11/21/2009 | Святослав Караванський

Святослав Караванський

ЩО НАС ГУБИТЬ?* або чому нас не читають? /продовження, попередній матеріял: Част.23/

15а. Мавпування імперських стилів /продовження/

Утратив владу над собою чи більше не панував над собою?

“...Павло... утратив владу над собою,...”

Зворот утратив владу над собою – точна копія відомого у росіян вислову потерял власть над собой. Ми вже знаємо, що без запозичень з інших мов не може обійтись жодна мова, тому цей зворот можна б і толерувати. Але, якщо подумати про хист письменника і згадати про його внесок у скарбницю літературної мови, то набігає питання, чи не краще автору бути творцем свого стилю, а не копіювати чуже? Навіть, якщо той чи той мовний зворот виник на ґрунті мови автора, літературі не пошкодить зайвий варіянт. Тому пропоную таку заміну, додавши, що варіянтів є й пере-є:

“...Павло... більше не панував над собою,...”

---

Не по днях, а по годинах (дорожчати) чи ціни росли, як з води?

“Земля в столиці дорожчала – не по днях, а по годинах,...”

Знов про рибу гроші. Не по днях, а по годинах як усяка мавпокопія звучить неприродньо, штучно, викликаючи в пам’яті читача неукраїнський оригінал. Коли таких викликів більше, ніж треба, то кількість переростає в якість, назву якій хай читачі підшукають самі. Автор ужив заштампований російський зворот. Без таких зворотів, яких не перевершить навіть геніяльний письменник, обійтися у творчості годі. Тільки нащо копіювяти, коли є свої, і то кращі варіянти? Чому не сказати так:

“Земля в столиці дорожчала – ціни росли, як з води,...”

---

Живий і неушкоджений чи живий і здоровий?

“Пропоную: ти повертаєш мені живою і неушкодженою Надію,...”

Те, що гарно звучить в одній мові, може в іншій мові бути карикатурою. І за прикладом не треба далеко ходити. Російська ідіома целый и невредимый – легкомовна вже тому, що коротка: сім складів окреслюють досить широке поняття – ідеться про цілком здорову, живу, нічим не пошкоджену істоту. І цей вираз, виникши у росіян в мові літературній, став через свою лаконічність виразом живомовним, бо жива мова на дух не терпить мовних динозаврів. В українській живій мові і собі виник легкомовний, бо короткий, вираз живий і здоровий: шість складів. Пише Квітка-Основ’яненко:

“...їй [Марусі] лучче усяких розговин.. те. що Василь вернувся і жив і здоров.”

А як би це висловив підкутий на російській мові сучасник? Мабуть, що так:

“...їй [Марусі] лучче усяких розговин.. те. що Василь вернувся і жив і неушкоджен.”

Чи читали б Квітку українці, якби він так писав? А сучасники саме так і пишуть. Наведений ужиток - це не поодинокий випадок. Пару живий і неушкоджений де тільки не побачиш і не почуєш! І в газеті, і у Верховній Раді, і в літературі:

“Ось з юрби випливло... рідне обличчя дочки. Саша тут, жива й неушкоджена! (О. Донченко).

Поза всім іншим, пара живий і неушкоджений – пара суржикова, бо слово живий узято з української ідіоми живий і здороий, а слово неушкоджений – з російської пари целый и невредимый. Така мовна творчість обертається кінець-кінцем мізерними тиражами українських видань. Чи здають собі справу з цього наші інтелектуали? Мабуть, що ні, бо й справи з цього вони собі не здають узагалі, а віддають собі звіт у цьому. Після всього зробімо правку:

“Пропоную: ти повертаєш мені живою і здоровою Надію,...”

---

Відводити душу чи спочивати душею?

“Наливач... виїжджав у Кончу-Заспу, де відводив душу на будівництві сучасних палаців...”

Російський вислів отводить душу належить до згадуваних вище заштампованих висловів без яких не можуть обійтися російські автори, бо кращого й коротшого вислову для окреслрння досить широкого поняття, де йдеться про відпруження психічних зусиль людини, мабуть таки важко підшукати у мові росіян. Та чи виправдано запозичати цей вираз українцям? Коли росіянам важко знайти заміну цьому виразу, то цього не скажеш про українців. Ми можемо сказати відводити душу так само, як і росіяни, а можемо сказати і спочивати душею:

“Наливач... виїжджав у Кончу-Заспу, де спочивав душею на будівництві сучасних палаців...”.

Спочивати душею так само окреслює широке поняття, в якому йдеться про відпруження психічних зусиль особистости. Вираз спочивати душею легко вимовляються і легко сприймається мовцями. Тим цей вира і виник у нас давно у живомовній стихії:

“Спасибі тобі... за лист. Я хоч на хвилину спочив душею.” (М. Коцюбинський)

Сказати по-російськи отдыхать душой можна, тільки ж ефект не той. Щось у цій парі слів не задовольняє мовний смак росіянина, і росіяни тримаються виразу отводить душу. Збагнути секрети мовних уподобань тих чи тих мовців дуже важко, і ми сьогодні ще не можемо, посилаючись на мовний смак або на почуття мови.

---

Вся ця чи ця вся?

“І вся ця незаймана, неповторна краса навівала їй ліричний настрій.”

Читач скаже: “Яка різниця: вся ця чи ця вся? Нема ніякої.” Щодо цієї пари, він матиме рацію. Різниці нема. Але покоління мовців, творячи мовні конструкції, не спирались на окремий випадок відсутности різниці, а розглядали словосполуки в русі. Коли глянути на похідні форми від пари це все, то похідні форми від неї економніші, ніж від пари все це. Візьмім таке речення:

З цього всього ми посварились (1)

Похідну форму цього всього утворено від пари це все. Якщо творити похідну форму від пари все це, то похідна форма буде довша: “З всього цього” не скажеш. Треба сказати “З усього цього” або “Зі всього цього”:

З усього цього ми посварились (2) Зі всього цього ми посварились (3)

Наші предки були чутливіші від нас на звукову будову слів. Вони не знали грамоти і мову сприймали й аналізували лише на слух. І їхній слух забракував форми (2) і (3), схваливши єдино можливою форму (1). Цей вибір мав і зворотню дію, а саме: коротша похідна форма цього всього впливала й на вибір матірньої форми, і нею стала форма це все:

“Як би я се все у помку держала!” (Б. Грінченко /гніздо ПОМОК/).

Росіянам же, як на те, доцільніше було вживати пару всё это, а не это всё. Під впливом росіян і ми змінили наш доцільний порядок слів у парі це все на запозичений недоцільний.

---

Вона багатообіцяюче поводилась чи її поведінка багато обіцяла?

“До того ж вона поводилась багатообіцяюче для справи.”

Автор уважає за можливе в художньому тексті вживати канцелярську лексику. Російське слово многообещающий, своєю довготою підійшло до крайньої межі, після якої нарощення дальших складів оберне його на мовного динозавра. І це якраз і стається при перекладі цього майже динозавра на українську мову. Слово багатообіцяючий уже повний динозавр: вісім складів! У 20-30-х роках ХХ ст. мало поширення слово багатонадійний: шість складів. Тільки вдатися до нього тут не дозволяє мовний смак. Алеж існують в нашій та інших мовах так звані розгорнуті форми. Саме в художній розповіді їх і треба вживати, а надто, коли йдеться про заміну мовного динозавра. Чи програє образна художня розповідь, коли сказати так:

“До того ж її поведінка багато обіцяла для справи.”?

Виходить навпаки, що виграє, бо вся фраза стала коротшою.

(Далі буде)

---

^*) Зберігаємо правопис автора