МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

УКРАЇНЦІ КРИМУ: ЧУЖІ В СВОЇЙ ХАТІ

07/25/2001 | Українець
Життя української громади Кримського півострова сповнене парадоксів. Як представники титульної нації, українці сподівалися, що їхні інтереси не будуть поза увагою владних органів. Насправді ж влада автономії до них ставиться байдуже, а то й вороже, а в Києва, схоже, руки не доходять. Питання кількості етнічної громади теж до кінця не з'ясоване. За даними ще "совкового" перепису 1989 року, серед 2,5-мільйонного населення півострова українці становили понад 600 тисяч осіб. Представники ж української громади стверджують, що насправді їх 800 тисяч, а то й мільйон. Совєтська традиція фальсифікувати статистичні дані з політичною метою відома всім. Скажімо, в Криму під час перепису 1926 року не виявили жодного українця! Стан справ допоможе прояснити цьогорічний перепис. Адже, якщо станеться економічне піднесення, а державна влада більш фахово захищатиме суверенітет у інформаційному просторі, то шовіністичний туман над півостровом розвіється, і про своє етнічне коріння згадає більшість кримців. Тоді за наступного перепису ми й отримаємо мільйон.

У Києві часто доводиться чути: чого ж такі пасивні українці в політичному житті півострова? Справді, на тлі активності російської та кримськотатарської громад - українська спільнота трохи пасивна. Тут постає питання не про кількість, а про якість, тобто в нашому контексті - про рівень національної свідомості. В історичному контексті совєтський спадок був надто гірким. Характерно, що в абсолютній більшості областей України за останні п'ятдесят років відсоток українців зменшився, а в Криму збільшився. Така "любов" тодішньої влади до українців півострова стала причиною практично повної відсутності в Криму української соціально-культурної інфраструктури (системи національних закладів освіти, преси тощо). Жорстока, а за часів Сталіна й нищівна політика змушувала людину асимілюватися. Так ми отримали наприкінці 80-х років правовірних совєтських людей, які розмовляють лише російською мовою. У 90-ті вже українська влада не виявила наполегливості та мудрості, аби змінити становище. Тому жарт кримських татар, що в Криму найбільші українці - то кримські татари щодо відстоювання української державності, був близький до істини. За наявності ж згуртованої української громади та її взаємодії з кримськотатарським національним рухом політична обстановка в Криму була б якісно іншою. Та й на майбутнє слід усвідомити, що кримська проблема для держави не знята з порядку денного, а просто законсервована. Загострення ситуації на півострові на початку 90-х, попри ускладнення всередині Криму, педалювалося з Москви. Паперові домовленості з Росією з черговою зміною політики в Москві та наявністю ЧФ у Севастополі можуть виявитися картковим будиночком. Запобіжником від такого розвитку подій є, зокрема, становлення згуртованої динамічної української громади Криму: її активність стабілізуватиме обстановку навколо півострова, бо для російських геополітиків Крим не буде легкодоступним. Зрозуміло, що підтримка українців Криму центральною владою має бути збалансована виваженою політикою щодо двох інших визначальних етнічних груп півострова.

Для того, щоб до 20-річчя незалежності ми мали не "кримський народ", що гуртуватиметься на основі ворожості до всього українського, а лояльних громадян України в Криму, треба передусім зламати механізми асиміляції українців, насаджені за совєтських і новітніх часів, і повною мірою забезпечити права українців на розвиток національного життя. Для цього державним органам треба всіляко сприяти встановленню національної системи освіти (від дитячого садочка до вищого навчального закладу), розвитку україномовних ЗМІ, проведенню українознавчих наукових студій тощо.

Комусь кримські реалії здаються безнадійними для українців. Є розчаровані й серед українських активістів на півострові. Воно й не дивно, бо коли твої політичні суперники стають депутатами та міністрами, а тобі патріотичні переконання заважають влаштуватися на роботу, то є над чим замислитися. Проте вогник національного життя в Криму ніколи не згасав, тепер же він не згасне й поготів. Така українська доля - бити лихом об землю. За часів козаччини, коли Річ Посполита була нездатна захистити південні українські кордони, зі степу налітали на українські оселі ординці, знайшлися сили для протидії в самому народному організмі. Тоді від села до села ходили агітатори і закликали: "Хто не хоче за віру християнську бути вбитим, посадженим на палю, терпіти всілякі муки, приєднуйтеся до січового товариства". І, на диво, загони козаків зростали. Дивно це було, але, схоже, козацький дух живий.

Нині зрозуміло, що, працюючи на українську справу, в Криму швидку кар'єру не зробиш, не заробиш багато грошей чи слави. Проте подвижники українського духу на півострові працюють невтомно. Наприклад, О. Нирко створив у Ялті унікальний музей кобзарства Криму та Кубані, чимало зусиль доклали для популяризації доробку і постаті Лесі Українки С. Кочерга, а В. Роїк рознесла славу про українську вишивку по багатьох континентах. І таких людей чимало. Пульсує на півострові й українське громадсько-політичне життя. Діє Всекримське товариство вчених "Просвіта", Товариство вчених Криму, Товариство української мови, ОУН, відділення низки національно-демократичних партій (найактивніші - УНР, НРУ, УРП) тощо.

На українських активістів упав важкий тягар боротьби з сепаратизмом 90-х років. Природний хід розвитку національного руху передбачає етапи створення та акумулювання елітою національно-культурних цінностей, їх поширення в масах і тільки на завершальному етапі перехід од культурницької до масової політичної діяльності. Екстремальні ж умови 90-х років не дали часу для цього - були потрібні рішучі політичні дії. І в тому, що кримська ситуація не вийшла з-під контролю, є внесок, хай і не вирішальний, активістів українського руху в Криму. Щодо культурних проблем сьогодення українців, то найгостріше - це освітнє питання. Із понад 550 загальноосвітніх шкіл автономії україномовних лише 5. Причому потрапити до деяких з них непросто - існує конкурс. Усі ці заклади створені не зусиллями чиновницької братії, а завдяки праці української громадськості. Кількість шкіл, їхнє матеріальне та методичне забезпечення не задовольняють потреб української громади, та й серед меншин поступово зростає прагнення навчатися державною мовою. Цього року для поліпшення стану в цій сфері організовано Громадський комітет сприяння створенню україномовних шкіл у Криму, який збирає й узагальнює інформацію, проводить організаційні заходи, співпрацює з владними органами для реалізації своєї мети. Щоправда, владні структури автономії й досі неохоче йдуть на співпрацю, а то й просто саботують заходи щодо відкриття україномовних шкіл. Промовистим є приклад Бахчисарая, де голова "Українського дому" Андрій Щекун провів опитування батьків, виявив ще торік дві сотні охочих навчати дітей українською мовою, знайшов спонсора і поставив перед освітянськими органами восени 2000 року питання про надання приміщення для школи. Але з вини завідувачки Бахчисарайського райвно школу, схоже, цього року так і не відкриють. Отак громадськість виконує роботу чиновництва, яке навіть не бажає скористатися плодами чужої праці, аби забезпечити конституційне право громадян на освіту державною мовою. Незадовільний стан у цій сфері цього року нарешті привернув увагу і Президента України.

Останній рік позначений пожвавленням української громади в Криму. Ці позитивні зрушення значною мірою пов'язані з активізацією діяльності Всеукраїнського інформаційно-культурного центру в Сімферополі, яка настала з приходом нової команди на чолі з Г. Хмільовською. За ініціативи та за підтримки ВІКЦ проведено заходи щодо відзначення пам'яті видатних українських діячів, організовуються вечори сучасних вітчизняних митців, але особливе значення мали "круглі столи": "Проблеми україномовних шкіл Криму", "Україномовна преса Криму". На цих заходах вдалося зібрати широкі кола громадськості та представників владних структур автономії. Результатом обговорення освітянських проблем стала ухвала Міністерства освіти АРК розпочати створення в кожному місті та райцентрі україномовної школи, залучення до Ради директорів україномовних шкіл представника Громадського комітету сприяння відкриттю україномовних шкіл О. Фомушкіна. Проте низка істотних вимог міністерством так і не була виконана, тож боротьби попереду ще чимало. Цікавим був "круглий стіл" з україномовної преси в автономії. Привернув увагу, зокрема, стан фінансування україномовних газет. "Кримська світлиця", що її вже можна назвати патріархом української преси на півострові, фінансується з Держбюджету; молода, динамічна й гостра газета "Думка" утримується громадською організацією "Український дім"; громадським коштом видається і двомовний "Штурм Перекопу". Таким чином, під пропагандистський галас про насильницьку українізацію за десять років із бюджету автономії не було виділено жодної копійки на українське газетне слово. ВІКЦ вийшов з ініціативою створити газету "Наш Крим" державною мовою при уряді автономії. Ініціативу підтримали десятки громадських організацій, прем'єр-міністр АРК С. Куніцин, представництво Президента України в АРК.

... Цього року на випускному вечорі у сімферопольській школі № 33 сяяли гордістю очі учнів першого україномовного класу в Криму. Їм було чим пишатися - вони не тільки змогли подолати нестачу підручників, тиск чиновництва та нерозуміння навколишніх, а й досягти значних успіхів у навчанні та творчому зростанні. У невеликому класі є кілька членів Малої АН, на його базі успішно працює театральна студія "Світанок", трупа якої вже не раз бувала за межами Криму та отримувала нагороди. Цей гарт людських якостей юних сімферопольців ще не раз допоможе дітям Незалежності в дорослому житті. Організований національний рух у Криму сьогодні є також досить молодим, але він уже довів свою необхідність та життєздатність.

Андрій ІВАНЕЦЬ

Сімферополь, Крим

Відповіді

  • 2001.09.02 | Victor

    Re: УКРАЇНЦІ КРИМУ: ЧУЖІ В СВОЇЙ ХАТІ

    A de my syogodni svoyi, krim dal'nogo zarubizhzhya?


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua