Відповіді

• 2011.11.28 | Максим Є.

  Західнослов’янського походження

  Справедливість (справедливий та похідні) уперше з’являється в українських текстах з середини XV ст. Див. Словник староукраїнської мови на «Ізборнику» ( http://izbornyk.org.ua/ ). Є в «Лексисі» Зизанія (1596) та у Беринди (1627) в перекладній українській частині: «правда — справедливость». Значення не відрізняється від сучасного — «справедливий, правильний, слушний; справедливість, вірогідність».
  
  Таке пізнє поширення й відсутність у церковнослов’янських і наших власних джерелах підтверджує зауваження Брюкнера в етимологічному словнику польської мови про західнослов’янське походженя sprawedliwo(ść) від sprawny «справедливий»; де в релігійних текстах sprawiedlność та sprawiedność з’являється з XIV ст. Поява -dl-, ймовірно, відбиває чеський вплив.
  
  Для порівняння. В московських джерелах справедливость в XV-XVI ст. трапляється тільки в пам’ятках, зв’язаних з дипломатичними відносинами з Польсько-Литовською державою і українсько-білоруською книжністю. І тільки з другої половини XVII ст. починає вживатися у їхніх власних текстах.
  
  
  Питання української етимології можна обговорювати в спільноті http://ua-etymology.livejournal.com/
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2011.12.01 | Koala

    Щиро дякую

• 2011.12.01 | jz99

  ”исправляти”?

  Цікаво, що закінчення -ивий (”справедливий”) притаманне величезній кількості виразно віддієслівних прикметників (хоча є й винятки — ”правдивий”, ”примхливий”, ”страхітливий”, ”кмітливий”). Про це сказано у «Нормах української мови» Олекси Синявського у розділі «Словотвір»: ”-ивий, -ливий — досить поширений наросток, особливо -ливий при дієслівних пнях на означення внутрішньої прикмети, надто здатности, нахилу: задумливий, правдивий, плаксивий, покірливий, байдужливий, бунтівливий, балакливий, злісливий, злобливий, зрадливий, вертливий, замітливий, в’їдливий, ущипливий, підлесливий, дрімливий, хворобливий, журливий, тужливий, жахливий, втихомирливий, настирливий, жалливий… Часто змагається з -ний, іноді -кий, -учий тощо, порівн.: чарівний — чарівливий, злісний — злісливий (злий), верткий — вертливий, балакучий — балакливий тощо”.
  
  У «Словнику староукраїнської мови XIV–XV ст.» є низка варіантів слова ”справедливість”, серед яких варто придивитися до тих, що несподівано починаються на ”и”: ИСПРАВЄДЛЇВЄ, нєисправєдлївє, исправѣдливостї, исправедливость, исправєдливост.
  
  Там же поруч стаття ”СПРАВИТЬ, ИСПРАВИТИ”.
  
  У «Старослов’янсько-українському словнику» Л. і О. Белеїв є слова ”исказати” (розповідати, пояснювати), ”исконьчавати” (гинути, вмирати, слабнути, убивати), ”исплєсти” (сплести, скласти), ”испочити” (відпочити), ”испросити” (попросити, поставити вимогу), ”истаяти” (розтопити) та ін. подібні, серед них”исправляти” (виправляти, прирівнювати, керувати, пояснювати, витримувати).
  
  Напрошуються думки Що й ”справедливий” не без дієслівного походження, як і купа прикметників на -ивий. А іменник ”справделивість” може бути похідним від прикметника.