Відповіді

• 2010.02.20 | harnack

  Птах на дасі чи дах на птасі? Ану: поглузуймо з депалаталізації!

• 2010.04.16 | harnack

  В дусі палаталізації (л)

  Та чи у нас дастьбі справжніх клопотів? Якого біса бабратися в небилицях? Чи то "в дусі" чи "у духові", чи "на плузі" чи "на плугу", чи "на друзі" чи "на другу", чи "на бозі" чи "на богу" - какая разнїца?
  
  Ось:
  
  називний -дух
  родовий - ду́ху
  давальний - ду́ху, ду́хові
  знахідний - дух
  орудний - ду́хом
  місцевий - на/у ду́хові, ду́сі
  кличний - ду́ху*
  
  
  називний - друг дру́зі
  родовий - дру́га дру́зів
  давальний - дру́гові, дру́гу дру́зям
  знахідний - дру́га дру́зів
  орудний - дру́гом дру́зями
  місцевий - на/у дру́гові, дру́гу [НА БОЗІ є - а вже НА ДРУЗІ нема? Ото суржикофренія совєтословників!] на/у дру́зях
  кличний - дру́же дру́зі
  
  називний - Бог
  родовий - Бо́га
  давальний - Бо́гові, Бо́гу
  знахідний - Бо́га
  орудний - Бо́гом
  місцевий - на/у Бо́гові, Бо́зі, Бо́гу
  кличний - Бо́же
  
  
  http://community.livejournal.com/ua_etymology/238856.html
  
  http://lcorp.ulif.org.ua/dictua/
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.04.17 | harnack

    Віршуймо в дусі, на дасі, в скрусі... (л)

    Лечу я у вирій на птасі,
    На дусі, на мусі - у часі,
    Всі пори вкарбовані в плузі:
    І орю я вирій у тузі...
    
    Дах, птах, жах, прах, дух, муха... - хочуть належати до української палаталізованої родини... а також плуг, луг, туга...
    
    Патологемно:
    
    Лечу я у вирій на птаху
    На духу, на мусі - у часі,
    Всі пори вкарбовані в плугу:
    І орю я вирій у тузі...
    
    У жасі - й патологемно ненавіршуєшся:
    
    Лечу я у вирій на птаху
    Швидко перелечу й комаху
    Всі біси вже в моєму плугу
    І з/орю я вирій у тугу!
    
    Поклонімось на дасі та у дусі - дахові й духові української:
    
    Крешу я вірші на дасі,
    Пишаюсь в життєвій прикрасі:
    Всі вірші - у моєму дусі,
    В скруті я віршую й в скрусі...
    
    Воля мови до владної і творчої системності.
    
    Що за скруха й скрута зі суржиком!
    http://community.livejournal.com/ua_etymology/238856.html?view=3051016#t3051016
    
    Чи й пак:
    
    Далі:
    
    Та селекція реалій та процесів та правил гри виплоджує зовсім іноморфологічний світ та світогляд, іншу світобудову:
    
    Ось гра:
    
    Їхав кінь на козаці
    Із шаблею у руці...
    Потім їхав кінь на мусі
    В лузі геть розбивсь у пусі...
    
    Маємо ПАРАДИГМАТИЧНО, а не аномально: козак-козаці, рука-руці, муха-мусі, луг-лузі, пух-пусі...
    
    За Вами - українська культура та парадигматика та музика та віршування - можуть собі аномально, суржиково, неримовано - виглядати й отак:
    
    Їхав кінь на козаку
    Із шаблею у руке/у руку/у руці?...
    Потім їхав кінь на мусі
    В лугу розбивсь геть у пуху...
    
    Мова самосаботується. Шизофренія опановує світосприймання, або байдужість до дисфункціональності культури.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.06.15 | harnack

      Про вагомість збереження укр. палаталізації (л)

      Зважмо: глибинність слов'янського континууму саме української мови (з цим скарбом - також треба носитись мов з "писаною торбою" - вживши дотепний образ Пономарева):
      
      Ось дещо з полемік та міркувань з іншого форуму:
      
      Залежить од скрупульозності та світогляду ба й ідеології окремої людини - чи щось є вагомим, чи пустотливим.
      
      Всі різниці в мові можуть бути вагомими й глибоко смислоносними (згадаймо Дерріду і його "різницю-відмінність": Différance is a French term coined by Jacques Derrida and homophonous with the word "différence". http://en.wikipedia.org/wiki/Diff%C3%A9rance).
      
      Усвідомлення, що українська зберегла масиви палаталізації прямо зі праслов'янської, а російська ні - є доказом старовинності і континууму української і деривованого статусу і пізньопосталості самої російської. Плюс: патологізація української російською через депалаталізацію - вагома різниця в мовленні!... тим паче - що замічаємо певну закономірність патологізацій - тому і цікаво думати системно про ті речі (приміром: "давайтє", "зараз", зникнення кличного ітд.: суржикізація мови)... але не для всіх теє може бути вагомим...
      
      Ось для вивчення самої української - не є парадигматично (!!!) байдужим чи кажемо "на шляху" чи "на шлясі", на даху/на дасі (бо, бач, для декого - нема патологем у мові!), дух/у дусі, жах/у жасі, птах/на птасі... ітд.
      
      Ось - когось теє таки педагогічно і системно цікавить:
      
      
      #
      США підтримують Україну
      
      1. ? на шлясі до НАТО.
      2. ? на шляху до НАТО.
      
      http://www.lww-cetl.ac.uk/ukrainian/unit15/exer15-6A.htm
      
      Звідсіля:
      
      http://community.livejournal.com/ua_etymology/238856.html?view=3051016

• 2010.10.25 | harnack

  Блоґ/блозі, клик/клиці, заклик/заклиці...

  Талановиті хлопці, які б мали уважніше відчувати систему мови - але мовна інерція суржику напрочуд промовиста: є "в блозі", але не "в заклиці"...
  
  Ось Сашко Положинський опублікував на своєму блозі заклик до оголошення ультиматуму усім проукраїнським партіям об'єднатися і не розпорошувати сили під страхом втратити будь-яку нашу підтримку. Проблематичним у такому заклику [ЗАКЛИЦІ] мені видається саме формулювання "проукраїнські партії та сили".
  
  http://www.provid.org/2010/10/17/ultimatum-polozhinskogo
  
  Натомість - отут, бач вже в інших філософів, правильно ПАЛАТАЛІЗОВАНО щодо "клику":
  
  "Прикликання кличе у близькість. Одначе клик не вихоплює прокликане з далечі, в якій воно, бувши туди прикликаним, і міститься. Кликання кличе в себе, а тому прикликає то туди, то сюди; сюди: у присутність; туди: у відсутність. Сніговиця і благовіщення вечірнього дзвону зараз і тут-таки [ОТУТ ТА ОТЕПЕР] промовлені до нас у вірші. Вони присутні у клиці. Проте вони аж ніяк не падають у присутнє зараз і тут-таки в цьому залі."
  
  Лиш би отого недоречного ЗАРАЗ позбулися - то були б з них і українські філософи отеперішності!
  
  http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:IRPtSctHUV0J:www.ji.lviv.ua/n9texts/haidegger.htm+%D0%BA%D0%BB%D0%B8%D1%86%D1%96&cd=21&hl=en&ct=clnk&gl=us
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2010.10.25 | Сергій Вакуленко

    Узагалі-то природний говірний вислів инакший був би:

    harnack пише:
    
    > Ось Сашко Положинський опублікував на своєму блозі
    
    > Сніговиця і благовіщення вечірнього дзвону зараз і тут-таки [ОТУТ ТА ОТЕПЕР] промовлені до нас у вірші.
    
    А саме — "... промовлені оце до нас у вірші..."

  • 2010.10.26 | Пан Коцький

    Тоді вже мало б бути блоґ/блодзі, чи не так?

    Бо ж маємо: дзиґа - дзидзі, тощо...
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2010.10.26 | Мірко

      А для москалів блох - блосі

      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2010.10.26 | Манул

        Re: Собачі герці на дасі

        Іван ФРАНКО
        АБУ-КАСИМОВІ КАПЦІ'
        
        VI. СОБАЧІ ГЕРЦІ НА ДАСІ І ЇХ СУМНІ НАСЛІДКИ ВНИЗУ.
        А ТИ ПЛАТИ, АБУ-КАСИМЕ!
        
        У Багдаді, славнім місті,
        Є вулиць не сто, не двісті,
        А круті всі та вузькі;
        А при них доми маленькі,
        Наче при пеньку підпенькі,
        А дахи на всіх плоскі.
        
        Наче скрині ті біленькі,
        Двері, вікна все маленькі,
        Тягнуться доми ті вряд,
        Всі до вулиці плечима,
        Кождий зиркає очима
        На подвір'я та у сад.
        
        Днем народ в домах дрімає,
        Доки спека донімає,
        Бо там спека, що аж страх;
        Аж коли повечоріє,
        З Тігру холодом повіє,
        Люд гуляє — по дахах.
        
        Там дахи те, що в нас сквери:
        Супочивок і спацери,
        І сусідський розговір;
        Щоб свіженьким подихнути
        І на город позирнути,
        Всяк спішить на дах надвір.
        
        Днем, коли пани дрімають,
        По дахах лиш пси гуляють,
        Як у нас по вулицях;
        Там для них простору много,
        Не значить се їм нічого
        Скочити з даху на дах.
        
        Там-то скоки, там-то псоти
        Виправляють пси і коти.
        Перегони та борні,
        Гавкають, немов на ловах,
        М'явкають на всяких мовах,
        То гризуться, мов дурні.
        
        Гарна річ є жарт дитинний,
        Та не кождий жарт — невинний,
        Не однако кождий варт:
        Хлоп жартує — зарегочеш,
        Пан жартує — плакать хочеш,—
        Та найгірший песій жарт.
        
        Здибали ось пси-багдадці
        Абу-Касимові капці,
        Що там сохли на дасі:
        Всі над ними поставали,
        Головами знай кивали,
        Мов над карпом у вівсі.
        
        Поставали та й не знають,
        Що з тим звіром діять мають,
        Далі гаркли: дзяв, дзяв, дзяв!
        Звір сидить, немов колода.
        Пси міркують: ось пригода!
        Вже один за вухо взяв.
        
        Гаркнув, тягне — годі рушить!
        Ба, вже другий зуби сушить,
        Капця торгає за ніс.
        Тут і інші скоком, скоком,
        Хто встиг просто, а хто боком —
        Гей до капців, щоб їм біс!
        
        Гавкають на всякі гласи,
        Рвуть за вуха, за обцаси,
        Відривають прищіпки,
        Торгають, куди попало,
        Та всього ще їм замало,—
        Розігрались залюбки.
        
        Два, три разом їх чіпають,
        Капці вгору піднімають,
        Тягнуть, котять, волочуть:
        Сей упаде, той прискоче,
        Сей гаркоче, той дзявкоче,—
        Затягли їх в самий кут.
        
        Та хоч тут їх дотащили,
        То в спокою не лишили,—
        Міри песій жарт не зна!
        Далі рвали і гарчали,
        Піднімали і тручали,
        Наче пер їх сатана.
        
        Раптом зойкнув псисько з жаху,
        Як тяжезні капці з маху
        Гримнули з ним враз униз.
        Інші пси, мов змиті, стали,
        Вниз хвости всі поспускали,
        Потім мовчки розійшлись.
        
        Так злочинець, зло зробивши,
        Утікає, хвіст стуливши,
        Геть у гори та ліси.
        Слухайте ж, яку провину
        В нещасливую годину
        З капцями зробили пси!
        
        Попри Касимів домище,
        Тиснучись к стіні чимближче,
        Щоб не впасти де під віз,
        Власне сею годиною
        Йшла бабуся з дитиною,—
        Видно біс її надніс.
        
        Стала баба просто рога,
        Задивилася, небога,
        Як зчепились два вози:
        Коні шарпають та рвуться,
        Візники трохи не б'ються,
        А пани кричать: «Вези!»
        
        Стала баба, всміхається,
        Щось їм радить збирається,
        А дитя держить в руках.
        Втім гар-гар, гур-гур почулось,
        Щось страшне таке метнулось,
        Мов увесь звалився дах.
        
        Зглянутись не встигла баба,—
        Вже кігтяста песя лапа
        Шкряб її через лице!
        Передерла, мов драбину,—
        Баба кинула дитину
        Та й кричить: «Ой, що ж отеє?»
        
        На дитину ж ту нещасну
        Впали капці рівночасно,
        Мов із неба лютий грім:
        По головці як дістало,
        То лиш дрібку запищало,
        Та й уже було по нім.
        
        Тут вже ґвалт і крик зробився!
        Перед домом люд стовпився,
        Всі кричать, мов на живіт.
        Баба кров з лиця втирає,
        Мов безумна, знай питає:
        «Що се, чи валиться світ?»
        
        Та дитя як мертве вздріла,
        То страшенно заревіла:
        «Ой ягідочко моя!
        Моя внучечко єдина!
        Що ж без тебе, сиротина,
        Та почну на світі я?»
        
        Люди слухають, зітхають.
        «Що тут сталося? — питають.—
        Хто се, як дитину вбив?»
        Та як капці угледіли,
        В один голос заревіли:
        «Ось він! Огь хто це зробив!
        
        Га, се ж Касимові капці
        Вбили внучечку тій бабці,
        Ще й самій роздерли твар!
        Абу-Касим! Гей, ти чуєш?
        Капців своїх так пильнуєш
        Де він, клятий той скупар?»
        
        Абу-Касим наш нужденний,
        Вчувши галас той страшенний,
        Весь поблід і помертвів,
        Весь затрясся, мов трепета,
        Бо вже чує, що в тенета
        Біс його зловити вспів.
        
        Вийшов, мов на суд злочинець.
        Гнеть якийсь там челядинець,
        Здоровенний, аж горить,
        Хап його за руку живо:
        «Ось де, пане, ось те пиво,
        Що ви вспіли наварить!»
        
        І притяг його до баби,
        Абу-Касимові лаби
        Її кров'ю обмазав.
        «Бачте! Бачте кров невинну!»
        Почім вбитую дитину
        В руки Касиму поклав.
        
        «Нате, пане, понесіте!
        Або хоч собі зваріте!
        Саме добре у окріп!
        Певно, сього ви бажали,
        Як ті капці заставляли,
        Мов на вовка в лісі сліп».
        
        «Ганьба! Ганьба! —крикнув разом
        Тлум весь.— Ганьба, Абу-Касим,
        Що забулись ви аж так:
        Баб та діти розбивати?
        Бо нащо ж би пакувати
        В капці стільки каміняк?»
        
        «Людоїде з серцем драба! —
        Скрикнула кровава баба.—
        Ти не думай се собі,
        Що свою тяженьку рану,
        Свою внучечку кохану
        Подарую я тобі.
        
        Люди добрі! Присвідчіте!
        І зо мною враз ведіте
        До судді його як стій!
        Всяк щоб знав його провину,
        Най він сам несе дитину,
        Капці ж двом тра взять на кій!»
        
        Абу-Касим, як заклятий,
        Слова ще не вспів сказати,
        Спам'ятатися не міг,
        Як усе те, мов невольна
        Візія якась пекельна,
        Так його і збило з ніг.
        
        Весь він кров'ю обагрений,
        Мов розбійник навіжений,
        А мертве дитя в руці,
        А при нім кровава баба,
        Перед ним два кріпких драба
        Носять капці на дрюці.
        
        А довкола тлум-громада!
        Отака чудна парада
        Вулицями потяглась.
        Крики знай гудуть завзяті;
        При судейській ось палаті
        Вся ота юрба зляглась.
        
        Пан суддя вже жде на ґанку.
        «Абу-Касим! А, коханку!
        Ми знайомі вже, мабуть.
        Ну-ко, що ти вдрав нового,
        Що людей привів так много?
        Що се так вони ревуть?»
        
        Довгу хвилю се тривало,
        Напотів суддя немало,
        Поки розпитав як слід,
        Хто й яку зробив провину,
        Хто і як убив дитину
        І роздряпав бабі вид.
        
        Та судді хоч ясно стало,
        Що було в тім ділі мало
        Абу-Касима вини,
        Та вже мав на нього пік він
        І для того так орік він:
        «Поєлику капцани,
        
        Що зробили всю ту страшність,
        Абу-Касимова власність,
        І її повинен він
        Пильнувати, зберігати,—
        То й одвіт повинен дати
        За дитини сеї скін.
        
        Поєлику ж ся дитина —
        Баби внучечка єдина,
        Вся надія її дому,
        То, крім кари за убійство,
        Має Касим се злодійство
        Відплатити по закону.
        
        Мусить з нею подружитись,
        На нове дитя розжитись,
        Щоб її не вигас рід.
        А за кару п'ястрів двісті,
        Других двісті тій невісті
        За каліцтво дати слід».
        
        Так премудро розсудивши,
        Двісті п'ястрів получивши,
        Пан суддя потяг домів,—
        Касим же, мов громом вбитий,
        Став, не знає, що робити,—
        Остовпів і занімів.
        
        ***

    • 2010.10.26 | Максим Є.

      Блоґ-блозі

      В літературній мові таке розрізнення (альтернаційний ряд ґ-дз-дж) ніколи не було впроваджуване і залишилося в діалектах. Спорадично виникали побажання «вирівняти» морфонологічний ряд насильно, але вони надто утопічні, адже за питомо українськими словами та прізвищами потягнулися б проблеми з адаптацією всіх іншомовних. Тож з найперших унормувань залишають це чергування у спокої.
      
      Наприклад, Олекса Синявський у «Нормах...»: дочці, ґирлизі, гущі.
      
      Голоскевич «Правописний словник»: ґирлиґа, -ґи, зі... дзиґа, -ґи, -зі... мамалиґа, -ґи, -зі...
      
      Огієнко «Словник слів, у літературній мові не вживаних»: В літературній мові звук ґ перед і (що з давнього Ђ) на кінці слів змінюється на з (а не на дз): фуґа-фузі, ґерлиґа-ґерлизі, дзиґа-дзизі, в Ризі і т. ін. Зах. укр. письменники, під польським впливом, звичайно пишуть: в Ридзі.
      
      У радикальних «логістів», які намагаються переламати мову через коліно, я зустрічав спробу відмовитися від «неправильного» усталеного чергування за допомогою впровадження штучно нового відмінювання: Петербурґ-Петербурзі перетворюється на Петербурґ-Петербурґу.

• 2010.11.11 | harnack

  Ото цікавинка для мене: танк - у "танкі" (л)

  .. і людина пише непоганою українською: взято із коментарів до статті:
  
  "і як він у палаючому танкі!!!!!!! продовжував давити фашистських недобитків,ми пояснювали чєхам що ми їхні брати словяни,
  а заколот затіяли недобиті фашистські найманці на гроші ЦРУ,між них ходили розмови що русскіє закинули до них 30 тисяч політпрацівників."
  
  Щоправда - отут доведеться жонґлювати принаймні двома словами: танець і танк - "у танці" потребуватиме контекстуальної "дезамбіґуації", його знедвозначнення й уоднозначнення!
  
  http://www.pravda.com.ua/bbc/2010/11/5/5545139/
  
  про однозначність:
  
  http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%96%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F:%D0%9D%D0%B5%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C