12/05/2009 | Святослав Караванський

Святослав Караванський

ЩО НАС ГУБИТЬ?* або чому нас не читають? /закінчення, попередній матеріял: Част.24/

16. Відсутність мовної редактури

Мовна редактура друкованої продукції – болюче місце української дійсности. Старша генерація мовних редакторів, яка захопила ще неспотворену большевиками українську мову і серед населення і серед духовної еліти відійшла у засвіти. На зміну їм прийшло молоде покоління, виховуване в обстановці терору й гонінь на свідомі прошарки українства, в обстановці паплюження українських діячів, в тому числі мовознавців, у обстановці відвертої русифікації та розгулу українофобії з боку урядових структур. Досить згадати досі нерозкриті вбивства Алли Горської, Володимира Івасюка та інші менш відомі злочини антиукраїнського режиму, щоб уявити собі обставини виховання українських мовних кадрів. Наслідком цих обставин молоде покоління редакторів на ділі не знає питомої української мови, про що свідчить хоч би й розглядана у цій розвідці мовна творчість сучасників. Усім попереднім розділам нашої розвідки цілком виправдано можна було б дати назву “Відсутність мовної редактури”. Бо справжній редактор не міг би допустити такої кричущої безграмотности, засвідченої даним дослідженням. Цей – останній – розділ нашої праці приділено дрібним мовним огріхам, на які не звертають уваги сучасні мовні лікарі.

---

Від відчуттів чи од відчуттів?

“Він навіть ледь зіщулився від очікуваних відчуттів.”

Мова художнього твору має бути взірцем правильного мовлення під усіма оглядами. Ця риса розповіді цілком лежить на совісті мовного редактора, якщо, ясна річ, такий є. Це треба підкреслити, бо деякі видання вважають за непотрібну розкіш мати мовного редактора. Відсутність мовних редакторів та присутність редакторів, які не виконують своїх повинностей, характеризує сучасну суржикову літературу. Роботи для мовного редактора у сучасних творах - непочатий край. Одна з рис сучасних писателів – байдужість до тавтологій. Деякі тавтології іноді важко й назвати тавтологіями, хоч вони такими є, наприклад, як у наведеній вище цитаті. Повторення складу від, і то навіть через одне слово, шкодить словесному потоку. Мовний редактор мав би зробити таку правку:

“Він навіть ледь зіщулився од очікуваних відчуттів.”

---

От так чи отак?

“От так і починається нове життя.”

Характерною рисою української мовної стихії був і є потяг до скорочення задовгих форм, а також злиття коротких слівець в одну спільну лексему. Слово атож виникло від злиття трьох коротких слів: а + то + ж; слово мабуть – від злиття двох слів: має + буть. Цих скорочень майже нема в російській мові, де норми написання слів не піддавалися скороченню і злиттю. Тому росіяни пару вот так не скорочують і не зливають. Українці ж, навпаки, пару от так злили в одне слово отак, і нема жодної потреби, беручи приклад із сусідів, розливати нашу злиту пару отак на два слова: от так:

“Отак і починається нове життя.”

---

В кропиві чи у кропиві?

“А то нам буде так добре, як голому в кропиві.”

Правила чергування звуків в та у – сучасний правопис не розробив до кінця. Коли після в стоїть слово, що починається з двох спарених приголосних, то незалежно від останнього звуку попереднього слова треба казати й писати у: у кропиві, у бригаді, у сполуці. Отже:

“А то нам буде так добре, як голому у кропиві.”

І той факт, що попередне слово голому саме закінчується на у, не може змінити це правило, бо так легше вимовляти. А вимогам вимови мають підкорятися усі інші міркування. .

---

Зверху чи згори?

“Вовк і вовчиця гордо,... дивились на людей зверху.”

Слово зверху має у нас кілька значень: угорі, поверх чогось, на поверхні чогось, зовні. На означення напрямку з височини, а надто у сполуці із словом дивитися, ми кажемо згори:

“Вовк і вовчиця гордо,... дивились на людей згори”.

---

Вглиб чи углиб?

“Білогривка [вовчиця]...повернулась і неспішно... пішла вглиб тайги.”

Маючи можливість у сполуці трьох приголосних вгл- звук в вимовляти, як у, українці саме так і вимовляють слово углиб. І саме так його фіксують українські словники Б. Грінченка та А. Кримського, не додаючи варіянту вглиб, який у формі вглубь практикують росіяни. Підсовєтські словники, на догоду Кремлю, запровадили форму вглиб, яка є діялектною і суржиковою. Словники ж незалежної України, укладені тими ж авторами, що і в СССР, повторюють соловецький лінгвоцид, який суперечить самій природі української мови. Але, хто має почуття мови з цим не може погодитись:

“Білогривка [вовчиця]...повернулась і неспішно... пішла углиб тайги.”

---

Насміхатися над ким чи сміятися з кого або кепкувати з кого?

“Хлопці жартували і насміхалися над тими, хто вперше ліз на опори.”

Українські дієслова сміятися, кепкувати, глузувати та їхні синоніми, зокрема суржикову форму насміхатися ми вживаємо з прийменником “з”:

“Насміхався кулик з болота та й сам туди вліз.” (Фолклор).

Але це запис із совєтських часів. Досовєтські записи починалися так:

“Сміялася верша з болота...”

Дієслово сміятися з кого/чого цілком задовольняло і мовців і літературу українську там, де за прикладом сусідів, деякі високограмотні перукарі та фельдфебелі стали вживати престижне слово насміхатися. Форма ж ця українською мовою звучала так:

“Стали з їх сусіди насміхати.” (Метлинський).

Переробка наших форм з прийменником з на форми з прийменником над – одна з найгидкіших рис лінгвоциду української мови, культивованого Кремлем. Тому:

“Хлопці жартували та сміялися з тих, хто вперше ліз на опори.”

Поза всім іншим речення скоротилося аж на три склади.

* * *

На цьому ми закінчуємо парад мовних недоречностей у досить перспективному квартальнику. Цей парад свідчить, що якщо не вжити рішучих заходів до ліквідації кризи української мови в сучасній Україні, то наслідки можуть бути дуже прикрими. Які саме заходи є конечними? 1. Відкриття у вишах України спеціяльних редакторських факультетів. 2. Атестація на державному рівні всіх редакторів газет, журналів, радіо, телебачення, та книжкових видавництв. 3. Скликання Академією Наук навперемін з Києво-Могилянською Академією щорічних наукових конференцій, присвячених стану української мови в українських ЗМІ та в літературних видавництвах. 4. Створення курсів підвищення кваліфікації для мовних редакторів ЗМІ, радіо, телебачення і книжкових видавництв. 5. Запровадити шкалу заохочень для редакторів, які підносять рівень грамотности у своїх виданнях. 6. Запровадити шкалу стягнень для редакторів, що допускають кричущі мовні ляпсуси, аж до позбавлення надалі права на редагування. 7. Зобов’язати депутатів Верховної Ради ухвалити закон про грамотність, де закріпити згадані заходи на законодавчому рівні.

(Кінець)

---

^*) Зберігаємо правопис автора