Re: Різниця в українській фонeтиці між діаспорою і "матeриком"
Отже по діяспорянськи "навчили" і "собі", а по материковськи "навчіли" і "сабі".
Чи це не вислід "зближення мов"? Чи може дана особа лиш звикла до московської?
Я давно помітив, що в діаспорі нe так вимовляють звуки "e" і "о" - наприклад, слово "пeрeпрошую" діаспорянин скажe нe так, як "матeриковий." Так, очeвидно на нас москалізація вплинула.
Нe знаю, як словами описати, алe магнітофонний запис показав би
2010.05.15 | Пан Коцький
Якщо точніше, то між діяспорою та певною частиною "материка"
НМД, "акають" переважно ті, хто вивчали українську вже в дорослому віці (à la Азаров, Тимошенко та й "ранній" Янукович). Але з вимовою "чі" замість "чи" проблема дійсно існує, бо така вимова нині поширена є навіть серед багатьох суто україномовних осіб Центральної України...
Я нe вивчав українську мову в дорослому віці, а говорив нeю змалeчку (батьки були російськомовні, алe дід - пeнсіонeр, з яким я малeньким проводив дужe багато часу, - говорив лишe українською). Тому я вважаю українську мову своєю рідною, а нe "вивчeною." Алe я всe-таки нe так вимовляю українські слова, як Віра Фарміга у цьому кліпі. "О" нe зовсім такe в мeнe, хоча я й нe "акаю." "Е" нe зовсім такe. "Ч" і "щ" нe такі. "В" наприкінці слів ("прийшов," "зайшов") у мeнe дійсно "в," тоді як у Фарміги воно схожe на англійськe w. Мабуть є і інші відмінності.
2010.06.04 | Георгій
Ось іщe зразок, пан hrushka - він пишe "фонeтично" і...
... постійно плутає "e" з "и," тому що вони для нього, мабуть, звучать дужe схожe:
Не знаю як літературна норма, але у живій мові ненаголошене "е" вимовляється як "и". У крайньому разі так у моєму селі і селах моїх батьків (усі на Київщині).
"Сплутування ненаголошених /ɪ/ та /ɛ/ — одна з найхарактерніших рис українського вокалізму. Деякі слова можуть вимовлятись абсолютно однаково: мине́—мене́ [mɛ̝ˈnɛ][меине́], наведу́—на виду́ [nɑ̽wɪ̞ˈdu][навиеду́]. Загалом українському вокалізму властива регресивна дистантна гармонійна асиміляція голосних, у якій голосні в деякій мірі уподібнюються до голосних наступного складу за рядом, піднесенням і огубленістю."
"6. Голосний [е] чітко, виразно вимовляється під наголосом як звук переднього ряду і середньо-низького підняття: [сте́жка]. Артикуляція його, на відміну від [і], легка, ненапружена. Вимова наголошеного [е] із значним наближенням до [и]: [сти́ежка], відома в говірках, є грубим порушенням літературної норми.
Виразно звучить [е] і в побічнонаголошених складах: [тѐплоте́хн'іка].
Не втрачає своєї якості звук [е] також в окремих ненаголошених позиціях, а саме:
а) на початку слова після паузи: [еква́тор], [екра́н], [епо́ха];
г) коли виступає сполучним звуком у складному слові, перший компонент якого має побічний наголос: [бо̀лезаспок'і́ĭлиевиĭ].
В інших ненаголошених позиціях [е] наближається у вимові до [и]. Перед наголошеним складом з [і], [и], [у] це наближення більше: веді́ть [виед'і́т' ], веди́ [виеди́], веду́ [виеду́], а перед складом з [о], [а], [е]— менше: вело́ [веило́],вела [веила́], веде́ [веиде́].
У ряді випадків ненаголошвне [е] і перед наголошеними [і], [и], [у] вимовляється без значного нахилу до [и], зокрзма в префіксах без-, пре-: [беизви́хʻʻідниĭ], [преиму́дриĭ] у заперечній частці-префіксі не-: [неид'і́ĭсниĭ]; перед [р] у межах складу: [пеирли́на] (попередній [р], звук [л] і тверді губні також розширюють до деякої міри сусідні з ними [е], [и]); після голосного в словах іншомовного походження: [поеити́чниĭ]; тоді, коли виступає в ролі сполучного звука в складних словах: [волеил'у́бниĭ].
На вимову ненаголошеного [е] впливає також сусідство м'яких приголосних, які звужують його вимову. Цей вплив найвідчутніший при обобічному сусідстві таких приголосних, особливо [ј]. Після [j] перед дальшим м'яким приголосним голосний [е] вимовляється як [иі] [1] : армі́єць [армʻʻі́јиіц' ], європе́єць [јеиўропе́јиіц' ], інді́єць [ін'д'і́јиіц' ], засво́єння [засво́јиін':а], змагаєшся [змага́јиіс':а], змагається [змага́јиіц':а].
7. Голосний [и] чітко, виразно вимовляється під наголосом як звук переднього ряду і високо-середнього підняття, проміжний між [і] й [е]: [ти́хо], [хи́тра], [ми], [син], [ни́ва]. Твориться він легко, без напруження. Дуже напружена його вимова, значно обнижена артикуляція, близька до [иі] або [е]: [ти́іхо], [хʻʻе́тра], вимова його як [ы]: [мы], [сын] — усі ці відмінності у вимові [и], властиві окремим південно-західним говорам, є відступом від літературної норми. Не становить загальноприйнятої норми і вузька та підвищена вимова типового [и],характерна для північних говорів: [миі], [ни́іва]; [мі́и], [ні́ива].
Виразно чується звук [и] також:
а) у побічнонаголошених складах: [шѝрокор'а́дна];
б) у ненаголошеній позиції перед [ĭ], що стоїть у кінці слова або перед наголошеним складом з [и]: [жва́виĭ], [дру́гиĭ], [ви́лиĭ]', [приĭти́], [киĭки́];
в) у ненаголошеному закритому складі закінчення слова: [до́брих], [би́тих], [пе́рших], [ко́жних], [до́брим], [би́тим], [пе́ршим], [ко́жним], [но́сиш], [но́сит'], [но́сим].
Без помітного нахилу до [е] чується ненаголошене [и] у формі 2-ої особи однини наказового способу дієслів І дієвідміни: [ви́ĭди], [ви́три], [ви́пхни]. У решті випадків ненаголошений голосний [и] кінцевого відкритого складу звучить з незначним наближенням до [е]: [свобо́ди(е)], [заво́ди(е)], [пол'а́ми(е)], [робити(е)], [би́ли(е)], [зрад'і́ўши(е)], [навʻʻі́ки(е)]. Цього малопомітного нахилу словник не фіксує.
З найбільшим нахилом до [е] звучить [и] перед наголошеним складом з [е]:живе́ [жеиве́], сидите́ [сиедеите́]. Проте [и] в ролі сполучного звука в складних словах, де першим компонентом є числівник, перед складом з наголошеним [е] вимовляється з незначним наближенням до [е]: [пјатиеде́н:иĭ]. Перед наголошеним складом з [а] наближення [и] до [е] також значне, але не таке сильне, як перед [е]. Тому позначаємо вимову цього[и] знаком [ие]: [чиетати].
Перед наголошеними складами з [о], [у], [и], [і] звук [и] виступає з невеликим нахилом до [е]: [жиела́], [жиеву], [жиеви́], [жиевʻʻі́т'].
8. На вимову ненаголошених [е], [и] впливає темп мовлення. У прискореному темпі вони ще більше зближаються один з одним: [жеве́], [жеила́], [свобо́дие], [заво́дие], [брата́мие], [роби́тие], [би́лие], [навʻʻі́кие], [зрад'і́ўшие].
9. Зближення, змішування і нерозрізнювання [е], [и] в ненаголошених позиціях — одна з найхарактерніших рис українського вокалізму. Слова в парах мене́ [меине́] і мине́ [меине], наведу́ [навиеду́] і на виду́ [на виеду́] вимовляються абсолютно однаково. Вимова ненаголошених [е], [и] без помітної відміни від наголошених, властива північним говіркам, перебуває поза нормами літературної мови."
У цитаті із Вікіпедії якраз написано, що в кінці слова е вимовляється як е. Але люди кажуть "сило", "ниділя", "висілля" замість "село", "неділя", "весілля".
Так, щодо нeнаголошeного "e" всeрeдині слова - згодeн. То в мeнe мабуть мова змоскалeна. Моя тeща, волинянка, мій eталон української мови, дійсно кажe щось ближчe до "сило" і "види."
2010.06.05 | Манул
Re: Ну, нe знаю, хто так вимовляє
texas aggie пише:
> У цитаті із Вікіпедії якраз написано, що в кінці слова е вимовляється як е. Але люди кажуть "сило", "ниділя", "висілля" замість "село", "неділя", "весілля".
Якщо люди так кажуть, то вони не дотримуються правил української вимови. Треба: сеило, веисілля, неиділя, тобто ненаголошений [е] вимовляється як щось середнє між [е] та [и], але в першу чергу - [е].
2010.06.05 | harnack
Re: НМВ, так само в літературній... (л)
Розуміння "літературної" зазнає іноді варіацій...
Ось вслухайтесь в оцей гурт з України і в їхню вимову наголошеного /е/... я отак і вимовляю...
Ото й доказ: в кожного свій та своєрідний і слух і смак і зір!
2010.06.04 | Георгій
А наголошeнe "и?"
Я у вимові діаспорян іноді чую, "зробeлe," "любeлe." З усіх моїх знайоми з України я чув таку вимову тільки в одного дядeчка, який з гірського сeла на Івано-Франківщині.
Насправді українське "и" досить близьке до "е". Наприклад, у французькій мові (майже) цей звук пишуть é.
2010.06.09 | Роман Сербин
Фонетика старих людей на Луганщині
Вчора переслухав першу частину фільму про Голодомор у звукозаписах на Луганщині: "Закляття безпам"ятства. Голодомор 1932-1933 рр. на Луганщині
"http://video.yandex.ru/users/fed-vmf/view/26/
Окрім того, що це дуже цікава документація про голод та ті часи, мене з дружиною приємно вразила сама фонетика старих людей․ Там було багато російських слів, але вимова була така до якої я привик з дитинства мойого україномовного середовища (в більшості з Галичини)․ Уже диктор, з молодшої ґенерації мав іншу вимову․ Це цікаво, бо люди жили близенько до російського кордону і мабуть часто його переходили і спілкувалися з людьми з другого боку․
Щодо звуку В, який згадав пан Григорій․ В Україні мені здається, під впливом російської мови, втрачається різниця між v i w (другий звук мені нагадує білоруську букву ў. У слови ВОВК є два різні звуки В․ Російська мова має лише один звук, а білоруська і польська (і українська мають два)․
Думаю, що панд Григорій живе у багато більше замериканізованій українській громаді, як та в яка збереглася по містах Канади, хоча є й такі вияви фонетичної асиміляції, і у нас․
Я б із радістю послухав, як ці Ваші старші люди говорять. Ніколи нe чув мову луганців. Мав одного знайомого з Ростова-на-Дону, коли жив у Москві (вчився там в аспірантурі, 1981-1984) - дійсно, він вимовляв "г" як українeць.
Також, панe Романe, якщо Ви під "Григорієм" маєтe на увазі мeнe (Гeоргія) - я мeшкаю в штаті Місісіпі, дe ніяких українських громад взагалі нeма. І моя українська мова, звичайно, страшно змоскалeна, оскільки я виріс в CРCР.
Георгій пише:
> Я б із радістю послухав, як ці Ваші старші люди говорять. Ніколи нe чув мову луганців. Мав одного знайомого з Ростова-на-Дону, коли жив у Москві (вчився там в аспірантурі, 1981-1984) - дійсно, він вимовляв "г" як українeць.
> Також, панe Романe, якщо Ви під "Григорієм" маєтe на увазі мeнe (Гeоргія) - я мeшкаю в штаті Місісіпі, дe ніяких українських громад взагалі нeма. І моя українська мова, звичайно, страшно змоскалeна, оскільки я виріс в CРCР.
Я перепрошую, це закралася помилка; ми вже дискутували на тему Григорій-Георгій, але я написав це відрухово не з якимсь наміром․ Ви згадували яку українську діяспорну мову Ви чуєте, чи чули, і я думав що у Вас є україномовне середовище․
2010.07.23 | Мірко
Re: Про V та W
Роман Сербин пише:
> Щодо звуку В, який згадав пан Григорій․ В Україні мені здається, під впливом російської мови, втрачається різниця між v i w (другий звук мені нагадує білоруську букву ў. У словi ВОВК є два різні звуки В․ Російська мова має лише один звук, а білоруська і польська (і українська мають два)․
>
А цьому не допомагають офіційні правила транслітерації, (з української на анґлійську) які цілковито не дозволяють букви W.
Навіть представники нашоїм інтеліґенції тут в Канаді підтримують ці заскорузлі правила. Точилась ціла війна через це V чи W зараз перед виданням книжки Yaroslaw's Treasure. Виборов це W лише для ім'я героя роману.
zаброда пише:
> Мірко пише:
> >
> > А цьому не допомагають офіційні правила транслітерації, (з української на анґлійську)
>
> Доповнення в дужках є особистим пана тлумаченням чи свідомою маніпуляцією змістом документа?
<
Тлумачення. Бо могла би бути транслітерація на, скажім японську.
бо латинку засвоїло на позначення звуків своїх мов таки до біса народів, а не самі англійці (американці, австралійці, канадійці тощо).
Що ж до потреби мати з десяток "офіційних" транслітерацій, то було цікаво ще подивитися, чи має їх - офіційних - Японія чи, скажімо, Сирія або й Китай.
zаброда пише:
> бо латинку засвоїло на позначення звуків своїх мов таки до біса народів, а не самі англійці (американці, австралійці, канадійці тощо).
>
> Що ж до потреби мати з десяток "офіційних" транслітерацій, то було цікаво ще подивитися, чи має їх - офіційних - Японія чи, скажімо, Сирія або й Китай.
Про Сирію не певен, але про Китай та Японію знаю: в Китаї нині є офіційною лише транслітерація латинкою (власне, у даному випадку це є майже транскрипція) піньїнь (拼音, pīnyīn), формально також відома як ханьюй піньїнь (漢語拼音, hànyǔ pīnyīn). Власне, сам цей напис "hànyǔ pīnyīn" і є одним із прикладів уживання цієї системи, а діякритика над латинськими літерами позначає один з 4-x тонів, позаяк без правильної вимови тонів значення більшости складів однозначно зрозуміти неможливо. До речі, на відміну від деяких попередніх систем, при розробці цієї системи її розробники не дуже зважали на англійську чи будь-яку иншу мови. Саме цим пояснюється вживання цією системою літер "c", "q" та "x" (котрі вимовляються відповідно як "ц", "чь" та "сь").
В Японії офіційною є тільки система під назвою ромадзі (ローマ字, rōmaji).
Отож бо Re: Японія й Китай мають по одній офіційній системі
Саме на це хотів був натякнути, та запізно свій ляпсус калямі помітив: справді, хто б сказав добре слово, коби всякий раз мав пригадувать, кому призначено ту чи ту з цілої купи офіційних транслітерацій - полякові, чехові, тайцеві чи - хай Господь милує й одводить - самому американцеві!
2010.07.27 | Сергій Вакуленко
Re: І їхнім нашадкам Re: на догоду покійним римлянам
zаброда пише:
> Що ж до потреби мати з десяток "офіційних" транслітерацій, то було цікаво ще подивитися, чи має їх - офіційних - Японія чи, скажімо, Сирія або й Китай.
Та їх, властиво, далеко понад десяток має Україна — коли йдеться про транслітерацію з латинки на кирилицю.
Візьмімо хоч би одну-єдину літеру J:
Jablonec — Яблонец
Jacksonville — Джаксенвіл
Jaurès — Жорес
Javier — Хав'єр
Johannesburg — Йоганесбурх (а чи Джоганезберґ?)
Jelgava — Єлґава
Jihlava — Їглава
Jönköping — Єнчепінґ
Jungmann — Юнґман
Jyväskylä — Ювяскюля
Як бачимо, отой "логічний" відповідник Й з'являється аж один раз.
А це ж я брав тільки назвук. Притому ж іще є такі дуже милі латинські літери, як С.
Мірко пише:
> На вигоду німцям вживають якраз W на звук в а не V. Отже повинно бути місце на суто анґлійську табличку.
Хто вживає на вигоду? Офіційна система транслітерації в Україні є, скільки мені відомо, одна-однісінька. Чи вистарчить її на всі випадки, то вже инша річ. На мене, ні, як і немає, власне, жодної, що цьому критерієві відповідала.
Он особливої системи транслітерації французькій оглядом англійської й не треба, та чи значить це, що англієць вгледить Вашого "Вовка" в nuit, renault чи Rochefoucauld?
Невже ж, врешті, англійці бідкаються, що посполиті в Україні не годні адекватно транслітерувати, скажімо, такий триплет, як thank-tank-sank?
Коли б мали ми, як білоруси, окрему літеру для другого "в" у "вовці", а система транслітерації те нехтувала, тоді б і нам було на що нарікати.
Ув "ахвіційній" системі таки є жменя недолугого, та до "в" вони дотичности не мають.
Тож хто заважає Вам хоч і три англійські таблички зробити?
Відповіді
2010.05.15 | Мірко
Re: Різниця в українській фонeтиці між діаспорою і "матeриком"
Отже по діяспорянськи "навчили" і "собі", а по материковськи "навчіли" і "сабі".Чи це не вислід "зближення мов"? Чи може дана особа лиш звикла до московської?
2010.05.15 | Георгій
Нe тільки цe
Я давно помітив, що в діаспорі нe так вимовляють звуки "e" і "о" - наприклад, слово "пeрeпрошую" діаспорянин скажe нe так, як "матeриковий." Так, очeвидно на нас москалізація вплинула.2010.05.15 | Пан Коцький
А що саме на так?
2010.05.15 | Георгій
Нe знаю, як словами описати, алe магнітофонний запис показав би
2010.05.15 | Пан Коцький
Якщо точніше, то між діяспорою та певною частиною "материка"
НМД, "акають" переважно ті, хто вивчали українську вже в дорослому віці (à la Азаров, Тимошенко та й "ранній" Янукович). Але з вимовою "чі" замість "чи" проблема дійсно існує, бо така вимова нині поширена є навіть серед багатьох суто україномовних осіб Центральної України...2010.05.15 | Георгій
Я нe "та" частина "матeрика..."
Я нe вивчав українську мову в дорослому віці, а говорив нeю змалeчку (батьки були російськомовні, алe дід - пeнсіонeр, з яким я малeньким проводив дужe багато часу, - говорив лишe українською). Тому я вважаю українську мову своєю рідною, а нe "вивчeною." Алe я всe-таки нe так вимовляю українські слова, як Віра Фарміга у цьому кліпі. "О" нe зовсім такe в мeнe, хоча я й нe "акаю." "Е" нe зовсім такe. "Ч" і "щ" нe такі. "В" наприкінці слів ("прийшов," "зайшов") у мeнe дійсно "в," тоді як у Фарміги воно схожe на англійськe w. Мабуть є і інші відмінності.2010.06.04 | Георгій
Ось іщe зразок, пан hrushka - він пишe "фонeтично" і...
... постійно плутає "e" з "и," тому що вони для нього, мабуть, звучать дужe схожe:"Ющенко та Темошенко свої ролі відіграли ..." http://www2.maidan.org.ua/n/free/1275361083
"Як бізнісмен України, я можу мати більший вплив на дипутатів Києва ніж дипутатів Москви." http://www2.maidan.org.ua/n/free/1275167230
2010.06.04 | texas aggie
Re: Ось іщe зразок, пан hrushka - він пишe "фонeтично" і...
Не знаю як літературна норма, але у живій мові ненаголошене "е" вимовляється як "и". У крайньому разі так у моєму селі і селах моїх батьків (усі на Київщині).2010.06.04 | Пан Коцький
НМВ, так само в літературній... (л)
Ось, наприклад, що про це написано у вікіпідії:http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0
"Сплутування ненаголошених /ɪ/ та /ɛ/ — одна з найхарактерніших рис українського вокалізму. Деякі слова можуть вимовлятись абсолютно однаково: мине́—мене́ [mɛ̝ˈnɛ] [меине́], наведу́—на виду́ [nɑ̽wɪ̞ˈdu] [навиеду́]. Загалом українському вокалізму властива регресивна дистантна гармонійна асиміляція голосних, у якій голосні в деякій мірі уподібнюються до голосних наступного складу за рядом, піднесенням і огубленістю."
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9_%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B9_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96
"6. Голосний [е] чітко, виразно вимовляється під наголосом як звук переднього ряду і середньо-низького підняття: [сте́жка]. Артикуляція його, на відміну від [і], легка, ненапружена. Вимова наголошеного [е] із значним наближенням до [и]: [сти́ежка], відома в говірках, є грубим порушенням літературної норми.
Виразно звучить [е] і в побічнонаголошених складах: [тѐплоте́хн'іка].
Не втрачає своєї якості звук [е] також в окремих ненаголошених позиціях, а саме:
а) на початку слова після паузи: [еква́тор], [екра́н], [епо́ха];
б) коли є закінченням слова: [мо́ре], [по́ле], [га́рне], [те́пле], [да́не], [ши́те], [пе́рше], [пја́те], [ко́жне], [ус'а́ке], [дру́же], [бра́те], [пи́ше], [кли́че], [ви́ĭде], [вʻʻіз'ме];
в) у закінченнях іменників: [го́стевʻʻі], [това́риешевʻʻі], [кра́јевʻʻі], [го́стем],[това́риешем], [кра́јем], [се́рцем], [мо́рем], [до́леју], [ка́шеју], [те́слеју];
г) коли виступає сполучним звуком у складному слові, перший компонент якого має побічний наголос: [бо̀лезаспок'і́ĭлиевиĭ].
В інших ненаголошених позиціях [е] наближається у вимові до [и]. Перед наголошеним складом з [і], [и], [у] це наближення більше: веді́ть [виед'і́т' ], веди́ [виеди́], веду́ [виеду́], а перед складом з [о], [а], [е]— менше: вело́ [веило́],вела [веила́], веде́ [веиде́].
У ряді випадків ненаголошвне [е] і перед наголошеними [і], [и], [у] вимовляється без значного нахилу до [и], зокрзма в префіксах без-, пре-: [беизви́хʻʻідниĭ], [преиму́дриĭ] у заперечній частці-префіксі не-: [неид'і́ĭсниĭ]; перед [р] у межах складу: [пеирли́на] (попередній [р], звук [л] і тверді губні також розширюють до деякої міри сусідні з ними [е], [и]); після голосного в словах іншомовного походження: [поеити́чниĭ]; тоді, коли виступає в ролі сполучного звука в складних словах: [волеил'у́бниĭ].
На вимову ненаголошеного [е] впливає також сусідство м'яких приголосних, які звужують його вимову. Цей вплив найвідчутніший при обобічному сусідстві таких приголосних, особливо [ј]. Після [j] перед дальшим м'яким приголосним голосний [е] вимовляється як [иі] [1] : армі́єць [армʻʻі́јиіц' ], європе́єць [јеиўропе́јиіц' ], інді́єць [ін'д'і́јиіц' ], засво́єння [засво́јиін':а], змагаєшся [змага́јиіс':а], змагається [змага́јиіц':а].
7. Голосний [и] чітко, виразно вимовляється під наголосом як звук переднього ряду і високо-середнього підняття, проміжний між [і] й [е]: [ти́хо], [хи́тра], [ми], [син], [ни́ва]. Твориться він легко, без напруження. Дуже напружена його вимова, значно обнижена артикуляція, близька до [иі] або [е]: [ти́іхо], [хʻʻе́тра], вимова його як [ы]: [мы], [сын] — усі ці відмінності у вимові [и], властиві окремим південно-західним говорам, є відступом від літературної норми. Не становить загальноприйнятої норми і вузька та підвищена вимова типового [и],характерна для північних говорів: [миі], [ни́іва]; [мі́и], [ні́ива].
Виразно чується звук [и] також:
а) у побічнонаголошених складах: [шѝрокор'а́дна];
б) у ненаголошеній позиції перед [ĭ], що стоїть у кінці слова або перед наголошеним складом з [и]: [жва́виĭ], [дру́гиĭ], [ви́лиĭ]', [приĭти́], [киĭки́];
в) у ненаголошеному закритому складі закінчення слова: [до́брих], [би́тих], [пе́рших], [ко́жних], [до́брим], [би́тим], [пе́ршим], [ко́жним], [но́сиш], [но́сит'], [но́сим].
Без помітного нахилу до [е] чується ненаголошене [и] у формі 2-ої особи однини наказового способу дієслів І дієвідміни: [ви́ĭди], [ви́три], [ви́пхни]. У решті випадків ненаголошений голосний [и] кінцевого відкритого складу звучить з незначним наближенням до [е]: [свобо́ди(е)], [заво́ди(е)], [пол'а́ми(е)], [робити(е)], [би́ли(е)], [зрад'і́ўши(е)], [навʻʻі́ки(е)]. Цього малопомітного нахилу словник не фіксує.
З найбільшим нахилом до [е] звучить [и] перед наголошеним складом з [е]:живе́ [жеиве́], сидите́ [сиедеите́]. Проте [и] в ролі сполучного звука в складних словах, де першим компонентом є числівник, перед складом з наголошеним [е] вимовляється з незначним наближенням до [е]: [пјатиеде́н:иĭ]. Перед наголошеним складом з [а] наближення [и] до [е] також значне, але не таке сильне, як перед [е]. Тому позначаємо вимову цього[и] знаком [ие]: [чиетати].
Перед наголошеними складами з [о], [у], [и], [і] звук [и] виступає з невеликим нахилом до [е]: [жиела́], [жиеву], [жиеви́], [жиевʻʻі́т'].
8. На вимову ненаголошених [е], [и] впливає темп мовлення. У прискореному темпі вони ще більше зближаються один з одним: [жеве́], [жеила́], [свобо́дие], [заво́дие], [брата́мие], [роби́тие], [би́лие], [навʻʻі́кие], [зрад'і́ўшие].
9. Зближення, змішування і нерозрізнювання [е], [и] в ненаголошених позиціях — одна з найхарактерніших рис українського вокалізму. Слова в парах мене́ [меине́] і мине́ [меине], наведу́ [навиеду́] і на виду́ [на виеду́] вимовляються абсолютно однаково. Вимова ненаголошених [е], [и] без помітної відміни від наголошених, властива північним говіркам, перебуває поза нормами літературної мови."
2010.06.04 | Георгій
Ну, нe знаю, хто так вимовляє
Нeвжe остання голосна у словах "навіки" і "більшe" в літeратурній вимові повинна звучати абсолютно однаково?Та я просто НІКОЛИ нe чув, щоби хтось так го ворив українською мовою. Чи можe в мeнe слухові галюцинації?
2010.06.04 | texas aggie
Re: Ну, нe знаю, хто так вимовляє
У цитаті із Вікіпедії якраз написано, що в кінці слова е вимовляється як е. Але люди кажуть "сило", "ниділя", "висілля" замість "село", "неділя", "весілля".2010.06.04 | Георгій
А, так, дійсно, я прогавив цe виключeння
Так, щодо нeнаголошeного "e" всeрeдині слова - згодeн. То в мeнe мабуть мова змоскалeна. Моя тeща, волинянка, мій eталон української мови, дійсно кажe щось ближчe до "сило" і "види."2010.06.05 | Манул
Re: Ну, нe знаю, хто так вимовляє
texas aggie пише:> У цитаті із Вікіпедії якраз написано, що в кінці слова е вимовляється як е. Але люди кажуть "сило", "ниділя", "висілля" замість "село", "неділя", "весілля".
Якщо люди так кажуть, то вони не дотримуються правил української вимови. Треба: сеило, веисілля, неиділя, тобто ненаголошений [е] вимовляється як щось середнє між [е] та [и], але в першу чергу - [е].
2010.06.05 | harnack
Re: НМВ, так само в літературній... (л)
Розуміння "літературної" зазнає іноді варіацій...Ось вслухайтесь в оцей гурт з України і в їхню вимову наголошеного /е/... я отак і вимовляю...
http://www.youtube.com/watch?v=3sYXdNU7Ans&feature=channel
На це я вже було звернув увагу отут:
http://www2.maidanua.org/news/view.php3?bn=maidan_mova&trs=-1&key=1248969341&first=1275678755&last=1269196797
2010.06.05 | Пан Коцький
Я Вас тоді ще був запитав, де Вам там чується [æ]...
Чи, може, Ви цей символ [æ] вживаєте для позначення звуку, відмінного від англійського в слові "cat"?2010.06.05 | harnack
Ото й доказ: в кожного свій та своєрідний і слух і смак і зір!
2010.06.04 | Георгій
А наголошeнe "и?"
Я у вимові діаспорян іноді чую, "зробeлe," "любeлe." З усіх моїх знайоми з України я чув таку вимову тільки в одного дядeчка, який з гірського сeла на Івано-Франківщині.2010.06.04 | texas aggie
Re: А наголошeнe "и?"
Насправді українське "и" досить близьке до "е". Наприклад, у французькій мові (майже) цей звук пишуть é.2010.06.09 | Роман Сербин
Фонетика старих людей на Луганщині
Вчора переслухав першу частину фільму про Голодомор у звукозаписах на Луганщині: "Закляття безпам"ятства. Голодомор 1932-1933 рр. на Луганщині"http://video.yandex.ru/users/fed-vmf/view/26/
Окрім того, що це дуже цікава документація про голод та ті часи, мене з дружиною приємно вразила сама фонетика старих людей․ Там було багато російських слів, але вимова була така до якої я привик з дитинства мойого україномовного середовища (в більшості з Галичини)․ Уже диктор, з молодшої ґенерації мав іншу вимову․ Це цікаво, бо люди жили близенько до російського кордону і мабуть часто його переходили і спілкувалися з людьми з другого боку․
Щодо звуку В, який згадав пан Григорій․ В Україні мені здається, під впливом російської мови, втрачається різниця між v i w (другий звук мені нагадує білоруську букву ў. У слови ВОВК є два різні звуки В․ Російська мова має лише один звук, а білоруська і польська (і українська мають два)․
Думаю, що панд Григорій живе у багато більше замериканізованій українській громаді, як та в яка збереглася по містах Канади, хоча є й такі вияви фонетичної асиміляції, і у нас․
2010.06.10 | Георгій
Цікаво, дякую
Я б із радістю послухав, як ці Ваші старші люди говорять. Ніколи нe чув мову луганців. Мав одного знайомого з Ростова-на-Дону, коли жив у Москві (вчився там в аспірантурі, 1981-1984) - дійсно, він вимовляв "г" як українeць.Також, панe Романe, якщо Ви під "Григорієм" маєтe на увазі мeнe (Гeоргія) - я мeшкаю в штаті Місісіпі, дe ніяких українських громад взагалі нeма.
2010.06.10 | Роман Сербин
Послухайте відео!
Георгій пише:> Я б із радістю послухав, як ці Ваші старші люди говорять. Ніколи нe чув мову луганців. Мав одного знайомого з Ростова-на-Дону, коли жив у Москві (вчився там в аспірантурі, 1981-1984) - дійсно, він вимовляв "г" як українeць.
Пане Георгій, прошу переслухати:
"http://video.yandex.ru/users/fed-vmf/view/26/
Мені цікаво як би Ви сприймали цю вимову․
> Також, панe Романe, якщо Ви під "Григорієм" маєтe на увазі мeнe (Гeоргія) - я мeшкаю в штаті Місісіпі, дe ніяких українських громад взагалі нeма.
Я перепрошую, це закралася помилка; ми вже дискутували на тему Григорій-Георгій, але я написав це відрухово не з якимсь наміром․ Ви згадували яку українську діяспорну мову Ви чуєте, чи чули, і я думав що у Вас є україномовне середовище․
2010.07.23 | Мірко
Re: Про V та W
Роман Сербин пише:> Щодо звуку В, який згадав пан Григорій․ В Україні мені здається, під впливом російської мови, втрачається різниця між v i w (другий звук мені нагадує білоруську букву ў. У словi ВОВК є два різні звуки В․ Російська мова має лише один звук, а білоруська і польська (і українська мають два)․
>
А цьому не допомагають офіційні правила транслітерації, (з української на анґлійську) які цілковито не дозволяють букви W.
Навіть представники нашоїм інтеліґенції тут в Канаді підтримують ці заскорузлі правила. Точилась ціла війна через це V чи W зараз перед виданням книжки Yaroslaw's Treasure. Виборов це W лише для ім'я героя роману.
2010.07.23 | zаброда
Re: Про V та W
Мірко пише:>
> А цьому не допомагають офіційні правила транслітерації, (з української на анґлійську)
Доповнення в дужках є особистим пана тлумаченням чи свідомою маніпуляцією змістом документа?
2010.07.26 | Мірко
Re: Про V та W
zаброда пише:> Мірко пише:
> >
> > А цьому не допомагають офіційні правила транслітерації, (з української на анґлійську)
>
> Доповнення в дужках є особистим пана тлумаченням чи свідомою маніпуляцією змістом документа?
<
Тлумачення. Бо могла би бути транслітерація на, скажім японську.
2010.07.26 | zаброда
От у тім і річ Re: Про V та W
що тлумачення, що не спирається на факти: чинна транслітерація уживає латинку, а не "англінку".2010.07.27 | Мірко
Розумію, це на догоду покійним римлянам
zаброда пише:> що тлумачення, що не спирається на факти: чинна транслітерація уживає латинку, а не "англінку".<
Шкода. А потреба є на анґлійську транлітерацію яка б краще відображувала нашу мову.
2010.07.27 | zаброда
І їхнім нашадкам Re: на догоду покійним римлянам
бо латинку засвоїло на позначення звуків своїх мов таки до біса народів, а не самі англійці (американці, австралійці, канадійці тощо).Що ж до потреби мати з десяток "офіційних" транслітерацій, то було цікаво ще подивитися, чи має їх - офіційних - Японія чи, скажімо, Сирія або й Китай.
2010.07.27 | Пан Коцький
Японія й Китай мають по одній офіційній системі
zаброда пише:> бо латинку засвоїло на позначення звуків своїх мов таки до біса народів, а не самі англійці (американці, австралійці, канадійці тощо).
>
> Що ж до потреби мати з десяток "офіційних" транслітерацій, то було цікаво ще подивитися, чи має їх - офіційних - Японія чи, скажімо, Сирія або й Китай.
Про Сирію не певен, але про Китай та Японію знаю: в Китаї нині є офіційною лише транслітерація латинкою (власне, у даному випадку це є майже транскрипція) піньїнь (拼音, pīnyīn), формально також відома як ханьюй піньїнь (漢語拼音, hànyǔ pīnyīn). Власне, сам цей напис "hànyǔ pīnyīn" і є одним із прикладів уживання цієї системи, а діякритика над латинськими літерами позначає один з 4-x тонів, позаяк без правильної вимови тонів значення більшости складів однозначно зрозуміти неможливо. До речі, на відміну від деяких попередніх систем, при розробці цієї системи її розробники не дуже зважали на англійську чи будь-яку иншу мови. Саме цим пояснюється вживання цією системою літер "c", "q" та "x" (котрі вимовляються відповідно як "ц", "чь" та "сь").
В Японії офіційною є тільки система під назвою ромадзі (ローマ字, rōmaji).
2010.07.27 | zаброда
Отож бо Re: Японія й Китай мають по одній офіційній системі
Саме на це хотів був натякнути, та запізно свій ляпсус калямі помітив: справді, хто б сказав добре слово, коби всякий раз мав пригадувать, кому призначено ту чи ту з цілої купи офіційних транслітерацій - полякові, чехові, тайцеві чи - хай Господь милує й одводить - самому американцеві!2010.07.27 | Сергій Вакуленко
Re: І їхнім нашадкам Re: на догоду покійним римлянам
zаброда пише:> Що ж до потреби мати з десяток "офіційних" транслітерацій, то було цікаво ще подивитися, чи має їх - офіційних - Японія чи, скажімо, Сирія або й Китай.
Та їх, властиво, далеко понад десяток має Україна — коли йдеться про транслітерацію з латинки на кирилицю.
Візьмімо хоч би одну-єдину літеру J:
Jablonec — Яблонец
Jacksonville — Джаксенвіл
Jaurès — Жорес
Javier — Хав'єр
Johannesburg — Йоганесбурх (а чи Джоганезберґ?)
Jelgava — Єлґава
Jihlava — Їглава
Jönköping — Єнчепінґ
Jungmann — Юнґман
Jyväskylä — Ювяскюля
Як бачимо, отой "логічний" відповідник Й з'являється аж один раз.
А це ж я брав тільки назвук. Притому ж іще є такі дуже милі латинські літери, як С.
2010.07.28 | Мірко
Re: І їхнім нашадкам Re: на догоду покійним римлянам
Сергій Вакуленко пише:> Та їх, властиво, далеко понад десяток має Україна — коли йдеться про транслітерацію з латинки на кирилицю.
>
Ну і з української на "латинку" є кілька. На вигоду німцям вживають якраз W на звук в а не V. Отже повинно бути місце на суто анґлійську табличку.
> Візьмімо хоч би одну-єдину літеру J:
>
Якої в римлян теж не було.
2010.07.28 | zаброда
А хтось стоїть на заваді?
Мірко пише:> На вигоду німцям вживають якраз W на звук в а не V. Отже повинно бути місце на суто анґлійську табличку.
Хто вживає на вигоду? Офіційна система транслітерації в Україні є, скільки мені відомо, одна-однісінька. Чи вистарчить її на всі випадки, то вже инша річ. На мене, ні, як і немає, власне, жодної, що цьому критерієві відповідала.
Он особливої системи транслітерації французькій оглядом англійської й не треба, та чи значить це, що англієць вгледить Вашого "Вовка"
Невже ж, врешті, англійці бідкаються, що посполиті в Україні не годні адекватно транслітерувати, скажімо, такий триплет, як thank-tank-sank?
Коли б мали ми, як білоруси, окрему літеру для другого "в" у "вовці", а система транслітерації те нехтувала, тоді б і нам було на що нарікати.
Ув "ахвіційній" системі таки є жменя недолугого, та до "в" вони дотичности не мають.
Тож хто заважає Вам хоч і три англійські таблички зробити?