Погляд прибульця
07/26/2001 | Прибулець
“Я лечу на космічному позаземному кораблі й наближаюсь до Землі. Входячи під вплив земних сил , отримую інформацію про різноманітні країни. Інформація надходить сама собою, в залежності від того, над якою державою пролітає корабель, адже атмосфера просякнута духом історії народу. Коли апарат пролітав над Україною, я не зміг одержати якоїсь частки інформації — навіть не усвідомив якої саме...”
Такими б були спогади позаземного мандрівника, який пролітаючи над Землею помітив недолік Української держави.
В отримуваній ним інформації виник пробіл. Мабуть, чогось не вистачило в тому ” дусі історії народу”. То була мова. Ні, не її відсутність. Небажання нації розмовляти рідною мовою так вразило прибульця. Можливо тому він не сприйняв Україну як державу, а народ — як націю.
Справа не в усій масі населення( маса, як правило не сприймає докорів на свою адресу), а в кожному з нас. Ми повинні усвідомлювати, що саме від наших вчинків, слів, думок залежить майбутнє України. Звісно, бажаємо щоб воно було світле і яскраве.
Українська земля — наша земля. А чи усвідомлював хтось із російськомовних українців, що можливо, через їх нехлюйське ставлення до державної мови Україна не може ствердитись у світі, бо яка ж нація, що себе поважає розмовлятиме мовою чужинців?
Схоже, що мало хто хоче замінити цю ситуацію : російськомовні ЗМІ відмовляються видавати бодай половину свого тиражу українською мовою — мовляв, втратять популярність; депутати ледве-ледве розмовляють державною мовою(хоча незрозуміло яку державу вони вважають своєю), а для переважної більшості російського населення існує відмовка: російську мову ми всмоктали з молоком матері і більшу частину свого життя ми нею розмовляємо. То нащо нам українська мова, коли ми в ній не відчуваємо потреби?” Є й інша думка: ”Я би перевчився, та навколо мене всі спілкуються російською .Тому українська мова не зручна й неактуальна в наш час .”
Сумно таке чути. Я теж більшу частину свого життя розмовляла російською мовою, навколо мене майже ніхто не спілкується українською. Та весь час мені щось заважало відчути себе українкою. Тим гальмом була чужинська мова. Якось подумала собі: “ спробую перейти на українську! “ Спроба результату не дала. Спроба – не тверде рішення, вона припускає велику кількість помилок та відмовок. Тому переді мною став вибір – або мовчати українською, або говорити російською. Зламало мене російськомовне середовище. Тоді через деякий час я прийняла неподільне рішення – розмовляти українською мовою…Відверто скажу, що спочатку було складно. Діяв тиск суспільства. Іноді перехоплювала здивовані нерозуміючі погляди: “ ти що – сказилася?” або просто одне слово : “селючка “.Найприкріше те, що ці слова чула від людей, яких знаю довгий час. Та вже, поспілкувавшись зі мною далі, вони змінювали своє ставлення на краще і до україномовного населення взагалі, і до мене нової зокрема. Й собі потихеньку починали розмовляти рідною мовою. Вже через декілька днів мені ніхто не дивувався . На зміну здивованим поглядам прийшли слова:
“ Правильно робиш!”, “ Хай живе Україна!”
Після того як почала спілкуватись українською, відчула легкість і в душі, і в тілі, відчула божий погляд і просто стала щасливою людиною, адже знайшла справжню себе.
Цей вчинок – реальний, можливий і надзвичайно важливий для України і для нашої нації. Якщо їх буде багато, то пролітаючи над нашою країною, космічний мандрівник не відчуватиме дискомфорту недосконалості. А коли за своє існування боротиметься кожна загноблена нація, то цього дискомфорту взагалі не буде. Земля стане ідеальною.
Такими б були спогади позаземного мандрівника, який пролітаючи над Землею помітив недолік Української держави.
В отримуваній ним інформації виник пробіл. Мабуть, чогось не вистачило в тому ” дусі історії народу”. То була мова. Ні, не її відсутність. Небажання нації розмовляти рідною мовою так вразило прибульця. Можливо тому він не сприйняв Україну як державу, а народ — як націю.
Справа не в усій масі населення( маса, як правило не сприймає докорів на свою адресу), а в кожному з нас. Ми повинні усвідомлювати, що саме від наших вчинків, слів, думок залежить майбутнє України. Звісно, бажаємо щоб воно було світле і яскраве.
Українська земля — наша земля. А чи усвідомлював хтось із російськомовних українців, що можливо, через їх нехлюйське ставлення до державної мови Україна не може ствердитись у світі, бо яка ж нація, що себе поважає розмовлятиме мовою чужинців?
Схоже, що мало хто хоче замінити цю ситуацію : російськомовні ЗМІ відмовляються видавати бодай половину свого тиражу українською мовою — мовляв, втратять популярність; депутати ледве-ледве розмовляють державною мовою(хоча незрозуміло яку державу вони вважають своєю), а для переважної більшості російського населення існує відмовка: російську мову ми всмоктали з молоком матері і більшу частину свого життя ми нею розмовляємо. То нащо нам українська мова, коли ми в ній не відчуваємо потреби?” Є й інша думка: ”Я би перевчився, та навколо мене всі спілкуються російською .Тому українська мова не зручна й неактуальна в наш час .”
Сумно таке чути. Я теж більшу частину свого життя розмовляла російською мовою, навколо мене майже ніхто не спілкується українською. Та весь час мені щось заважало відчути себе українкою. Тим гальмом була чужинська мова. Якось подумала собі: “ спробую перейти на українську! “ Спроба результату не дала. Спроба – не тверде рішення, вона припускає велику кількість помилок та відмовок. Тому переді мною став вибір – або мовчати українською, або говорити російською. Зламало мене російськомовне середовище. Тоді через деякий час я прийняла неподільне рішення – розмовляти українською мовою…Відверто скажу, що спочатку було складно. Діяв тиск суспільства. Іноді перехоплювала здивовані нерозуміючі погляди: “ ти що – сказилася?” або просто одне слово : “селючка “.Найприкріше те, що ці слова чула від людей, яких знаю довгий час. Та вже, поспілкувавшись зі мною далі, вони змінювали своє ставлення на краще і до україномовного населення взагалі, і до мене нової зокрема. Й собі потихеньку починали розмовляти рідною мовою. Вже через декілька днів мені ніхто не дивувався . На зміну здивованим поглядам прийшли слова:
“ Правильно робиш!”, “ Хай живе Україна!”
Після того як почала спілкуватись українською, відчула легкість і в душі, і в тілі, відчула божий погляд і просто стала щасливою людиною, адже знайшла справжню себе.
Цей вчинок – реальний, можливий і надзвичайно важливий для України і для нашої нації. Якщо їх буде багато, то пролітаючи над нашою країною, космічний мандрівник не відчуватиме дискомфорту недосконалості. А коли за своє існування боротиметься кожна загноблена нація, то цього дискомфорту взагалі не буде. Земля стане ідеальною.
Відповіді
2001.07.27 | Горицвіт
Досвід моїх друзів
Двоє з моїх друзів, які були з дитинства російськомовними, перейшли на українську з подібних принципових міркувань.Ви гарно пишете. Пишіть сюди, будь ласка, ще.
2001.08.05 | Viewer
Везет Вам
А я, вот, сначала общался на обоих, а теперь только на русском - для равновесия.2001.08.05 | Прибулець
Ви гадаєте що це рівновага
Коли в столиці України рідко почуєш рідну мову.Коли в молоді немає нічого патріотичного.
Коли за шмат гнилої ковбаси ти матір хоч прибульцю продаси.
Можливо ви росіянин то це не вам це українцям що говорять чужинською
а вам ось це:
Коли людине не говорить мовою землі на котрій живе то вона або мандрівник що забрів ненадовго, або куца з розуму що не може її вивчити, абож загарбник проти якого треба постати.
2001.08.11 | Viewer
Таки да, считаю
Хм-м, вот как-то интересно получается - то кричат, что все уже говорят исключительно на украинском, то плачутся, что на нем редко кто говорит...где же правда :) ? Или я ее не у тех ищу? :)Что до молодежи, то она такая как всегда и везде, а почему непатриотична... думаю, что молодежью как раз все в порядке, а вот предложенные ей ценности, мягко говоря, "второй свежести". Просто предложите ей хорошую идею, и она(молодежь) отреагирует адекватно.
Что до колбасы... так я не совсем понял, "ты" это мне? Так тогда это, батенька, на оскорбление смахивает, поосторожнее со спичками. :)
Или "ты" это вживание в образ среднестатистического украинца? Тогда не все, батенька, многие,но не все.
А русский язык для большинства украинцев такой же свой, как и украинская мова. Или Вы не знали? :)
И решать, на каком именно говорить и как, будут те, кто живут на этой земле,в том числе и я, а не идеологи и пропагандисты всех мастей.
И бросьте Вы свои истерико-патриотические лозунги - не играйтесь с огнем. Знаете, оно ведь как аукнется, так и откликнется.
Поучитесь терпимости! Вас ведь терпят. :)
2001.08.12 | Горицвіт
Re: Везет Вам
Viewer писав:> А я, вот, сначала общался на обоих, а теперь только на русском - для равновесия.
Рівноваги між чим і чим?
2001.07.27 | Українець
Re: Погляд прибульця
Запрошую Вас на форум http://www.1plus1.tv/forum "мовне питання"2001.07.27 | UFO
Re: Погляд прибульця звiдкiля?
Йой,яка ти файна дiвчмна:)))))))2001.08.03 | Прибулець
Агов
Ну гаразд, якщо така файна то приходь познайомимся:).Київ,
Пушкінська,
4-2/7, пом 4
2001.08.04 | Прибулець
Розповідь прибульця №1.
Прибулець пролітав над Україною.Відсутність інформації вразила його настільки, що висадка відбулась саме в цьому краї. Попри катастрофічну нестачу інформації, він віднайшов деякі національні матеріали. Іншопланетний мешканець відправив їх в інтернет, щоб українці дізнавались про своє походження та стародавні звичаї. Ось одна з його розповідей.Ще з давніх-давен українці святкують День матері. Мати – оберіг родинного щастя, навколо якого згуртовується уся велика сім’я. Матір – це берегиня давніх традицій, вихователька людських законів про відносини, людяність, повагу. Недарма праукраїнці кам’яного віку поклонялись Жінці-Матері. Вона була першобогинею давніх українців і мала священну назву Баба.
Взагалі ж, до Західної Європи Свято Жінки-Матері прийшло з Америки. Чіказька дівчинка Анна Джервіс втратила матір і , відчувши цю втрату, викохала мрію про те, що у людей повиннен бути день, коли вшановують Матір Божу, матір – Землю і матір – неньку. За допомогою клопотання, конґрес США 1914 р. встановив державне свято – День матері.
На Україні Свято Матері з’явилось значно раніше. Існує й легенда про створення цього свята. На городищенську жінку Смілу черкаський воєвода – характерник – ображений відмовою в одруженні, наслав прокляття. Спочатку він, перекинувшись у вепра, вбив чоловіка Сміли, лишивши її саму з немовлям на руках, а потім наслав на неї лиху ману – вона почала красти у жінок прикраси. Люди стали зневажати за це і Смілу і її доньку. Та якось це дівча врятувало Городище від половецького винищення, віддавши себе в жертву ханові замість сотниківни, яку він уподобав. Хан прийняв цю жертву, але у весільну ніч дівчина зарізала поневолювача і загибла від охоронця. На тому місці, де пролилася її кров виросли дивовижні дерева, плоди яких давали життєдайні сили.
Ці плоди врятували Городище від татарської навали, коли Сміла, покарана богинею Мокошею за крадіжку, перетворилася у сороку і принесла оборонцям міста, у якому скінчилася вода, соковиті ягоди з дончиного дерева. З’ївши чарівні плоди, оборонці дали відсіч ординцям, а життєдайне дерево назвали Вишнею. Вишневою стала й Україна. Городище вдячні люди назвали Смілою, а той день, коли Мати-Сміла вдруге врятувала рідне місто стало Святом Української Матері.
Але свято забулося і відновилося лише в 1929 році на Галичині. З приходом більшовицької влади у 1939 українські свята були заборонені. На зміну Святу Матері прийшло 8 березня. У цей день жидівська повія Естер, на якій одружився єгипетський цар Артаксеркс, хитрістю добилася у нього дозволу для всіх жидів вбивати своїх ворогів, скасувавши таким чином попердній наказ про знищення жидів. Було пролито багато крові, а Естер, за попердньою домовленістю зі своїм родичем Мардохеєм, зробила його другим при царі. Мардохей наказав жидам кожного року відзначати два дні Пуріму (жидівська назва цих днів), кривавого свята на честь повії Естер. Хоча тепер - це лиш асоціюється з днем народження Клари Цеткін, а не з жахливими вбивствами.
То ж, що важливіше – Свято Матері, символом якого є образ відповідальної за Рід і Націю жінки, чи свято 8 березня, яке має два образи: жидівську повію і чоловікоподібну жінку-трудягу, котра не має часу ані на себе, ані на свою родину?
До України повертаються національні свята. І це визнається навіть на державному рівні. Так, 10 травня 1999 року виданий Указ Президента, про щорічне відзначання другої неділі травня свята Дня Матері. Силою відібрані в народу традиції відновлюються, а нав’язане – відмирає.
Далі буде.
Анастасія Сніжна
2001.08.06 | UFO
Re: Розповідь прибульця №1.
Та що ви кажете...О i обов`язково до вас зайду-привiтатися:)2001.08.06 | Прибулець
Чи пан точно зайде?
Де ти бродиш, моя доле?Не докличусь я тебе
Степан Писаревський., "Доля"., 1827 ;)
2001.08.06 | UFO
Re: Чи пан точно зайде?
Як буду у Києвi,обов`язково зайду.А може на каву?:)2001.08.06 | Прибулець
Ви на Землі :) ?
Як жаль, що Ви не тут.Маєте ICQ?
2001.08.09 | Рoман ShaRP
Re: ....
Взагалi я вже писав не раз про людей i про мови , i дiйшов до висновку, що якостi людськi та будь-яко-мовнiсть мiж собою НЕ пов*язанiДля Божої благодатi одної мови недостатньо.
Можу навести приклади.
Один мiй ... знайомий теж перейшов у своєму спiлкуваннi (за винятком , мабуть , спiлкування з викладачами в унiверi та iншими "надлеглими" (такий-собi антонiм до пiдлеглих) посадовими особами) виключно на українську, перестав навiть спiлкуватися практично з усiма, хто з ним українською не розмовляв.
I був вiн, перепрошую, рiдкiсним падлом , бо збрехати , облити брудом (ще й обов*язково за очі, бо був він до того ж рідкісний боягуз) , образити людину для нього було повсякденним життям. I необов*язково то навiть мало бути (його вираз) "москальскомовне бидло".
Це я до того , що навiть такий героїчний вчинок , як тотальна україномовнiсть (i не в Києвi -- в Днiпропетровську !!!) не гарантує подальшої "моральної якостi". Без натякiв -- просто як приклад. Ну вже вибачайте, що негативний. Але так вже воно сталося, що іншого прикладу практично абсолютного переходу на українську мову в мене серед знайомих немає.
Я знаю багато людей, що розмовляють українською, багато гарних людей, власне з певних часів я навіть сам не розумію , чому волію бути серед людей, що розмовляють українською. Проте -- жоден з них не розмовляє ТІЛЬКИ українською, настільки мені відомо. Більшість з них вважають нормальним принцип "говориш з людьми так, як вони з тобою". То є дуже погано?
Я вважаю, що ні , тому там , де говорять українською -- я теж, а там, де людині краще російською , --і я буду краще, я так вважаю, російською. Тому що для мене важлива та людина, важливіша за її мову. Тому що я знаю, що якщо я буду з нею говорити тільки українською -- їй буде незручно, а я не хочу створювати ці штучні незручності, бо , повторююся, мені важливіша людина. З моїм знанням української чи то здатністю нею володіти нічого ж не станеться , чи не так? Та й ті люди так само знають українську , так само , я гадаю . нормально нею володіють -- але їм зручніше розмовляти російською. А з турчанкою в ICQ я розмовляю англійською. Іншої спільної мови ми не маємо, а настрій одне одному таки піднімаємо і я гадаю , що то є добре і для мене і для неї, хоча я її ніколи не бачив , та мабуть і не побачу.
Патріотизм?
Ще один мій знайомий. Національність ... ха, будете сміятися -- француз. Обрусілий, як то кажуть, але -- дико не любить російський шовінізм, послідовно виступає проти нього та за незалежність України. Регулярно мені нагадує, як в Росії "люблять" "хохлів", але все то -- російською мовою.
Моя єдина подруга зі школи -- релігійна єврейка (це при тому , що я православний українець). Знає російську, українську, англійську, іврит (звичайно) , кілька арабських діалектів, латину, робила роботи з фізики, займалася хімією, викладала юдаїзм, закінчила медичний інститут -- так, вона до всьо ще й хірург. І закінчила працею, а не за гроші, як багато хто зі "співвітчизників". Російськомовна, і з якого щастя їй переходити на українську? Мабуть , вона таки звідси емігрує, але -- через елементарне хабарництво, протекціонізм, свавілля, пиятику та марнотратство практично в усіх тутешніх установах, особливо освітніх, де їй , людині порядній , робити й нема чого і не дадуть.
А тут ще й прийдуть нацики (ремарка , на відміну від націоналістів, котрі , я так гадаю, переймаються більше любов*ю до своїх , до нациків я відношу тих, хто повсякчас відшукує чужинців, ворогів і так далі) і , якщо взагалі почнуть ділити "жидів" на "поганих" та "хороших", то й при цьому знати, що тебе хтось отак "ділить" тільки за твою національність (чи навіть мовність) вже принизливо.
* * *
Я би писав ще, але кого цікавить думка ворога мови, народу і України з ними , правда?
2001.08.09 | Пані
Сабж крутой
А тема серьезная, и постинг нехилый, мог бы и сабж получше выдумать.Все как бы и правильно и возразить нечего. И определение националист - нацик как бы весьма близкое к реальности. Но... Собственно то же самое и обсуждается в "истоках национализма Васи Пупкина".
По первому взгляду - это ненависть к чужим. Которая бывает приобретает карикатурные формы (я не про форум, я про реал, добро пожаловать в Харьков, тут есть заповедники).
Но если покопать глубже, это окажется и любовь к своим тоже, причем что первично - это еще большой вопрос.
Это проблема, которая не имеет разрешения в рамках формальной логики. Без введения некоего "духа" не разрешается.
Язык благодати не дает, но исчезновение языка приводит к занепаду духа, исчезновению общности, а а далее к проклятию. Нации, утратившие язык, перестают быть таковыми.
Можем попытаться обсудить это отдельно и без эмоций.
2001.08.10 | Поки_не_Пізно
Re: Сабж крутой
Пані писав(ла):>Собственно то же самое и обсуждается в "истоках национализма Васи Пупкина".
> По первому взгляду - это ненависть к чужим. Которая бывает приобретает карикатурные формы (я не про форум, я про реал, добро пожаловать в Харьков, тут есть заповедники).
> Но если покопать глубже, это окажется и любовь к своим тоже, причем что первично - это еще большой вопрос.
Люди! про що ви таке говорите? Любов - то одне, любіть і радуйтеся. А ненависть - зовсім інше. Ненавидіти сина місцевого міліціонера, який вдарив брата по голові так, що йому робили операцію, за те, що той співав колядки українською - одне, а переносити свою ненависть на всіх російськомовних, культивувати її в себе й оточуючих і робити це нормою та ще й привілеєм - зовсім інше! І ніяка любов до своїх такої ненависті не виправдає!
Недавно розказали мені таку історію. Прийшли троє хлопців до одного. почали грошей вимагати. Не дав. Вдарили по голові, взяли дриль і просвердлили висок. Звідки додумалися? Не здогадуєтеся? А з американських бойовиків, які нашій нації принесли більше шкоди, ніж усі російські шовіністи разом узяті. Подивіться на цю молодь! Вони думали, що це вбивство? ні, думали, які вони круті, що змогли!!! То як, будемо і американців ненавидіти?
> Язык благодати не дает, но исчезновение языка приводит к занепаду духа, исчезновению общности, а а далее к проклятию. Нации, утратившие язык, перестают быть таковыми.
Отож-бо! Мова благодаті не дає! Мова дається по благодаті (згадайте хоча б апостолів, які мов не вчили, а після сходження Святого Духа на них заговорили)! Тому може не сугестивно треба мову зберігати? а на людському рівні? на рівні людяності?
2001.08.10 | Адвокат ...
добра Ви людина, але не для цього світу.
Цей світ -- жорстокий та підступний. Він не вибає тих хто мав і втратив через власне недбальство, він їх карає жорстоки й нещадно. Не вірю, що Ви бажаєте собі й нашій нації такої долі.воє -- то своє. Чуже -- то чуже. Чужого -- не прагни. Свого -- не віддавай. ( Катехізис свідомого українця )
2001.08.11 | Поки-не-Пізно
Цей жорстокий треба через себе змінювати.
Якщо вже так - то давайте хоч Старого Заповіту дотримуватися, якщо до Нового не доросли: Око за око і зуб за зуб, а не очі за око і т.д. Із замкненого геометрично-прогресуючого кола ненависті й насильства вирватися важко, але можливо.2001.08.11 | Адвокат ...
Re: Цей жорстокий треба через себе змінювати.
Поки-не-Пізно писав(ла):> Якщо вже так - то давайте хоч Старого Заповіту дотримуватися, якщо до Нового не доросли: Око за око і зуб за зуб, а не очі за око і т.д. Із замкненого геометрично-прогресуючого кола ненависті й насильства вирватися важко, але можливо.
Усі заповіти -- суть одне й те ж. Ненависть, як така, завжди має свій початок. Здебільшого, вона є реакцією ( на той момент ) слабшого на несправедливі, підступні, невиправдано жорстокі дії ( на той момент ) сильнішого. Ненависть підштовхує слабшого стати сильним, або хитрим, щоб помститися за образу та/або несправедливість. Перемогти сильнішого словом -- майже неможливо. Хитрістю та силою -- вельми можливо. Тож, пам'ятаючи про "добру ласку" тих же "брат(к)ів"-москалів, не варто закликати до змирення, треба кожної секунди бути готовим до бою. Згадайте сумний досвід Чечні, згадайте, скільки невинних людей чеченських загинуло з тієї "доброї ласки". Невже Вас приваблює їхня доля? Треба брати приклад з євреїв: живим можна залшатися лише, поки ти сильний і завжди готовй до ґерцю. Інакше -- з'їдять живцем і навіть не підсолять.
2001.08.11 | Рoман ShaRP
Re: містичні перешкоди діалогу
Двiчi писав вже вам вiдповiдь , перший раз "перебило" свiтло, другий -- вона просто таки мiстично зникла у надрах броузера .... "Третий раз закинул он невод".Сабджа я не придумав лiпшого , тому що не було лiпшої ситуацiї , -- позицiя, що їй я опонував була, як на мене, варта i уваги i поваги. Отож писати шось contra було не так то й легко. І оте тяжке мовчання у сполученні з тим, що це явно не буде крапка, народило три крапки -- символ паузи та незакінченності.
Обговорити спокiйно та без емоцiй ...
Спокiйно -- можна , а от емоцiї
Менi здається , що питання мови рацiональними чинниками НЕ обмежується. Вже були чинники містичні, метафізичні, космогонічні, геофізичні ...
Кожен буде стояти на своєму -- і далеко не тільки з раціональних міркувань.
Отже, як Ви і писали,
Это проблема, которая не имеет разрешения в рамках формальной логики. Без введения некоего "духа" не разрешается.
Язык благодати не дает, но исчезновение языка приводит к занепаду духа, исчезновению общности, а а далее к проклятию. Нации, утратившие язык, перестают быть таковыми.
Проте , "в нас", в Україні , як бачте тут, на форумі, й так немає спільності (і спільної мови в тому числі).
Я проти того, аби шукати розбіжності а тому витяг я статтю Липинського (Ви її певно вже читали) та й жахнув в бібліотеку (дивно, що сам НеДохтор, з подачі якого я її побачив тут , того не зробив). Заодно і в тему Васі.
НА мою думку, то вийшло краще, аніж писати, чому я є чи не є націоналістом (в різних розуміннях, ха).
2001.08.12 | Пані
Общности в чем?
Рoман ShaRP писав(ла):> Проте , "в нас", в Україні , як бачте тут, на форумі, й так немає спільності (і спільної мови в тому числі).
Общности вообще не бывает. Бывает общность в бою, в труде и обороне, во взглядах на конкретный или абстрактный предмет.
Поскольку все, кто сюда пишут - по какой-то причине пишут сюда, то общность в смысле привязки (привязанности) к этому сайту есть. И общий язык, в смысле - возможность писать и читать друг друга - тоже есть.
Вопрос не ради стеба. Если мы сможем точно понять в ЧЕМ именно у нас нет общности, то легче будет искать пути сближения.
2001.08.13 | Рoман ShaRP
Re: Гм ... дайте трохи часу на роздуми , видам (-)
2001.08.22 | Рoман ShaRP
Re: Домашнє завдання
Про спільність та відмінності відвідувачів, а особливо дописувачів Майдану. (Тіпа драфт 0.05), copyleftСамі характерна риса спільності:
1) вміння та бажання користуватися Інтернетом (тривіально , але , -- то таки передбачає певний рівень , який , при необхідності , можга окреслити чіткіше).
2) небайдужість , певний ступень зацікавленості в політичних подіях, що відбуваються в країні [до речі, не обов*язково "шукаючого", часто -- "зачепленого" типу] (що суттєво звужує аудиторію порівняно з пунктом 1) , -- тут таки не гала-чат не сервер знайомств, і т.п.)
3) любительский рівень у політиці. Тут не видно таких , які б шукали вигоди, які б шукали собі влади -- тобто, власне, політикою тут ніхто не займається. Навіть політика реклами і самореклами сайту (в тому числі внутрішньої) не проводиться (за зразок внутрішньої самореклами прийняті part.org.ua (страаааааах) чи lenta.ru -- у них розвинута система генерації внутрішніх банерів).
Разом з таким любительством, це люди , що десь були, чи приймали участь в певних подіях, тобто люди з досвідом. Як правило , вони "щось знають", готові тим поділитися чи то проповідувати. Це ставить їх понад суто обивательскими поглядами та способом життя. Люди, які шукають, читають та пишуть -- то не отара , і навіть не паства (важливий момент -- настільки мені здається, Майданівці чи не більше люблять писати, аніж читати, хоча більшість не переходить за край графоманії). Разом з тим -- і вовків тут немає. Характерна спільна риса (втім, чи не загальнореволюційна) -- авантюризм.
4) схоже на то, що зібралися тут люди позапартійні. Свистович твердо проголосив, що Майдан "не ляже" ані під яку партію, і слова тримає, то по-перше. По-друге , як то не смішно, але партії тут малопопулярні, і партійні новини у значенні новини про діяльність тої чи іншої партії в широкому спектрі не присутні (а якщо присутні -- то нецікаві). І обговорювачі і обговорювані є скоріше персоналіями , аніж громадами чи представниками громад (індивідуалізм, власне, як і в п.3 )
5) як розширення 4) , -- спільність що переходить у роз*єднаність. Дописувачі Майдану (ті що лишилися) яскравими, непересічними, твердими індивідуальностями. Вони тверді навіть у своїх наївностях, якщо такі в них присутні.
Практично вiдсутня спiльнiсть поглядiв. Більшість Майданівців є нелінійними та непласкими, багатовекторними особистостями, але всі ті вектори стирчать в різні боки. Буде цiкаво, якщо окрiм полiтикiв, Майданiвцям дадуть заповнити "Анкету полiтика"! Бiльшiсть вважає , що кучму треба скидати, але як на шляху до того , так i на теренах, що буде опiсля починається, перепрошую, класичний демократичний базар.
Проте.
Русофільскі виступи як правило давляться.
"Радикально-антимоскальскі" не давляться, проте не знаходять широкої підтримки.
Правих, у значенні прихильників "сильної руки" -- мало (втім, як і взагалі в Інтернеті).
Існує розрив поміж поколінням тих, хто в радянську систему попав більше і тими , хто менше (особливо то було помітно у реальних зустрічах).
Iснує "каста технарiв".
Існують одіозні особистості -- зациклені, наприклад , на одній ідеї, чи не на одній, але на вузькому жмуті ідей. Якщо тим людям більше нема чого сказати, їхні постинги поступово починають ігноруватися, або висміюватися.
Це я здер з "давньої Національної Ідеї" -- для Майдану воно актуальне.
Как видим, индивидуальные устремления, в силу разных индивидуальных характеристик, имеют различную направленность и могут взаимно накладываться или поглощаться. В процессе взаимодействия индивидуальные биологические системы столкнулись с тем, что для того, чтобы согласовать это взаимодействие, выжить под воздействием других систем, необходимо выработать механизмы, позволяющие оптимизировать это взаимодействие в направлении взаимного усиления этих индивидуальных векторов. И эти механизмы уже не биологические, это социальные механизмы, которые превращают человека из биологического существа в социальное. Они формируют общество. Формируя общество, социальные механизмы с той или иной степенью эффективности, позволяют суммировать векторы устремлений каждого члена общества
Висновки:
Суспільство під назвою "Майдан" -- існує, живе та діє. Хоча, інколи здається, що воно перебуває на межі "критичної маси" -- гадаю, "свіжа кров" життєво необхідна.
З одного боку воно страждає від відсутності організації -- з другого боку формальній організацї не піддається (але можливі об*днання по симпатіях/інтересах, так само -- невеликий розподіл обов*язків, які б узгоджувалися чи хоча б не протирічили інтересам).
Суспільство категорично непродуктивне для регулярної/формальної/"традиційної" роботи, тобто такої, що розписана по строкам, періодам та "від сих до сих". ПРОТЕ ВІДБУЛОСЯ ЯК ВІДКРИТА СИСТЕМА (що то є відкриті системи та відкриті органзації краще попитати в "касти технарів", -- так і організації і в світі , а особливо в Інтернеті живуть та діють). Зразком роботи такої "контори" є "Анкета політика".
P.S. Мені можна закинути , що тут мало конкретики. Можна було б, дійсно , вказати, що точками сутичок є
нація, націоналізм, українізація, УНСО , Ющенко ....
в той самий час ніхто не сумнівається , що кучму -- нафіг, АП -- в дупу , потебенько -- сволота і т.п. ....
але такий підхід, є непродуктивним, до того ж, я не можу охопити все. Анкетування дає ліпший результат, але разом з тим не відповідає на питання "що робить".
Повторююсь , "Анкета політика" дає гідний приклад саме РОБОТИ :
Ідея -> Пітримка->Циклічене та відкрите обговорення -> Впровадження (чи , принаймі , спроба) .
P.P.S. Відчуваю, що я ще не відбувся, тому чекаю чого заслужив на свою голову.
2001.08.22 | Л.К.
Re: ГРАТУЛЮЮ!!!
Прийміть мої гратуляції, пане Романе! Ви їх заслужили за свою голову. Там ( у голові) у Вас, явно, не тирса Гідна робота!!! Висновок – БЛИСК!
Ваш постинг треба зберегти для історії. В бібліотеку його на почесне місце, або на головну сторінку в рамочку і на постійно.
2001.08.22 | Адвокат ...
А оце -- "Вам на голову"!
Але спочатку -- мої вітання Вам та Вашому текстові.А "на голову" настуне. Чи не могли б Ви, спираючись на зроблений Вами вельми ґрунтовний аналіз, зробити спробу синтезу, або прогнозу розвитку нашої спільноти. Як я бачу, майданівці і розуміють, і відувають потеніял цієї спільноти, і, гадаю, хочуть його зреалізувати. Тож було б і цікаво, і корисно позайомтися із Вашим баченням і потенціялу "Майдану", як спільноти, і шляхів його релізації.
Ще раз, моє шанування, пане Романе!
2001.08.22 | НеДохтор
Re: Домашнє завдання
Дуже добре!Варто започаткувати в "Розробках" нову тему для самоаналізу (може "Майданівці про Майдан" або "Самоаналіз" або ще якось). Там дати коротеньке пояснення мети цієї розробки.
Потім, як перший допис до тої теми дати копію цього Вашого відмінного тексту.