

---

Ввести кого у стан афекту чи запалити в кому дух борні або довести кого до гістерики або...?

“Дивно, але цим він не добив Залихватова, навпаки, ввів його у стан афекту.”

Слово афект у мові лікаря або психолога – цілком на місці. У красному ж письменстві майстер слова має орудувати не спеціяльною фаховою термінолоією, а створеними народом або й самим автором образами. На ділі, вираз ввести кого у стан афекту це зворот, який, залежно від обставин, може стосуватися до цілої низки різних форм душевного збудження: від нестримної радості, нестримного гніву, нестримного бажання битися, змагатися, борототися, нападу страху і т.д. Передавати ці всі різні стани людської душі одним заштампованим зворотом – значить писати не літературний твір, а газетний репортаж. У даному тексті, як видно з дальшої розповіді, згаданий штамп найкраще замінить зворот запалити в кому дух борні:

“Дивно, але цим він не добив Залихватова, навпаки, запалив у ньому дух борні.”

---

Втратив дар мови хто чи заціпило уста кому?

“Він втратив дар мови й тільки тупо блимав очима,...”

Втратити дар мови – узято із скарбниці імперського літературного стилю. А ми що бідні родичі? Не маємо свого не-імперського способу висловлювання? Пише І. Нечуй-Левицький:

“Як натякнув я за гроші, зараз моїй Берчисі як рот заціпило.”

Сучасник написав би тут так:

“Як натякнув я за гроші, зараз моя Берчиха втратила дар мови.”

Два різні вислови і два різні стилі. Один стиль мертвий – книжний, другий – живий, але завдяки “дружбі народів” забутий. А поклавши руку на серце, скажіть, який стиль ближчий до душі, до рідної стихії? Мені ближче той, що ближчий до рідних джерел:

“Йому заціпило уста й він тільки тупо блимав очима,...”

---

Ковтати повітря, як риба на піску чи зіпати?

“Полковник від обурення... ковтав, як риба на піску широко відкритим ротом повітря.”

Українська мова знає слово зіпати, яке окреслює поняття, висловлене у даному творі шістьма словами: ковтати повітря, як риба на піску. Крім того слово зіпати ще значить дихати останні рази перед смертю:

“Курєтко туй-туй здохне, от іще зіпає ледві.“ (Б. Грінченко)

Соловецькі мовознавці перекреслили ці значення слова зіпати, визнавши за ним тільки значення кричати. Але Грінченко і Андрусишин реєструють ці значення слова зіпати. Якщо схвалювати цю соловецьку “чистку”, то ми лишмось із самими афектами та землеробами. А тому правлю:

“Полковник від обурення... зіпав широко відкритим ротом.” (Далі буде)

---

^*) Зберігаємо правопис автора